Милосердя у жорстокий час

(Розповідь про колишнього січового стрільця, який рятував євреїв)

Чимало галичан у роки війни рятували євреїв від фашистів. Понад півстоліття минуло від трагічної загибелі єврейської сім’ї Вальдманів із села Михалків на Борщівщині, але й досі кров холоне при згадці про погром у борщівському гетто. 14-річна дівчинка-єврейка Рифка Вальдман, на щастя, залишилася живою, бо її батько під час розстрілу накрив власним тілом.

Коли стемніло, Рифка попрощалась із мертвими батьками, пройшла багато кілометрів полями і лісами. Аж поблизу залізничної станції Іване-Пусте місцевий житель Петро Бурак підібрав її та привів до своєї садиби на хутір Давидів села Михалкова, де нагодував і сховав на горищі. То був мій батько — колишній січовий стрілець.

Аби Рифку часом не помітили поліцаї, він кілька разів переховував її. Ще до сходу сонця повів до рідного брата Івана та його дружини Юстини в село Михалків, де дитину поселили на горищі — там вона снідала, обідала і вечеряла. А після брата Івана Рифку потайки тримали у братової Ганни, у знайомих із сусіднього села Пилипче, а потім — у рідної сестри Ганни. Їй єврейська дівчинка допомагала по господарству, пасла корову. Через деякий час Петро Бурак разом із сільським головою відвезли її до Чернівців.

Пізніше стало відомо, що Рифка виїхала до Ізраїлю. Там вона вийшла заміж за офіцера і народила двох доньок. Наприкінці 1970-х до Михалкова приїжджав її рідний брат Шміль (Олександр Вальдман) із Ташкента, ночував у селян, показував фото Рифки із чоловіком. Я, як син рятівника, довго розшукував місце проживання врятованої єврейської дівчинки — нині Регіни Лінденберг. І аж у 2004 році під час приїзду до села Михалкова племінника Рифки — Григорія Олександровича Вальдмана, який проживає в Німеччині, вдалося записати дійсну адресу врятованої Регіни.

Петро БУРАК, син політв’язня, вчитель-пенсіонер, дитина війни