Як боролись жителі Вишнівеччини за Незалежну Україну

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

На світлині боївка Вишнівецького районного референта СБ ОУН – «Сокола». №1 – «Черник» (Росицький Юхим), №2 – «Чайка», №4 – «Сокіл»

Вишнівецький район Тернопільської області. Село  Великий Кунинець.

1 грудня 1948 року до села коло восьмої години ранку, при сильній заметілі прибув о/у РВ/МДБ Паращук з п’ятьма большевиками-екаведистами. Вони зайшли на подвір’я Базан Маланії, в якої у хаті квартирувало трьох повстанців , а саме «Сокіл», «Залізняк» та «Чайка».   На дворі в цей час була донька Базан Маланія – псевдо  «Анна» і знаючи, що повстанці у хаті, прибігла їх повідомити, що на дворі є большевики. Невстигла добре «Анна» розповісти повстанцям про большевиків, як в хату входить один енкаведист. Повстанці довго ненадумуючись відразу відкрили вогонь і тяжко ранять большевика, а самі вискакують через вікна на двір та відстрілюючись стали відступати на захід. При відступі большовики ранять одного повстанця, ним виявився «Залізняк», який з «Гайкою» відступають в один напрям, а  “Сокіл” кинувся на північ, в другий напрям і при відстрілюванні  йому автомат вийшов з ладу. А в цей час вороги  використали  цей момент і відкрили з кулемета та автоматів по ньому  вогонь та ранять його в обидві ноги, де він бачучи своє безвихідне положення витягає свій власний пістолет, декілька вистрілив здійснює на енкаведистів, а останню в себе. Большевики прибігли до нього і відразу забрали зброю та стали швидко з нього здіймати верхню одежу. За цей час двох інших повстанців беруть запражені кіньми сани і зникають у сильній заметіллі втікаючи в невідомому для большевиків напрям. А коли большевики стали за ними шукати то помітили на снігу кров, і стали йти по крові, і зайшли до гром. Михальчук Прокопа, а тут побачили, що повстанці взяли сани з кіньми і втікли та не залишили по собі дальше сліду. Сніг швидко прикрив їхню внечу. Большевики повернули назад, забрали свого раненого і положили на автомашину, яка за той час  вже встигла  прибути, бо один большевик повідомив по телефону, та відправилив пораненого енкаведиста  до Кременця в лікарню. А  “Сокола” забрали до Вишнівця, де посадили мертвого коло Вишнівецького костела. Сотник  псевдо «Сокіл», «Азарт» – Кутрань Микола Макарович, син сільського коваля, народився 1922 року в селі Снігурівка, Вишневецького району, Тернопільської области. Маючи сім років, почав ходити до школи у Вишневець. Тут закінчив 7 класів народної школи і батько його віддає на науку до Української Гімназії в Кременці. Тут він вчиться до приходу большевиків, де закінчує 4 класи За большевиків гімназію переформували і він попадає у 8 клас СШ і учиться до приходу німців. З приходом німців вступає на вчительські курси в Рівному, які успішно закінчує. В 1943 році стає учителем в селі Снігурівка, де працює один навчальний рік. Будучи вчителем, стає членом ОУН. Перед приходом большевиків йде в теренову боївку, де працює політвиховником під псевдом “Сокіл”. З приходом большевиків в 1944 р. скривається від мобілізації до ЧА, а згодом дістає доручення від районового провідника Вишневеччини зоорганізувати в терені Вишнівеччини сотню.

За короткий час  він зоорганізував теренову сотню, в якій було 120 -140 бійців, з якими почав рейдувати по  Вишневеччин[и]. Мав кілька боїв з большевиками, з яких виходив переможцем. В 1945 році відділ зістає розчленований на рої, а згодом часу з роїв відходили кращі бійці в інші новостворені групи повстанців. При кінці 1946 року  “Сокіл” отримує нове військове призначення і стає райпровідником на Вишневеччині,починає  працювати під псевдом “Азарт”. На цьому пості працює аж до липня 1948 р. В липні переходить на на посаду міжрайонного керівника ОУН і постійно переміщається по населених пунктах північної частини Тернопільської області. Селяни Вишневецького і сусідніх районів хилять голови перед Геройським Лицарем, який мужньо та завзято боровся проти большовицьких окупантів. Більшовики четвертого грудня 1948 року, коли стемніло заставили їздового і двох “стрибків” вивезти тіло “Сокола” і коло польського кладовища, де від місцевих людей ховали свої жертви, закопали. А комуністична влада, тих катів нашого народу, що мучили і вбивали наших борців за волю, хоронила з почестями на самому відкритому місця Вишнівця, і ще тепер кожного року кладе квіти. А на могилу “Сокола” ще по сьогодні не було положено жодної квітки.

Росіцкий Юхим Семенович народився 1912 році. Псевдо “Черник”, “Залізняк”, “ Дуб”. Член ОУН з 1936 року, станичний села у 1943 році. Вояка УПА з 1944 року. Керував сотнею у 1947 -1948 роках. Співпрацював разом з “Соколом”. Захинув у 1950 році на хуторах коло села Горинка Кременецького району. Потрапив на засідку енкаведистів у ночі, при перестрільці був поранений у ноги і щоб не здатися у полон застрелився. Місце поховання невідоме.

На другий день, а саме  другого грудня 1948 року до села на двох автомашинах прибуло шістьнадцять енкаведистів на чолі о/у РВ МДБ Боковим та о/у РО МДБ Паращуком. Вони залишили автомашини біля сільської ради, а самі пішли на господарство Базан Маланії, подивитися на місце, де відбувався бій між трьома українськими повстанцями і большевиками. Коли оглянули місце, то розпочали ходити   до сусідів і питали про бій і писали протокол. При цьому між собою говорили, що до сього часу на “Сокола” витратили 8000 набоїв, довго на нього полювали, але “добрі люди”, допомогли і своєчасно повідомили про його переміщення і тоді вдалося його   таки  вбити. Звідси пішли до громадянина Михалюка Прокопа, якого стали питати нащо він дав коня для повстанців. Михалюк їм відповів: “В той час кінь був запряжений в сані, а вони бігли, побачивши, непитаючи забрали, і що я міг їм зробити”. На це від большевиків одержав відповідь: “Ми знаєм таких як ти, ви всі одним  бандерівським духом напитані”. Після цих слів арештували Михалюка Прокопа і його зятя – Фітенка Антона. Арештованих забрали до автомашини і Боков з десятьма енкаведистами та двома заарештованими  на одній машині  від’їхали до райцентру, а Паращук з рештою  пішов на хутір Червона.  Там добряче напилися і також похали у Вишнівець.

На третій день третього лютого 1948 року до села прибула група большевиків в числі п’яти енкаведистів.  Вони пішли на господарство Базан Маланії (де відбувся бій, про який було згадано) та стали робити обшук. Повикидали з клуні все збіжжя, а після того на хаті розшили один причолок, де знайшли перешиту криївку. На господарствів цей час вже господари на проживали, бо ще після бою втекли і сусідній район. Єнкаведисти не знайшли нічого,  і сказали до сусідів: “Перекажіть тій бандерівці нехай вона йде додому і господарить. Ми її зачіпати не будем”. Після того ще лазили по селі і лякали людей. Під вечір згадані большевики виїхали до Вишнівця.

Четвертого грудня 1948 року енкаведисти у Вишнівці допитували  Михалюка Прокопа і його зятя – Фітенка.  Вони хотіли щоб зять Фітенко признався в тому що привозив повстанців а потім мав їх відвезти. Вимагали звідки привіз у куда та до кого мав завести повстанців.  І саме головне, що коли екаведисти їх заарештовували, то коні вже були в стайні і сані в стодолі. Отже хто їх привів і від кого. Та вони сказали що коні хтось пригнав до села, аде хто вони не знають, бо не бачили, а почули тільки шум.  Їх били і допитували, але так і нічого взнати не могли.

Девятого грудня  1948 року до села  прибув о/у РВ МДБ Паращук з вісьмома енкаведистами. Вони знову пішли на господарство Базан Маланії (де відбувся бій, про який було згадано) і тут знову  не застали нікого. Зайшли до сусідів і сказали, щоб переказали Базан Маланії, хай вона повернулася додому і господарила. Після цього заходили до Гірчука Олексія, Бочковського Василя і Железніцького Пилипа і в їх господарствах робили обшук, все поперевертали. Шукали криївку а не знайшовши нічого пішли до сільської ради. Там добре випили і  де залишилися ночувати.  Рано,  десятого грудня, ці ж самі большевики пішли до  Якимчук Миколи та робили обшук. Під час обшуку було знайдено брагу, за що списали на Якимчука акт і сказали, що передадуть до суду. Якимчук знайшов їм дві літри самогону та закуску.   Вони випили і порвали акт та пішли з господарства, взявши в сільській раді фіру і від’їхали в напрям села Малий Кунинець.

Одинадцятого грудня  1948 року о восьмій годині ранку до села автомашиною прибула група большевиків та два енкаведисти на чолі з головою райвиконкому Вавринюком. Вони зайшли до  сільськоїради і Вавринюк послав чергового по сільській раді до десятників, щоб прийшли до нього. Коли прибули десятники, то він вислав їх до тих селян, які не виконали вивозки лісоматеріялу з Суражського лісу. Коли приходили селяни до сільської ради, по яких ходили десятники, то Вавринюк їх сильно лаяв, за те, що вони не вивозять лісоматеріялу і казав, що віддасть їх під суд. Так він викликав і погрожував селян, обзиваючи їх нецензурними словами цілий день. Того  ж дня в приміщенні ПШ було вечором, для селян, продемонстрували російський  кінофільм “Советська Якутія”. Білети коштували 2 крб. На кінофільм дивитися з селян пішло дуже мало, а навіть не йшла молодь. Пішли ті, які живуть поблизу ПШ. Коли скінчився кінофільм, то в приміщення ввійшли большевики і хотіли забрати молодих хлопців на роботу в Донбас, але з молодих хлопців тільки застали двох, бо більше не було. Щоб могти більше забрати на роботу в Донбас, то вони взяли тих двох. Більшовики з енкаведистами після десятої години вечора  пішли  по селі, і стали заходити до хатів та забирати сонних молодих хлопців. Так їм вдалося зловити пятнадцять молодих хлопців, яких посадили на машину і повезли до Вишнівця.

16 грудня 1948 року  до села  Малий Кунинець ранком прибуло около 70-ти большевиків на чолі з начальником Вишнівецького РВ МДБ майором Подмазовим. З районних  керівників були: заступник начальника РВ МДБ ст. лейтенант Зотов і о/у РВ МДБ на цю зону  лейтенант Боков. Прибувши в село, большовики розійшлися по господарствах групами і стали преводити обшуки. Найбільше шукали по будинках. Викидали з хлівів гній, зі стодолів солому та снопи і на цих місцях проколювали дротами. В хатах також проколювали дротами, головно під ліжками та під шафками, також дуже часто біля печі. Вони намагалися знайти криївки. Сексоти повідомили їх, що у селі малий кунинець є багато підпільних криївок. Під час обшуку в Гладнюка Павла знайшли кріса, захованого в ліжку та двадцять штук набоїв до нього. Господаря в той час вдома не було. Кріса і набої забрали. Гладнюк П. спочатку скривався та просився в підпілля, але енкаведисти його завербували і він  поступив в місцевий гарнізон істрибків й став   одним з найактивніших стрибків. В Малому Кунинці. Большо вики робили обшуки до вечора, а увечері вибралися до Вишнівця.

18 грудня 1948 року  до села Великий Кунинець, ще до сходу сонця, прибуло около 80 большевиків на чолі з начальником  РВ МДБ майором Подмазовим та Зотовим і Боковим, а крім цього з ними був ще підполковник (низького росту, грубий, лице округле, білявий, около 33 роки, вдягнутий в цивільне чорне пальто, до того часу його в терені не було). Казали що це приланий на декілька тижнів з Тернополя. Після прибуття в село була розставлена варта по всіх дорогах, які виходили зі села (по два большевики), завданям яких було не випускати нікого зі села, а тим, що прибуватимуть в село, перевіряти документи. Інші большевиків розійшлася по селі й проводили  обшуки по господарствах. Шукали переважно по будинках. Викидали з будинків солому, гній і на цих місцях прошпилювали дротами. У селі кричали малі діти, сварилися з енкаведистами жінки і кругом було чути собачий гавкіт. Місцеві сексоти також нишпорили селои і прислухалися до розмов місцевих жителів. Не знайшовши до вечора нічого, тільки наробивши шкоди місцевим людям, військові трьома бортовими машинами   виїхали   у Вишнівець.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ