Основна причина паводків — забудова заплав. Рубка лісу має значення, але не принципове

Останнім часом увага суспільства прикута до ситуації з паводком у Закарпатті. Facebook звинувачує в ній лісівників, як основний аргумент часто використовуючи відео з двома ящиками. Мовляв, от із цього відео все зрозуміло. Підтримують таку думку і в команді Зеленського, і тому обіцяють «зупинити варварські рубки лісів Закарпаття».

 

Звісно, водоохоронну роль лісів важко заперечити. Про це є і дослідження українських науковців. Повноцінний ліс утримує в рази більше води, ніж молоді монокультури. А для відновлення водозахисних функцій лісів після суцільних рубок треба 25-40 років. Оцінюється вплив рубки лісів на паводки і під час процедури оцінки впливу на довкілля. Цю процедуру, до речі, всупереч вимогам законодавства, закарпатські лісівники ігнорують. За підтримки екоінспекції та обласної влади.

Проте, рубка лісів — важлива, але далеко не основна причина паводків.

По-перше, ситуація з рубками лісів в Україні, зокрема в Карпатах, не настільки катастрофічна, як видається. Ми про це вже писали.

По-друге, в лісах Закарпаття більше третини площі — це природно-заповідні території, де суцільні рубки заборонені взагалі, а вибіркові рубки сильно обмежені.

По-третє, найбільше від паводків страждають не гірські райони, а низинні — Виноградівський, Іршавський, Берегівський. Що зараз, що під час паводку 2017 року річкою Боржава були затоплені автодороги в районі села Вільхівка Іршавського району та села Великі Ком’яти Виноградівського району. А у верхів’ях Боржави більшість лісів — це різноманітні природоохоронні території, і суцільних рубок лісів порівняно небагато.

Яка ж справжня причина?

Спробуємо розібратись.

Взагалі, паводки — це природне явище. Річки тисячоліттями розливались і виходили з берегів і формували заплаву — територію, яка періодично затоплюється водою. І тому паводкам запобігти в принципі неможливо. Це зрозуміли і в ЄС, після низки катастрофічних паводків, які призвели до людських смертей та економічних втрат. Від паводків страждали й країни з високим рівнем ведення лісового господарства і незначним обсягом суцільних рубок — Австрія, Німеччина, Чехія тощо.

Європейці зрозуміли, що скільки кілометрів гребель не будуй, скільки мільярдів євро на їх утримання не витрачай — під час аномальних дощів вода все одно десь знайде вихід з берегів. Але от наслідки тоді будуть катастрофічні. Тому й запровадили комплексну оцінку ризиків паводків і плани щодо управління цими ризиками — шляхом запровадження обов’язкової для всіх членів ЄС директиви “Про оцінку та управління ризиками затоплення”

Якщо коротко, то кожна країна-член ЄС повинна :

– оцінити ризики та загрози, зробити відповідні карти затоплення;

– розробити плани управління ризиками затоплення;

– розробити механізми оповіщення населення і навчити його, як діяти у випадку паводків;

– вжити заходи для мінімізації негативного впливу паводків;

– не проводити нове будівництво на територіях, які мають високі ризики затоплення;

– адаптувати господарську діяльність, враховуючи ризики затоплення;

– за можливості відновлювати природні річки і їх заплави з метою запобігання паводкам.

Просте будівництво гребель за принципом “щобільше і щовище” не допоможе — вода все одно знайде собі вихід, тільки наслідки будуть іще гірші. Треба діяти комплексно!

Комплексний підхід полягає в тому, що у верхів’ях свою роль виконують ліси, нижче ж за течією повені затримуються з’єднаними з річкою заплавними територіями. Навколо населених пунктів побудовані греблі, які їх захищають від паводків. Але найнижчий за течією населений пункт — в зоні ризику затоплення, і тому його мешканці повинні вміти діяти у випадку паводку.

Боротись з паводками можна і з користю для довкілля — такі практики описані, зокрема, в розділі «Better environmental options in flood risk management» на сайті Єврокомісії. Вони включають відновлення природних заплав (інколи для цього доводиться навіть викуповувати землі у приватних власників), відновлення природних русел (меандри зменшують швидкість водного потоку і відповідну силу паводку, а от спрямлені русла, навпаки, «розганяють» його), будівництво тимчасових водойм для паводкових вод на сільськогосподарських землях. Наприклад, в сусідній Угорщині для зменшення паводків на річці Тиса був реалізований відповідний великий проект коштом ЄС.

На щастя, Україна в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС цю директиву потроху імплементує. Займається цим Державна служба надзвичайних ситуацій разом із Державною агенцією водних ресурсів, які до 2022 року мають розробити відповідні плани управління ризиками паводків. 

Знищена річка Боржава

Повернімось до Закарпаття, і гляньмо стару австро-угорську карту початку 20-го століття. Добре видно широку та глибоку долини річки Боржава з її притоками і населені пункти, розташовані переважно на високих ділянках. Хоча вже тоді заплава почала освоюватись — позначено дві збудовані греблі. В районі села Малі Ком’яти (червона стрілка) ще існує велике болото в місці впадіння річки Іршава в річку Боржава. А в районі села Вільхівка (жовта стрілка) видно ще не спрямлену притоку Боржави, річку Берберке, яка протікає прямо під схилом.

Якщо ж узяти радянську топографічну карту другої половини 20-го століття, то видно, що річку Боржава поглибили, притоки (Іршаву та Берберке) каналізували й частково пустили іншими руслами, а всю заплаву меліорували, перетворивши на поля.

Так само були знищені заплавні ділянки і вгору за течією Боржави та її приток.

А вже на сучасних супутникових знімках видно, що затоплені нині парники біля села Боржавське і частина хат села Вільхівка побудовані саме на колишній заплаві. Тобто, в зоні ризику, тож їхнє підтоплення — закономірне й очікуване.

Тому основний фактор, який призводить до таких катастрофічних наслідків повеней — це знищення заплави річок. Спочатку меліорація та днопоглиблення, потім забудова та розорювання. Якщо місце, куди вода виходила під час паводків протягом тисяч років, знищили — то куди ж їй діватись?

Що робити?

На жаль, стандартний шлях реакції чиновників на паводки — масове будівництво нових гребель по берегах, роботи зі спрямлення та розчисток річок. На цьому можна добре освоїти гроші та пропіаритись, хоча проблему це не вирішить, про що ТЕКСТИ писали рік тому.

Є сподівання, що ДСНС розробить адекватні плани управління ризиками повеней, запровадивши дійсно європейські підходи. Але це буде точно не раніше 2022 року. Тому діяти треба вже зараз, а саме — зберігати заплави річок.

На щастя, в Україні значна кількість заплавних ділянок лишилась в державній та комунальній власності — і їх не потрібно викуповувати у приватних власників. Треба зупинити надання таких земель в користування, розорювання, нову меліорацію, днопоглиблення, берегоукріплення тощо.

А місцевим мешканцям варто перестати забудовувати ділянки, які знаходяться в зоні ризику затоплення — як це й рекомендує, наприклад, Єврокомісія. Хоча звісно, звинуватити у проблемах владу та лісівників набагато простіше, ніж визнати свою відповідальність.

Рекомендації команді Зеленського

А щодо ініціативи команди Зеленського про обмеження рубок у Закарпатті, то повноваження президента в питаннях лісового господарства незначні. Це компетенція ВР та уряду, який, наймовірніше, і сформує команда Зеленського після парламентських виборів.

І якщо його команду справді переймають питання рубки лісів, то варто почати з розділення господарських та контрольних функцій Держлісагенції, бюджетного фінансування лісовпорядних та лісопатологічних підприємств, впорядкування нормативно-правової бази тощо.

Хоча президент може продемонструвати свою небайдужість до збереження природи і прямо зараз — достатньо підписати вже підготовлені Кабміном проекти документів про створення територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Одним підписом можна захистити і зберегти тисячі гектар лісів Луганщини та долини Десни на Чернігівщині — просто підписати укази про створення Національного природного парку «Кремінські ліси», заказника загальнодержавного значення «Мурав’ївський» та низки інших заказників.

Петро ТЄСТОВ, аналітик МБО «Екологія-Право-Людина»

Тексти