Воїни з Донбасу більші герої, ніж ми, – «айдарівець» із Тернопільщини

\З початку літа 33-річний тернополянин Андрій Юркевич у складі батальйону «Айдар» бере участь в АТО на Сході України. Чоловік пройшов Майдан, дивом вижив 20 лютого на вул. Інститутській у Києві, не міг бути осторонь і подій на Донбасі, де нині вирішується доля України. Вдома залишив дружину та батьків, призупинив бізнес і записався добровольцем на війну. «НОВІЙ…» вдалося дотелефонуватися до Андрія, коли він поміж боями перебував на базі батальйону. Тернополянин не побоявся дати інтерв’ю з передової, відверто розповів про події на Сході України — про перемоги і втрати, про відданість побратимів і зрадницьку політику декого із командування армії…

— Андрію, ви служите в одному з найпатріотичніших батальйонів. Чи правда, що «Айдар» складається з майданівців?
— В «Айдарі» багато майданівців, але є й такі, хто не був на Майдані. Є люди із західних областей України, є й зі східних. Чомусь так склалося, що найбільше, мабуть третина, в нашому батальйоні — із Волині. Земля, що дала нам УПА, знову дає воїнів за Україну. З інших західних областей у наших рядах ще десь зо 30% військових, решта — з усіх куточків України. Нині в «Айдарі» близько десяти тернополян, раніше було більше. Разом із нами відважно воюють і героїчно гинуть і мешканці Східної України. Так, у багатьох операціях бере участь сміливий «айдарівець» — 20-річний хлопчина з Луганщини. Два тижні тому, прикриваючи пораненого товариша, загинув Геннадій із Харківської області…
— Серед донбасівців є щирі патріоти, як і в Західній Україні?
— Вони нині більші герої, ніж ми. Нам легко любити свою батьківщину в Західній Україні, де більшість — однодумці, а от бути патріотом на Донбасі означає іти проти течії і щодня ставити себе під удар. Просто галичан чомусь «годують» стереотипами, нібито Україну захищають лише чоловіки із Західної України, натомість східнякам насаджують інші стереотипи…
— «Айдар» складається із добровольців, далеких від військової справи,однак ви проводите вдалі операції зі звільнення міст від сепаратистів… У чому секрет?
— Просто усі ми прийшли за покликом серця… Ми справді не є професійними військовими, дехто із наших хлопців, зокрема й я, навіть не служив в армії, досвід здобуваємо у боях, тому, на жаль, є багато поранених, вбитих… Днями був бій під Луганськом, екіпаж БМП героїчно загинув від пострілу російського танка. Поїхали прикрити відхід нашої групи, що потрапила в оточення, і натрапили на ворожий танк… Двоє друзів загинули, побратим Євген із Харківщини поранений осколком біля хребта, нині він у київському госпіталі…
— А як себе проявили «айдарівці» з Тернопільщини?
— Тернополяни відважно воюють. Ми не всі в одній роті, але бачимося в боях. Нещодавно я був у бою з одним тернопільським журналістом, надзвичайно відважним солдатом і чудовою людиною. Сумуємо за побратимом Орестом Квачем із Заліщиків, який загинув у бою за місто Лутугино… Це мій добрий приятель, активіст Майдану. Ми разом приїхали в батальйон, але обрали різні напрямки: Орест пішов у саперно-розвідувальний підрозділ, а я — у штурмову роту.
— Чи забезпечений батальйон амуніцією, харчами? Часто доводиться чути, що солдати голодують, не мають питної води…
— Порівняно з іншими «Айдар» непогано забезпечений. Допомагають нам волонтери з різних областей, та найбільш централізовано налагоджена доставка гуманітарної допомоги з Луцька. На посилках люди пишуть теплі слова — дуже приємно це читати, моральна підтримка надзвичайно важлива. На нашій базі хороші побутові умови, після боїв є можливість помитися у теплій воді, поспати.
— А зброю, військову техніку маєте?
— Донедавна ми воювали такою технікою, що не витримувала критики — практично неробочі трофейні БРДМи та БТРи, та у бою за Георгіївку ми захопили в сепаратистів хороший БМП. А ще у зв’язку з успішною роботою батальйону нам нарешті надали танки та БМП, щоб не доводилося просити в інших військових частин.
— Командування «Айдару» таке ж патріотичне, як і солдати?
— Нам пощастило на розумне керівництво. Командир нашої роти — кадровий військовий, має звання офіцера, в останні роки працював адвокатом, прийшов служити добровольцем.
— Днями з’явилася інформація, що «Айдар» хочуть розформувати через… мародерство та насильство над мирним населенням. Як ви прокоментуєте такі закиди?
— В «айдарівців» високий морально-вольовий дух, хоча, звичайно, не можливо кожного проконтролювати, перевірити на детекторі брехні, тому ймовірність потрапляння у наші ряди не дуже порядних людей є, але у відсотковому співвідношенні їх все одно менше, ніж у регулярній армії. Навіть якщо й трапляються такі поодинокі випадки, то ми посилено боремося з цим. Та насправді не в цьому річ. Просто деякі чиновники, які працюють в інтересах сусідньої держави, банально хочуть позбутися нашого батальйону. Розумієте, у чому річ: сепаратисти настільки бояться «Айдару», що коли ми заходимо в населені пункти, вони кидають зброю і утікають, бо знають про наші військові успіхи, про те, що ми налаштовані рішуче, не ідемо з ними на перемовини… Якщо ми зайшли в населений пункт, то будемо битися за нього до кінця.
— «Айдар» нині готується до визволення Луганська…
— Ведемо активний наступ, нині Луганськ взятий в кільце. З міста масово утікають сепаратисти, а п’яні чеченці катаються з повіями на модних іномарках з написами «ЛНР», стріляють у повітря, сигналять… У Луганську є й велика кількість місцевого населення, яке боїться покидати домівки через мародерство. Рано чи пізно буде штурм міста, будуть залучені артилерія, авіація. Хочеться сподіватися, що люди надійно заховаються у бомбосховищах і не буде жертв. Хоча доводилося бачити необережних. Під час перестрілки на мосту в бою за Георгіївку раптом крізь кулі вирішила прорватися жінка з малесенькою дитиною. Це жахливо… Та є моменти, що додають сил. Якось до нас підбіг місцевий хлопчик і почав вигукувати: «Слава Україні — Героям слава. Путін — х…ло, «Айдар» — красава!»
— Дехто з експертів прогнозує, що АТО має завершитися до зими. Як гадаєте, це можливо?
— У нас цілком достатньо ресурсів, щоб завершити АТО за тиждень-два, потрібна лише воля нашого уряду та наших політиків.
— Деякі чоловіки намагаються ухилитися від служби в зоні АТО. Що ви б хотіли їм сказати?
— Мене дивують чоловіки, які бояться воювати. Якщо людина не може відстояти свою країну, то що взагалі вона може відстояти в своєму житті? Коли розумієш, що зможеш принести користь у зоні АТО, то треба це робити на благо України.
— Ви повернетеся з війни іншою людиною?
— Сподіваюся, що залишуся таким, як був. За цей час, дякувати Богу, у мене не було жодного психічного зриву, не заходжу в запої після боїв… Просто чітко усвідомлюю, що я на війні, знаю свої завдання і виконую їх. У мене є розуміння: якщо в країну приїжджає хтозна-хто і займається невідомо чим, то їх треба локалізувати, як і наших співвітчизників, які їх підтримують, аби забезпечити нормальну життєдіяльність — без терористів, сепаратистів, так званих «народних мерів», «губернаторів»… Для декого його дім — це лише його помешкання у чотирьох стінах, а військові, які нині на Сході України, дивляться на речі глобальніше, для них Україна — це один великий дім, а коли у твою хату вривається ворог, то треба його негайно прогнати.

Іванка Гошій, Нова Тернопільська газета