Ярослав Голубович з Тернопільщини слідкував за кожним рухом українських націоналістів. Протокол допиту. Частина шоста

Протокол допиту Ярослава Йосифовича Голубовича  Р 31. Справа ч.: 100/46 

Голубович Ярослав Симпатик ОУН “Місько” А/в МГБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворон” Р-н Залізці Дня 27.XII.1946 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ 

«Слідуючого дня я лежав дома хворий. Того дня я виготовив донос, який був меншбільш такого змісту: 

Донос. Доношу Вам товариш начальник, про все те, що діялося в мойому окруженні від останньої стрічі з Вами до сьогодні (Тут описав все те, що діялося протягом трьох місяців до сьогодні). Крім цього подав слідуюче: “Байда” – сотенний (східняк, високий, білий, 24 роки, носить ППШ і пістоль). “Бурлака” – заступник сотенного (родом з с. Панасівки, середнього росту, віскувате обличчя, носить СВТ і пістоль). “Чайка” – командир жандармерії (родом з с. Панасівки, середнього росту, білий на обличчі, з 1925 р., носить ППШ і пістоль, називається Недогін Іван). “Явір” – жандармерист (родом з села Яснищ, середнього росту, на обличчі чорний, 33 роки, носить ППШ і пістоль). “Степовий” – чотовий (східняк, високий, на обличчі чорний, 26 років, носить ППШ і пістоль). “Долоня” – чотовий (мій брат). “Наливайко” – ройовий (родом з села Підберізець, високий, бльондин, носить ППШ). “Острий” – ройовий (родом зі села Підберізець, високий, чорний, около 23 роки, носить ППШ). “Крук” – ройовий (Ковалик Григорій з хуторів Серетеччина, малий, грубий, носить ППШ). “Луговий” – ройовий (родом з села Панасівки, середнього росту, бльондин, 22 роки, носить ППШ). “Палій” – ройовий (Гринчук Антін з хуторів Серетеччина, серед- нього росту, 26 років, носить СВТ). “Нечай” – ройовий (родом з Залозець, за німців був фризієром, малий, чорнявий, носить ППШ і пістоль).  “Івась” – стрілець (родом з села Панасівки, високий, бльондин, носить кріса). “Яворенко” – стрілець (родом з села Серетця, на ім’я Михайло, 22 роки, малий, вісковате обличчя, носить кріса). “Чуй” – стрілець (родом з Серетця, середнього росту, чорнявий, носить кріса). “Смішний” – стрілець (родом з села Підберізець, малий, білий, около 23 роки, носить ППШ і пістоль). “Горошок” – сотенний господарчий (Гершун Григорій, родом з села Загіря, 25 років, носить ППШ і пістоль). “Тарас” – стрілець (Олійник Антін, з села Загіря, малий, чорний, 20 років, носить ППШ). “Галайда” – стрілець (середнього росту, чорнявий, 20 років, носить СВТ). Озброєння: майже кожний рій має два кулемети. На цілу сотню є два гранатомети. Кожен стрілець до кріса носить по 200 набоїв і по дві-три гранаті. До кожного кулемета “Дегтярева” припадає по дві тисячі набоїв. Всіх кулеметів є 20. З того є 8 кулеметів “Дегтярева”, 6 – “Токарева”, а решта німецькі – “МГ”. Крім цього є запасова амуніція до крісів, кулемета і гранати, які возять на возах. Амуніцію до німецького кулемета возять на тачанці. Підчас постою відділ виставляє застави на краю села по головних дорогах. Крім того виставляють стійки і “наблюдателя”. Між населенням поводиться можливо. Командир відноситься до стрільців прихильно, а стрільці до командира також ставляться прихильно. Стрільці між собою живуть дуже добре. Харчі організують самі. Підчас маршу 50 м. перед відділом іде розвідка, а на самому кінці фіри з амуніцією і хворими. Командир часто їздить конем або фірою, а часом іде пішки. Населення ставиться звичайно, як до війська. Найбільше квартирують в таких селах: Лопушани, Нетерпинці, Носівці, Городищі, Дітьківці, Башуки, Батьків, Маркопіль, Ожогівчик, Підберізці, на хуторах Дубина коло села Вертелки, на Гніздецьких хуторах, на хуторах Петрівка і Ліщина. В розвідку посилали таких дівчат: середнього росту, бльондинка з села Носовець, мешкає коло хуторів від ліса. Ходила в розвідку до села Нетерпинець. Славка зі села Нетерпинець, мешкає коло церкви, мала, бльондинка, ходила в розвідку до села Ренева. Вбрання і білля організували в тих селах, де квартирували. Хліб організують переважно в багатіших. До бідних стрільці відносяться  дуже добре. Теренових не стрічав нігде. Стрільці говорять, що вони перебувають найбільше на хуторах Ліщина, Зарічанка і Гукалівці. В березні напали якісь озброєні люди на одного господаря на хуторах Петрівка і забрали в нього збіжжя та свинку, їх було около 20 чоловік. Говорили по-руськи і по-польськи. Інші знову вибили Табаку Анну за те, що вона ніби є сексоткою. Минулого місяця доносу я не подавав тому, що не мав нагоди й тому зараз подаю за два місяці. Я вже три тищні хворий і лежу дома. До свіданія! 29.IV.1945 р. “Ніжний”

 На другий день донос я заніс на пункт коло Чарнецького Миколи на хуторах Ліщина. Звідтам забрав записку адресовану “Ніжний”, яка була меншбільш такого змісту: 

Товариш “Ніжний”! Наказую Вам прийти на стрічу, яка відбудеться в тому самому місці, де попередньо. Стріча відбудеться 3.5.1945 р. о восьмій годині вечора. Кличка: три рази коротко свиснути, відгук той самий. До свіданія! 

28.ІV.1945 р. ТПВ. Після прочитання я записку знищив. По двох днях, вечором я зібрався і пішов на стрічу. ІІІ. стріча. Коли я прибув на місце стрічі, то завважив, що там вже хтось є. Тоді я подав кличку і повязався з начальником. Він подав мені руку і сказав: “Здравствуйте”. Я відповів також: “Здравствуйте” і ми почали говорити.  Як поживаєш Славко? Зараз хворий. Чому, що тебе болить? Підчас бою в селі Серетці ми відступали і тоді я дуже зігрівся та перестудився. Коли я прибув до села Нишківці, сказав ком. “Байді”, що я мушу оставатися, бо не можу дальше йти. Він на це погодився і сказав, що коли виздоровію, то зголоситися до нього. Відтак я пішов додому, де лікуюся до сьогодні.  Зараз здоровий чи хворий? Трохи хворий. Чому ти не виконав мойого наказу? Не було нагоди. В такім великім бою можна все зробити, тільки тобі не хотілося. Ну, а зараз, як думаєш, підеш до відділу, чи будеш дома? Не знаю, може остануся дома. Якщо останешся дома, то нікуди не віддаляйся від свойого хутора, подавай точні дані про бандитів, що зробили бандити, скільки в кого і де квартирували, куди переходять і яка скількість. По хвилині надуми сказав розвідати де перебуває Чарнецький Василь, чи бандити копають криївки в полі і в який спосіб. Рівнож казав подавати точні адреси зв[’]язкових дівчат. Перед відходом сказав точно зазначити всі місця постою і переходів бандитів такими знаками, які він мені подавав раніше. Вже на відході сказав залишити всі мертві пункти, які я мав у відділі, а послуговуватися лише тими, які я мав раніше. На тім ми закінчили нашу розмову. Він подав руку і сказав: “До свіданія!” Зі стрічі повернув додому. 

5.5.1945 р. Мудровський Михайло (низький, чорнявий, около 14 років) їздив до с. Олексинця Старого та привіз лікаря (малий, товстий, чорний, около 45 років), який дав мені два застрики та сказав робити зимні оклади. По двох днях я чувся зовсім здоровим.

8.5.1945 р. я ходив до Атаманця Івана (середнього росту, грубий, чорний, около 40 років) і розпитував його чи в нього були повстанці. Він відповів, що в нього не було, але він був в лісі Березина коло хуторів Петрівка і там бачив шістьох хлопців. Тоді я запитав, як були вбрані, яку мали зброю і як виглядали. Він відповів, що були вбрані в німецьких мундирах, мали автомати і йшли в напрямі Волині. Звідсіля я повернув знову до дому.

 Дня 9.5.1945 р. вечором ходив на хутори Серетеччина до Демчука Миколи, який повернув з ЧА. Він розпитував мене, чи хлопці, які скриваються, переживуть, чи ні. Я сказав, що це залежить, як кому доля судила, але я думаю, що переживуть і діждуться кращих часів. “Може скоріше пережили б, – сказав Микола, – але коли б інакше поступали з господарями. Вони приходять і не питаючися господаря забирають, що їм потрібно. Я був далеко на Сході, де також є подібні, але вони інакше поступають. Наприклад: коли їм потрібно одягу, чи  чого іншого, то зловлять большевика і роздягнуть його та звільнять, але коли він чим провинився, то вбивають. Коли потрібно їм харчів чи мяса, то йдуть до колгоспу і забирають.” Тоді я запитав в кого, що забрали, що він так нарікає на них. На це він відповів, що в Процик Катерини тому кілька днів були партизани і забрали штани, помимо цього, що вона просила оставити їх, бо коли поверне чоловік з Німеччини то не буде мати в що вбратися. Одначе це не помогло і вони штани взяли, та сказали, що коли чоловік поверне, то привезе собі. “Опісля зайшли до мене – продовжував Микола – та забрали свиню, хоча я просив оставити, бо я повернув з армії ранений і мені потрібно грошей на виздоровлення. Вони того не хотіли розуміти і таки забрали.” По цій розмові я пішов до дому. Після того я два дні нікуди не ходив, а помагав батькові при господарстві. 

12.5.1945 р. я ходив до свого швагра Дідика Івана. Він розка зував, що дістав повідомлення від начальника воєнкомату, щоб він зголосився до нього. При цьому сказав до мене: “Сідай зі мною і поїдемо разом, бо ти і так не виховаєшся. Я тобі так все поладжу, що вернешся назад додому. Я маю надію, що мене послухають. Говорю тобі, як до швагра. Не слухай тих партизанських буйдів, що вони говорять про здобуття Самостійної України. Ти молодий і нічого не знаєш. Я вже пережив більше і про все прекрасно знаю. За Польщі я працював щиро, але коли прийшли большевики, то я зрозумів, чи Україна може бути самостійною державою, чи ні і тому став працювати на стороні большевиків. Коли прийшли німці то сказали, що Україна вже самостійна держава, а де вона зараз. Коли б навіть наші і здобули Україну то скоро продадуть її. Тому я раджу тобі їхати, бо коли будеш скриватися, то можуть забити тебе і так не побачиш України.“ Тоді я сказав, що ми так говорили в 1918-20 рр. і тому зараз такі бідні. В ту хвилину до хати ввійшло трьох повстанців: перший низький, чорний, около 23 роки, мав ППШ, нагана і дві гранати; другий середнього росту, бльондин, около 20 років, з автоматом і пістолем “Токарева”; третій малий, прищувате обличчя, коло 26 років, з СВТ. Двох перших були з села Волиця, а третій з села Горанки на Волині. Повстанці привиталися зі мною і перший запитав, як мені живеться. Я відповів, що живеться не зле і запитав про його родину. Він відповів, що повстанці застрілили його брата. Відтак розпитував, як йде праця на Волині. Він відповів, що праця йде дуже погано і майже всі думають голоситися. Відтак вони говорили про щось з господарем. По хвилині господар приніс знадвору нагана і дав його повстанцям. Пізніше я довідався ще від них, що всі молоді, які скривалися, поголосилися до “стрибків”, а старші, які були в підпіллю  ще за німців, осталися дальше. Після цієї розмови повстанці відійшли. По кількох хвилинах я також відійшов додому. В той час большевики почали часто робити облави і я з родичами скривався в бабці. В той час прибув з відділу брат, від якого я довідався, що їх відділ розпустили, а він піде до теренової боївки. Брат розпитував мене, що я думаю дальше робити. Я відповів йому, що буду скриватися, але дома. Протягом півтора тижня брат скривався в нашої тітки, а я в бабуні. Щовечора ми стрічалися в тітки. Туди часто заходив Довгань Василь, який повернувся з ЧА. Около 25.5.1945 р. брат відійшов до куща. При відході не сказав мені нічого. Протягом чотирьох днів, я нікуди не ходив, а весь час був в криївці в своєї тітки і там написав донос, який був меншбільш такого змісту: 

Донос. Доношу Вам товариш начальник про все те, що діялося за час від останньої стрічі до сьогодні. Крім цього подав слідуюче: Демчук Микола, який повернув з ЧА є вороже наставлений до “бандитів.” Цього місяця повернув з армії Довгань Василь без пальців на руках і ногах. Одначе він нічим не переймається. Криївок не шукав, “бандити” майже не приходять на хутори, звязкових дівчат також не відшукав. На другий місяць буду старатися подати більше. До свіданія! 29.5.1945 р. “Ніжний” 

Вечором я заніс донос на мертвий пункт під корч коло хутора Ліщини. Звідси забрав записку від начальника, яка була меншбільш такого змісту: Товариш “Ніжний”! Наказую Вам відшукати на Ваших хуторах дівчину з другого р-ну, яка так виглядає: мала, чорнява, около 22 роки. Крім цього казав я перевідувати де сходиться в більшій скількості населення і, що говорить. До свіданія!

 28.5.1945 р. Т П В.  Після прочитання я записку знищив. Около 2.6.1945 р. ніччю через наш хутір переїзджало около 50 вершників, около 200 чоловік піхоти і 15 фір.

 5.6.1945 р. я заходив до Табаки Тимоша, який повернув з ЧА. Він розпитував мене, як це сталося, що я з братом не пішов до ЧА і ще до сьогодні скриваємося. При цьому він сказав що таке життя дуже тяжке і погане. “Можуть зайти різні зміни, – продовжував Табака, – одначе коли б прийшли англійці, то і так можуть арештувати. Я був в Лотві, там майже всі пішли в партизани, а не так як у нас, що тільки по чотири хлопці з села пішли в партизани. Тому вони не можуть нічого вдіяти проти цілої армії.” Після цієї розмови я пішов до дому.»

Продовження буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ