Збруч – символ розлуки й печалі
їхала шляхом червона фіра. Річка Збруч, наші дні. фото Руні Солиджука
Колоніальні володіння європейських імперій минулого мають ідеально окреслені кордони – згідно паралелів-меридіанів на географічних мапах в кабінетах, де геополітики свого часу їх проводили. Якщо кружка англійського чаю була встановленою представником Британії на певному місці карти, нетолерантно його турбувати – легше “по-живому” відрізати шматок етнічної території одного племені і передати “під юрисдикцію” іншого. Недолік плану, що після цього гостинні представники більшості влаштують для тих обрізків геноцид – зате все цивілізовано.
На противагу колоніальним, кривулі кордонів європейських країн часто нагадують кардіограму, із врахуванням специфік предковічного устрою того чи іншого краю.
Територія Поділля неодноразово зазнавала кавальцювання – по “африканському принципу”.
У 1672 р. Річ Посполита зазнала поразки у війні з Османською імперією, внаслідок чого була змушеною прийняти умови ганебного Бучацького миру – територія Поділля (по річку Стрипу) була вилученою з її складу до ісконно турецьких земель.
Майже одразу в Європі бабахкнула велика військова кампанія, яка закінчилася 1699 р. Карловицьким (ганебним для Османської імперії) миром, після чого турків остаточно попросили з Поділля.
1772 р. землі Поділля були перекавальцьованими між глибокомастурбованими імперіями Габсбургів, Російською імперією та Пруссією, які помножили на нуль Литовсько-Польську державу – на першому етапі віджали близько 30% території, протягом наступної чверті величного століття остаточно перетворили її з суб’єкту на об’єкт геополітики. А шо – як корабель назовеш, так він і втопиться, не треба було називати державу “річчю”. Fail state відбувся внаслідок тотальної кризи, в якій держава-річ перебувала от трохи довше, чим зараз Україна.
На Поділлі кордон між Австрійською та Російською імперіями мав пройти по річці “Podgorec”, яку в договір, певно, внесла недоспаної ночі якась канцелярська Мері чи Діани – бо такої річки в природі не існувало.
Думаючи, що це щось дуже почесне, деякі автори букв намагаються обізвати цим “подгорцем” річку Гнізна, інший вказує на Серет – але найбільше б для цієї справи пасувала таки Стрипа. Рівно за 100 років до того (от не вір після цього у Магію цифр!) саме по Стрипі була визначена історична межа Поділля; подивіться на мапу нижче Бучача – всі села лежать чітко по одному чи іншому боці Стрипи – на відміну від того ж Збруча.
В той день, коли на голову мешканців Надзбруччя звалився кордон, цілісні села були розкраєні на два обрубки.
Дивимося на “мапу фон Міґа” 1770-их років (фактично, інвентарну карту новонабутих Габсбургами земель). По Збручу – суцільні села із подібними/тотожними назвами.
2015 року Україну почав роздмухувати вітер перемін – т.зв.децентралізація.
Був простий шлях – відмінити рішення альмаматері діючого парламенту – ради депутатів УРСР по адміністративно-територіальній реформі 1957-1961 року
(про укрупнення районів). Натомість, людям спочатку дали можливість гратися в добровільне об’єднання населених пунктів, тепер от будуть об’єднувати “з-під палки”.
Згідно т.зв. “перспективних планів розвитку”, вільно села можуть спарюватися в рамках районів, поза ними можна, але практично мало хто наважується – і зовсім недопустимі схрещування населених пунктів з різних областей. Тобто, якщо 73% с.Завалля над Збручем – в Хмельницькій області, її 25% уламок буде віднесеним до Мельниця-(Подільської) ОТГ, яка звідти за 15 км поганої дороги.
До обидвох Заваллів дорога завал – але обойбічні люди їздять саме до Кам’янця(Подільського), бо все, чого немає в Заваллі, немає і в Мельниці.
Логічним “все для людей” рішенням було б ліквідувати рудименти імперської геополітики кількасотлітньої давності. Взяти і скасувати юридичний поділ фактично цілісних сіл. Але трактування діючого українського законодавства фахівцями не дадуть змоги з’єднати дві розлучених половинки – “можновладцям” що річка Збруч, що Подгорєц, що Тімбукту – головне, щоб МеріДіани нізвідки не злазили.
На периферійні села над Збручем перманентно бракне – і буде “бракнути коштів”. Лейтмотив усіх мешканців над Збручем, з якими я коли-небудь говорив – “про нас всі забули, ми тут нікому не треба”. “Менші половинки” сіл або загнуться, або ж будуть існувати однією ногою в реальному вимірі – і фантомом в правовому полі.
Вихід – є! Як завжди, в площині науково-популярної фантастики – 226 пальців в потрібний момент мають бути вистромленими з причинного місця в кнопку, яка робить дірки у правовому полі. Бо якщо надати вільно зкліщуватися от так прям всім селам з різних областей – буде ще більший, чим зараз, хаос.
Випадок Збруча – казуїстичний, це не стільки річка, як символ.
Я б волів почути голосом застудженого єнота накшталт:
“ Дорогі Українці! Є речі, які століттями намагалися роз’єднати нас. У 18 сторіччі сусідні імперії ділили нікому не потрібну Річ – посполиту. Річкою Збруч пройшов кордон, перетворивши її на символ розлуки й печалі. Весь цей час речушка-розлучница ділила Україну нАдвоє- на Західну -і всю іншу … бла бла бла”
Для десятка наздзбуруцьких сіл має бути виняток – в турборежимі прийняти “Закон про боротьбу з річками-розлучницями” – вони все одно не читають, що приймають.
Чи така дуальна природа українського закону щось нове – зовсім нє! В нас всі закони, як дишло, написане курсивом має подвійне значення. Ну і стосовно закону про децентралізацію зокрема, дивно говорити про яку-небудь законність – допоки конституційною більшістю не буде прийнято Проект Закону про засади адміністративно-територіального устрою України” із уточненням, що за фантом оце “ОТГ” (і заодно виключити поняття “село”, бо вони через “оптимізацію” все одно вимруть), вся ця двіжуха носить принципово антиконституційний характер.
Десь там в столиці Галіції і Володимирії здійметься галас, що як так – Збруч це ж символ західноукраїнського сепаратизму, наша остання барикада, що для чого нам той дикий степ за Збручем – і саме для того, щоб остаточно вирішити питання, треба здійснити аншлюс сіл Надзбруччя.
Не обов’язково саме включити лівий берег Збруча до нас – треба дивитися в кожному конкретному випадку.
ДумайТе.
В грудні 2012 року в с.Зелена (між Сокиринцями і Шидлівцями) впав великий сніг, який відрізав мешканців Зеленого від снігу – на тернопільський бік метрові замети,
Андрій Мельничук
Коментарі вимкнені.