1000 реторт-пакетів щотижня: історія волонтерської кухні Тамари Крисоватої
Коли у перші дні повномасштабної війни люди почали шукати місце, де можна було просто переночувати й отримати їжу, заклад «Три бажання» швидко змінив свою роль — із ресторану він став волонтерським осередком. Сьогодні під керівництвом Тамари Крисоватої тут щотижня виготовляють близько 1000 реторт-пакетів із готовими стравами, а щомісяця — приблизно 2 тонни продукції для військових і цивільних.
У меню волонтерського виробництва — борщі, каші з м’ясом і тушкованими овочами, супи, а також голубці, паштети, випічка та інші страви. Для забезпечення таких обсягів команда щомісяця переробляє орієнтовно 100 кг моркви й цибулі та 150–200 кг м’яса.
Це історія про те, як одна ініціатива переросла у стабільну систему допомоги, що вже четвертий рік тримається на згуртованій команді, волонтерах і кропіткій роботі без пауз.
Давайте почнемо з того моменту, коли ви перетворили ресторан на волонтерський осередок.
А в нас це було на самому початку війни. Війна почалася в четвер. Люди вже цікавилися готелем, але тоді готель у нас був зданий під сільську раду. Фактично там було лише чотири номери, а люди телефонували просто, щоб переночувати.
І в мене виникла ідея: я подумала, що спробую. Я сама встала, позабирала столи. Це було в п’ятницю. У суботу я вже дала клич, бо зрозуміла, що вдома немає стільки матраців і всього необхідного.
Я написала у Facebook, щоб люди приносили матраци, постіль. І вже в суботу до вечора люди позносили матраци та постіль. Фактично в суботу ввечері у нас уже був повний зал людей.
А готувати ви коли почали?
Потім до мене звернулися люди, і вони самі зорганізувалися — вдома почали робити вареники. Звичайно, вдома це зовсім не ті умови, що на кухні ресторану. Вони попросилися, чи можна приходити і готувати в ресторані.
Те, що вони готували вдома, було першим етапом, але вже тоді масштаби зросли. Люди прийшли і почали ліпити вареники в нас. Потім до нас приєдналися волонтери, які привозили продукти і попросили, щоб ми ще пекли пиріжки. І ми почали пекти пиріжки.
Далі інші волонтери також долучалися, і ми поступово перейшли від пиріжків до інших процесів. До нас приєднався «Склад Тернопіль», вони запропонували робити тушонку. Разом із ними долучився Владзьо (Володимир Ковцун), і ми почали виготовляти тушонку.
Спочатку робили в банках, а потім перейшли на реторт-пакети — під запити. І так уже чотири роки.
Команда
Впродовж чотирьох років повномасштабної війни у закладі сформувалася потужна й стабільна команда волонтерів.
Колектив підібрався дуже сильний: жінки приходять, залишають свої справи і повністю включаються в роботу. Є відчуття злагодженості, де кожен знає процес і може підхопити будь-яку ділянку роботи.
Частина людей залишилася з самого початку. Дехто відходить через вік або здоров’я, але на їх місце приходять нові волонтери. Основне ядро залишається стабільним, і саме воно забезпечує безперервність процесів.
У команді вже сформована чітка система: навіть без постійного контролю всі знають, що робити. Якщо хтось відсутній, інші без проблем підміняють і беруть на себе інші процеси.
До роботи постійно долучені:
Михайло та Тамара Крисоваті, Марія Сапрун, Людмила Ладика, Любов Стецина, Ольга Колодюк, Віра Буряк, Мирослава Сисак, Марія Борейко, Надія Зелінська, Ганна Батьківська, Любомира Шаварська, Марія Орлінська, Лідія Ступінська, Марія Пасічник та Ольга Волкова.
Це ядро команди, яке забезпечує безперервність роботи і фактично тримає весь процес виробництва та допомоги.
Обсяги виробництва
Щомісяця колектив виробляє близько 2 тонн готової продукції в реторт-пакетах. Основу становлять різні види каш із м’ясом та тушкованими овочами, борщі, супи. Рідше виготовляють паштети, голубці, м’ясну продукцію, згущене молоко та випічку.
У щотижневому режимі виробництво працює стабільно і потребує значних ресурсів: приблизно 20 кг моркви та 20 кг цибулі на тиждень, а також близько 40 кг м’яса. У місячному вимірі це орієнтовно до 100 кг моркви, стільки ж цибулі та 150–200 кг м’яса.
У середньому це близько 1000 реторт-пакетів на тиждень.
Розвиток і мотивація
— Що вас тримає у цьому ритмі стільки років?
Хлопці на фронті найбільше тримають.
— Чи був момент, коли хотіли зупинитися?
Ні, такого, щоб самі вирішили зупинитися, не було. Хіба що коли закінчувалися гроші — тоді ставало складніше. Але якось так виходило, що в такі моменти завжди хтось приходив і допомагав коштами, і ми продовжували роботу.
Труднощі
Найбільша складність — це фінансування. Інших критичних труднощів фактично не було.
Родина
Чоловік допомагає із самого початку, діти також долучалися на старті, але з часом перейшли до своєї роботи. Попри це, родина залишалася і залишається частиною спільної справи.
Фінансування і підтримка
Є постійні благодійники, які допомагають значними сумами, але просять не розголошувати їхніх імен. Також є пенсіонери та місцеві жителі, які регулярно підтримують невеликими внесками. А ще значно допомогає парафія Церкви Покрови Пресвятої Богородиці.
А ще наша підтримка, моральна і часто фінансова, – це наше оточення. Це люди, які поруч. Це друзі, родина, знайомі.
Місцева влада фактично не долучається системно — була лише разова допомога у вигляді 5 тисяч гривень під час ярмарку.
Допомога і постачання
Допомога не прив’язана до конкретних підрозділів. Звертаються волонтери, родини військових, і продукція передається всім, хто потребує.
Співпраця з «Новою поштою» поступово розширюється — раніше відправки здійснювали переважно волонтери.
Попри втому, постійний пошук коштів і безперервну роботу, у «Трьох бажаннях» не зупиняються. Тут і далі щотижня готують сотні пакетів із домашньою їжею для військових, бо переконані: навіть борщ чи каша на передовій — це не просто їжа, а нагадування про дім і підтримку.
У закладі кажуть: найбільше мотивують самі військові та запити, які продовжують надходити практично щодня. Саме тому команда не планує згортати роботу й надалі продовжує шукати можливості допомагати.
Сьогодні волонтерське виробництво у Підгородньому тримається на людях, які вже четвертий рік поспіль приходять сюди майже як на роботу: чистять овочі, готують, фасують, пакують і відправляють їжу на фронт. Історія «Трьох бажань» — це приклад того, як звичайний ресторан у перші дні великої війни став місцем великої підтримки, що об’єднало навколо себе цілу громаду.
Допомогти волонтерському виробництву можна фінансово або продуктами. У закладі наголошують: потреба у м’ясі, овочах, спеціях, реторт-пакетах та коштах залишається постійною, адже запити від військових не зменшуються.
Фінансово можна долучитися, переказавши кошти на картку – 4149 4993 7983 2296.
Або поділитися продуктами, відвізши їх у заклад «Три бажання» у Підгородньому.
Контактний номер телефону:
Крисовата Тамара – 096 305 00 43
Спілкувалася Надія Греса
