Мама його поцілувала і поблагословила на бойовий шлях за свободу України Володимира Бодасюка з Тернопільщини

БОДАСЮК ВОЛОДИМИР РОМАНОВИЧ –псевдо «СТАЛЕВИЙ»  народився 1921 року в селі Старий Вишнівець, освіта 7 класів,  член ОУН з 1938 року, в УПА з 1943 року. У березні 1944 року мобілізований до РА. Заарештований у травні 1944 року під час служби в РА у місті Борисоглєбськ  (Росія) . Засуджений 13.01.1945 року особливою нарадою при НКВС СРСР на 10 років ВТТ. Покарання відбував у Горьківській області (Росія). Звільнений 17 вересня 1955 року. Висилку відбував у місті Акмолінськ (Казахстан). Там одружився із Марією Турко. Повернувся у рідне село. Реабілітований, помер.

“У кінці червня 1943 року до мене прийшли хлопці з села Лози і повідомили що створюються повстанські загони УПА. Йде набір сотні, яка відправляється на Волинь. Я відразу погодився на цю пропозицію. А до мене тоді прийшов Гоменюк Яків, якого я добре знав, ще коли ми навчалися у Вишнівецькій сільськогосподарській школі ще за Польської влади. А за німців я з ним постійно зустрічався на зібраннях ОУН.

ГОМЕНЮК ЯКІВ ДАВИДОВИЧ – «Мок» 1922 року народження. Народився в селі Лози. навчався у Вишнівецькій сільськогосподарській школі. Член ОУН з 1938 року, вояка УПА з 1943 року, діяв на теренах Рівннщини, потів в районному відділі СБ ОУН на Вишнівеччині. на прикінці грудня 1944 року заарештований Вишнівецьким РВ НКДБ. під час слідства зазнав жорстоких катувань. У лютому його привселюдно повісили у Вишнівці на ринковій площі енкаведисти. Місце поховання невідоме.

Тоді Яків мені сказав що 12 липня ми збираємося коло Вікнинського  лісу і виходимо на Волинь. Ще сказав, що за два дні до відходу мене повідомлять. Також порадив що мені треба з собою мати. Похід планувався на три місяці. Я на другий день розказав все своїй мамі і почав готуватися. А моя мама гірко плакала, але сказала що ти сину вибираєш  сам свій шлях. Час пролетів швидко і я знову зустрів Якова, який повідомив, що коли почне темніти то треба йти до містка, що на річці Горинь між селами Лози та Бодаки та там чекати Сендецького Івана з села Кривчикию.

СЕНДЕЦЬКИЙ ІВАН КАПІТОНОВИЧ – псевдо «Чіпка», народився 1915 року народження в селі Кривчики,  член ОУН з 1937 року, Вояка УПА з 1943 року. В рідному селі готував молодь до вступу в УПА. Заарештований Вишнівецьким РВ НКВС у травні 1945 року. відправлений у Кременецьку тюрму де під час допитів був закатований. Місце поховання невідоме.

Я добре запам’ятав цей день 10 липня 1943 року. сонце на дворі було цілий день, а моя мама плакала тихо – тихо витираючи сльози. Я все зібрав у невеликий мішечок, повісив на плече, посидів трішки коло мами, перехрестився і мама мене перехрестила, поцілувала та поблагословила на дорогу. Я пішов у невідомий мені край воювати за Україну, за наш народ, за нашу землю, за нашу мову. Вже темніло і щось було так сумно і тяжко покидати рідну домівку. Адже я йшов один і куди? Сам не знав куди, але йшов щоб боротися за Україну. А військову підготовку я пройшов у себе у рідному селі.

Повільно пройшовся берегом річки Горинь, минув кладку і край села Лози пішов берегом до сусіднього села Бодаки. Скоро почув тихий звук. Це мене покликав Яків. Там коло річки вже було шестеро хлопців. Я впізнав Климчука Павла, Косяка Микиту, Сендецького Івана, Тимчука Василя, Бондар Семена, Янусь Олександра.

КЛИМЧУК ПАВЛО ЛЕОТІЙОВИ –псевдо «Горластий». 1926 року народження, село Кривчики. Член ОУН, вояка УПА. Зв’язковий, брав участь у поході на Волинь та на Східну Україну. У 1944 році перебував у сотні Бодасюка Анатолія Федоровича. Загинув в листопаді 1944 року під час облави опергрупи Вишнівецького РВ НКДБ якою керував старший лейтенант Чикунов, на хуторі села Малі Кривчики у криївці. Щоб не здатися ворога застрелився. похований у селі Вікнини.

КОСЯК МИКИТА ЛЕОНТІЙОВИЧ –псевдо «Голуб» народився в селі Кривчики у 1922 році. Член ОУН з 1939 року, вояка УПА з 1943 року. Загинув під час облави Вишнівецького РВ НКДБ у 1946 році на хуторі Малі Кривчики. Тіло екаведисти достави у Вишнівець де виставили на показ коло костелу, а через два дні у ночі закопали коло польського кладовища.

ТИМЧУК ВАСИЛЬ АФАНАСІЙОВИЧ –псевдо «Орел», народився в селі Лози 1923 рокучлен ОУН з 1943 року, вояка УПА. Заарештований РВ НКДБ у червні 1944 року. Помер у тюрмі.

БОНДАР СЕМЕН СТЕПАНОВИЧ –псевдо «Чесний» народився 1917 року в селі Бодаки, член ОУН з 1937 року, вояка УПа з 1943 року. Загинув в урочищі «Зімнє» в травні 1944 року під час нападу  опергрупи Вишнівецького РВ НКДБ.

ЯНУСЬ ОЛЕКСАНДР СЕМЕНОВИЧ  псевдо «Чайка», народився в селі Бодаки 1916 року. Член оун з 1938 року, вояка УПА з 1943 року.  Заарештований 25 травня 1944 року РВ НКДБ. засуджений, покарання відбував у Росії. Помер у 1963 році. похований у рідному селі.

Через короткий час до нас ще підійшли хлопці, а саме Чимирис Мефодій, Чимирис Захарій, Загазій Іван з села Кривчики. Тоді ми всі пішли в напрямку села Малі Вікнини.  Куди йти знав тільки Яків. тау коло села нас чекали і ми мали сісти на підводу і їхати дальше у Шумські ліси. деякі з наших хлопців мали з собою зброю. Так розпочалася моя повстанська доля. Я  став брати участь у жорстокій і кривавій війні з лютими ворогами України, А хто мав йти до бою з окупантами за волю  українського народу, як не ми молоді хлопці Вишнівеччини. А мені тільки 22  роки. А поряд йшли побратими, яким 17-19 років. У наших серцях горіла ненависть до ворогів, які несли українському народові знущання, наругу і смерть. Ми, йдучи на Шумщину не думали про те, що може більше не повернемось на свою рідну землю Вишнівеччини, до своєї рідної землі, до своєї хатинки, до рідної матусі, до своєї дівчини. І тоді не думали, що прийдеться покласти своє молоде життя на вівтар боротьби за краще майбутнє українського народу, за нашу незалежну Самостійну Соборну Українську Державу.

Через деякий час ми добралися до лісу коло села Малі Вікнини. там вже були підводи і багато хлопців таких як ми. я тоді впізнав декого, а саме з села Манево, Шимковець, Снігурівки. нас там було коло ста а може і більше.  Ми посідали на вози і поїхали у напрямку Дедеркал.  З Дедеркал нас відправили вже іншими возами на північ Шумщини у густі ліси. так ми прибули на військову базу. там ми відпочили, добре виспалися,  їсти ще мали з собою. А на другий день нас почали приймати в УПА. Адже поступаючи в УПА ми вже залишали батьківський рідний поріг і йшли воювати з ворогом. Ми йшли в УПА під гаслом «здобудеш Державу або загинеш у боротьбі за неї» Нас тоді почали ділити по роях. Мене зарахували в рій «Остапа», чоту «Дуб». Поступаючи в УПА, ми вже втрачали свої імена, прізвище, звідки родом, а отримували клички. Мені дали вибрати кличку і я себе назвав «Веселий». А це робилося для того щоб не викликати на свої рідних репресій з боку окупантів. нам відразу встановили дисципліну. Ми знали один одного по псевдо. У нашому підрозділ було два чоти, а у кожному чоті по три рої. Крім шести роїв ще був окремо рій розвідки і рій штабної охорони де було ще СБ ОУН. нашим командиром був «Семен». Нас десять днів вчили військової підготовки та кожного дня з нами проводили виховні бесіди. А саме історію України, географію, літературу. Вишкіл проводили на лісовій галявині. ми також вчилися марширувати і співати патріотичні пісні: «Гімн Українських Націоналістів», «Гей у лузі червона калина», «Не пора, не пора». У нас дисципліна була на високому рівні. командири зверталися до нас із вітанням «Слава Україні», а ми відповідали –«героям Слава». до командира зверталися «Друже командире», а не пан. Командир звертався до нас «Друже». У нас заборонено було вживати алкогольні напої. перший раз суворо попереджали, а на другий раз можна було розпрощатися з життям. нам за нашу Україну треба боротися з тверезою головою. У рої в якому я перебував був ще Баран Василь – «Синиця» та Негода Мефодій – «Грім».

БАРАН ВАСИЛЬ псевдо «Синиця» народився в селі Шимківці, на хуторі бабії у 1924 році. Член ОУН з 1942 року, вояка УПА з 1943 року. брав участь в походах на Волинь та на Східну Україну. був чотовим у відділі «Довбуша» Загинув на Поліссі в сутичці з енкаведистами 10 березня 1945 року.

НЕГОДА МИФОДІЙ ІВАНОВИЧ-псевдо «Грім» народився в селі Великі Вікнини у 1923 році Член ОУН, вояка УПА. Заарештований 20 грудня 1945 року Великодедеркальським РВ НКДБ. Засуджений 25 вересня 1945 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ з конфіскацією майна. Покарання відбував у місті Воркута (Росія) Звільнений 20 грудня 1954 року. Проживав у селі Пищатинці Шумського району Тернопільської області. Реабілітований.  Помер.

Всіх інших я не знав. Ще тут в чоті  «Дуб» перебував Чимирис Захарій –  «Горластий» та Загазей Іван –  «Ясен». Всі інші мої знайомі були переформовані і інші чоти. Я не знав що Гоменюк Яків  пішов у СБ ОУН і там був у штабній охороні. У нашому рої  було десять хлопці, командир «семен». там булли; я – «Веселий», «Синиця», «Грім», « Шпак», «Орест», «Жиран», «Степ», «Миросько» і «Малий». після навчання нас послали на Хмельниччину. На другу ніч ми вирушили у дорогу. Що ми мали там робити знав тільки командир та ройові. Кожному з нас видали зброю, криси та боєприпаси. Усі ми мали коло себе сухі пайки на два дні. Двома лавами ми рухалися на схід. Ведучі напевне добре знали дорогу. З нами був лікар  «Лебідь». Він дуже добре співав. Настрій у нас був бадьорий. Адже ми йдемо на рідній своїй українській землі пвд тихі звуки української бойової пісні. А це так окрилювало нас. Ми на ранок добралися до одного села на Хмельниччині. Німаків там вже дано не було. люди вибігали з хат і махали нам руками вітаючи нас. Ми йшли вулицею і голосно маршируючи співали. Я бачив що деякі жінки сумно плакали втираючи хустками очі. добравшись до середини села, коло невеличкої площі, ми зупинилися. Я почав розглядатися і запитав свого ройового чому ми не підійшли до церкви., на що отримав відповідь, що це була радянська земля і комуністи майже всі церкви по селах порозбирали і поробили приміщення для колгоспів. через короткий час коло нас зібралося більше людей і наш командир виступив з промовою та пояснив людям чому ми йдемо по селах. Люди дуже зраділи нашому приходу. Потім нас пригощали, нагодували і там ми перебували до самого вечора. декілька молодих хлопців з села зверталися до нашого командира з проханням, щоб ми взяли їх в похід з собою. А «Семен» тоді сказав, що треба тут в селі створити групу самооборони, озброїтися і через місяць, два тоді їх візьмуть у похід, бо почне сунути комуністична орда з Сходу. У вечорі ми попрощалися і дальше пішли на Схід.

(Продовження буде)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ