о. Юстиніан Городечний: “Бог завжди віддає авторові добра набагато більше блага, ніж він сподівається”

 

Над інтерв’ю з о. Юстиніаном Городечним почала працювати не на замовлення редакції, а, радше, на прохання наших читачів. Парафіяни з села Гаї Шевченківські гордовито зазначили, що цей священик працює у їхній парафії і обіцяли, що розмова з ним апріорі буде цікавою. Прихожани ж церкви Святого Апостола Петра в Тернополі вважають о. Юстиніана представником нової формації священнослужителів за прогресивність, активність, сучасність. Забігаючи наперед, повідомлю: розмова з цим священиком підтвердила похвальні слова на його адресу.

— Отче Юстиніане, у с. Гаї Шевченківські Тернопільського району мені розповіли, що цьогоріч тут посвятили Хресну Дорогу, аналогів якої в Україні нема. Чим, все-таки, вона унікальна?

— Хресна Дорога у Гаях Шевченківських цікава і символічна. Перша стація знаходиться біля місцевого монастиря, проходить повз житлові будинки, від джерела в’ється лісом і закінчується біля храму. Якщо дивитися на Хресний Хід з гори, то помітно цілий комплекс, пов’язаний культовими спорудами. Наразі вона не завершена. Згідно із задумом, біля кожної стації буде встановлено каплицю, яка б у мініатюрі нагадувала визначні святині – приміром, як комплекс у Зарваниці чи Успенський собор Києво-Печерської Лаври. Але, очевидно, ми відійшли від цієї ідеї – надто складно її втілити. Інший варіант – на місці кожної стації з гранітними плитами, які є зараз, встановити каплички з відповідною фігурою щодо сюжету стації, престолом і проповідальницею, з окремими входом і виходом заради можливості кожного затриматися тут надовше і задуматися над представленою подією стації. По третє, із Святої Землі ми постаралися привезти сюди хрести і плитки, які є у Єрусалимській Хресній Дорозі, а також камені з кожної зі стацій єрусалимського Хресного Ходу, які будуть інстальовані в майбутні каплиці. Коли це буде реалізовано, залежить від доброї волі жертводавців. Напевно, піде кілька, або й кільканадцять років. 27 березня на завершення реколекцій у Гаї-Шевченківській парафії о. Іван Канти Пєхота з кількома священиками посвятили 14 стацій, на яких нині закопані металеві хрести з мармуровими плитами, на яких відображено подію кожної окремої стації.

— Знаю, у день напередодні, 26 березня, у Вас був день народження. Розкажете, як відзначали?

— Не так, як завжди (усміхається – ред.). Цього року мені виповнилося 35 років. Бог скерував так, щоб мене не було у цей день вдома, де зазвичай все відбувається стандартно – приходять гості, вітають, дарують подарунки. У свій день народження я був на реколекціях у Заліщиках – це цілком нове для мене місто, дуже красиве. Вітання приймав у телефонному та інтернетному режимах. Святкування ж задумав у рамках зустрічі з сестрами-монахинями, які живуть у цьому місті, і які не знали про моє свято. Домовилися зустрітися у піцерії. Я замовив кілька піц, на одній з них оливками було викладено «35», на іншій – «Сестри-служебниці Пресвятої Богородиці». Файно проводити день народження, коли ніхто про нього не знає і повідомляєш про це лише тим, кому хочеш!

— Ще наші спільні знайомі розповіли мені, що Папа Римський делегував Вам відпускати гріхи, зарезервовані для нього…

— Папа Римський Франциск оголосив 2016 рік Роком Милосердя. В рамках цієї події він надав можливість окремій групі священиків, яку йому запропонували місцеві єпископи, прощати деякі з тих гріхів, які він сам собі зарезервував. Тобто, існують такі гріхи, відпущення яких можна отримати лише від Папи Римського. Наприклад, збезчещення Пресвятої Тайни Євхаристії – якщо хтось заходить до храму Божого, відкриває кивот і розсипає Святі Тайни. Відпущення такого гріха не має права уділити рядовий священик, так би мовити. Якщо би така людина прийшла до сповіді, священик зобов’язаний написати анонімного листа до Святійшого Отця, а його конгрегація направить відповідь щодо прощення цій особі. Після цього каянник знову приходить до священика, визнаючи свій гріх, тоді священик від імені Папи Римського прощає цей гріх, накладаючи перед тим відповідну покуту, пов’язану з гріхом. Таких гріхів, які Папа Римський дав можливість прощати окремим священикам – Місіонерам Милосердя – є чотири. Усно отримав таке право і я, а 7 квітня ц. р. у Львові, в церкві Святого Юра Блаженіший патріарх Святослав вручатиме нам відповідні папські декрети.

У знак належності до групи Місіонерів Милосердя нам вишили єпитрахиль з двома емблемами Року Милосердя. Одна емблема зображає милосердного Ісуса, який на своїх раменах тримає падшу людину і притуляє Своє лице до лиця грішника. Цікаво, що на цих двох персонажів є три ока, одне з них – спільне, що означає, що Ісус розуміє грішника, приймаючи спільну з людиною природу. Він наче несе падшу людину туди, звідки вона впала. На іншій емблемі зображено образ Богородиці, який називається «Милосердя двері» – це стародавня українська ікона, яка знаходиться у Ярославській греко-католицькій церкві (Польща, – ред.). На прохання Папи Франциска, ярославську ікону наприкінці 2015 року доправили в Ватикан, так вона стала другою емблемою у всій католицькій церкві.

Крім того, що ми маємо привілей відпускати окремі гріхи, зарезервовані Папою, інша особлива повинність — проповідувати Боже милосердя. Без милосердя не може йти мова про духовне життя. Нині люди інтенсивно переживають різного роду травми, пов’язані з війною в Україні. Природно, коли поранена людина автоматично думає про винуватця тої рани, часто замість прощення, плекає у собі почуття ненависті до кривдника, прагне помсти. Живучи в атмосфері озлобленості, людина руйнує себе, заганяє себе у глухий кут життя, сточується на саме дно через алкоголь чи наркотики. Тим часом Богочоловік – Ісус, будучи розп’ятим на хресті, просить в Отця, аби Він простив Його фізичних і моральних розпинателів. Ми всі причетні до смерті Бога. Травмована людина може пробачити своєму кривднику, виключно дивлячись на хрест Ісуса. Насправді, це велике чудо, коли людина живе роками в ненависті і непрощенні, і таки зважується пробачити. Відтак, цей рік повинен служити тому, аби пом’якшити людське серце, зробити його вразливішим щодо ближнього.

— Які, все-таки, решта гріхів?

— Зрада таємниці сповіді: коли священик вказує на людину і її гріх. Це може стосуватися не тільки священнослужителя, але й перекладача чи людини, яка ненароком підслухала сповідь. Третій гріх – атентат (замах на вбивство – ред.) проти єпископа Риму. Четвертий гріх стосується розгрішення священиком каяника, який був спільником у гріху проти шостої заповіді Божої («Не чини перелюбу», — ред.). Жінка не може отримати розгрішення від священика, з яким чужоложила.

— Отче, християни різних церков по-різному обчислюють так звані пасхалії – таблиці днів святкування Пасхи. Що, на Вашу думку, означають ці розходження?

— Святкувати Пасху в один день – бажання більшості християн світу. Видається, поділене святкування Великодня нині стає зайвим, існують поважні голоси про уніфікацію святкування Пасхи, при чому святкування мало б відбуватись за григоріанським календарем. Цього року цікавим явищем є те, що коптійський патріарх Папа Африки, Теодор ІІ, здається, який в ранньому християнстві відповідав за оголошення дати Пасхи, виступив з пропозицією уніфікувати святкування Великодня. Католики за те, аби святкувати воскресіння Христа разом. Розбіжність пов’язана з різним способом літочислення у християн західних і східних церков. Думаю, якщо вже це питання постало у церковних колах, то за його позитивного вирішення це може стати кроком до об’єднання православних і католиків.

— Які стосунки греко-католиків і православних у Гаях Шевченківських?

— Я родом з-під польського кордону, там під час урочистих подій священики гуртуються. В Україні і на Тернопільщині, зокрема, спостерігається брак живої співпраці між різними конфесіями. І це прикро. Живучи у Тернополі, я майже не знаю місцевих православних священиків. Відрадно, у Гаях Шевченківських ініціатива щодо зустрічей греко-католиків з православними, передусім, походить від місцевої влади, особливо останнім часом. Місцевий православний священик – наш добрий друг. Час від часу з ним пересікаються наші шляхи, але не шпаги (усміхається – ред.).

— Зараз перебуваємо у часі Великого посту, який, передусім, асоціюється з утриманням від чогось, певними обмеженнями волі дій. На що Ви ставите категоричну заборону своїм парафіянам у піст? Як треба поводитися, щоб піст було «зараховано», який повинен бути його кінцевий результат?

— Я далекий від того, аби малювати Церкву як строгу вчительку з палицею, яка постійно щось забороняє. Церва – прекрасна, молода жінка, яка заохочує зробити її своєю подругою, кличе відмолодитися, стати щирішими і відкритішими. Я дотримуюся принципу, зосередженого в словах апостола Павла: “Все мені можна, та не все корисно”. Церква закликає людину примиритися з Богом, з собою і ближнім. У пості ми не закликаємо відмовитися від чогось. Навпаки, дозволяємо творити всіляке добро, яке тільки можна собі уявити. Але як зрозуміти голодного, коли ти сам ніколи не відчував голоду? Також ставиться наголос на власну дозрілість людини, щоб організувати собі такий піст, який служитиме їй у духовному розвитку.

— В Україні пішов третій рік війни. Нас, християн, часто хвилює питання, як правильно ставитися до тих, хто окупував Донбас, відібрав Крим, вбиває невинних захисників нашої держави?

— Добре питання. Втім, відповідь на нього, більшість людей навряд чи заспокоїть. Треба зізнатися, що в нас немає таких сил і ресурсів, аби повернути Крим і Донбас. І ніхто не спішить повертати забране. Єдине, на що треба мати надію, — на Божу справедливість. Бог завжди віддає авторові добра набагато більше блага, ніж він сподівається. А також Бог завжди віддає авторові гріха стільки, наскільки він заслуговує, не більше і не менше. Якщо я, як людина, почну встановлювати справедливість, можу покарати людей, які насправді не винні. Як віднайти відповідальних за конфлікт, хто вони? Нещасні хворі реалізатори проекту Путіна стосовно до загарбання Криму і Донбасу знаходяться у тіні, про яких більшість нічого не знає. Як їх виставити на світло денне? А чи часом караючи цілі маси людей (бо до голови важко сягнути) смертю і війною ми не вб`ємо невинних? Є поняття Божої і історичної справедливості. Жодна імперія не є вічною. Треба зачекати, поки безбожна імперія, в даному випадку «Червоний дракон» сама себе вичерпає, пожере і вмертвить, як от наприклад радянщина. Час і методи належать до Бога. Ми ж повинні робити те, що у наших силах: жити чесно, згідно із заповідями Божими, бути хорошими громадянами, бути усвідомленими про соціальне добро.

— Статистичні опитування багаторазово доводили, що серед усіх інституцій найбільше довіряють Церкві. Пояснюють це, насамперед, тим, що люди з великою шаною ставляться до моральних, релігійних заповідей. Але не тільки цим. Віруючі і невіруючі не звинувачують тільки церкву в труднощах, які зараз випали на їхню долю. Виходить, людям більше нікому довіряти, лише Церкві…

— Це не так очевидно, як здається. Є багато людей, які довіряють Церкві, шукають Бога щиро і глибоко. Велике число людей, яке також вірить у Господа, але не хоче робити це через Церкву. Немало осіб ставляться арбітрально, або й агресивно до Церкви. Часом ЗМІ показують Церкву, як ритуально-сакральну службу, як місце, де можна зробити замовлення за певні гроші, де Церква показана, на превеликий жаль, лише з комерційного боку. Це очевидно і поважний сигнал до духовенства про те, як ми живемо, поводимося, одягаємося, пересуваємося. Для мене прикро, щоб священик їздив на елітному авто, їв у ресторанах, вів шикарний спосіб життя – це заперечення його місії, власне, його причетності до особи Ісуса Христа. Священик має бути скромним, такий, як більшість людей, але при цьому не загублений у натовпі. Церква стоїть на сторожі моральних цінностей, займається благодійністю, чим насправді виконує обов’язки держави, яка часом принижує Церкву, фаворизуючи окремим лише конфесіям і використовуючи Її підчас політичних кампаній. Проте, часто власне Церква стає єдиним місцем, куди людина може звернутися по допомогу, не тільки матеріальну, а, перш за все, духовну…

— У світі, зокрема, і в українському суспільстві виникають скандали, пов’язані із так званими нетрадиційними сексуальними стосунками. Яка Ваша позиція щодо цієї теми?

— Це содомський гріх, що кличе про помсту до неба. Церква завжди засуджує таку поведінку. Божа і церковна педагогіка, однак, полягає у тому, що Він завжди засуджує гріх, але ніколи не принижує і не відкидає саму особу грішника. Тобто Церква не відкидає гомосексуаліста, а заохочує до того, щоб він працював над своєю психічно-духовною кондицією. Немає такого поняття як вроджений гомосексуалізм – це набуте явище. Знаю, нещодавно у Львові мав відбутися штучний гей-парад, на що одразу відреагував місцевий архиєпископ кир Ігор Возняк, звернувшись з листом до мера міста щодо заборони цього божевільного явища. Це сатанинський проект, нерідко підтримуваний окремими масмедіями, який має на меті знищити найважливішу цінність суспільства – сім’ю. Гомосексуальні шлюби руйнують і партнерів, і тих, яких вони “усиновлюють”.

Бліц-інтерв’ю

— Отче, є щось, чого Ви боїтеся?

— Боюся втратити добрі стосунки з Богом. Власної людської немочі. Ставитися до людей інструментально – маніпулювати кимось, навіть мимоволі. Хотів би мати сильну, алмазну впевненість про приязнь з Богом, бо втратити прихильність Бога – це втратити самого себе, блаженство і рай, все добре, що у мене є. Боюся бути гордим. Зараз закінчую свою каденцію настоятеля, незабаром мені будуть призначені інші завдання, пов’язані із працею з людьми, де потрібна Божа мудрість вести людей і товаришувати з ними по-доброму, щоб не скривдити їх, накидаючи якусь свою схему моделі поведінки.

— Чи любите Ви тварин?

— Моя улюблена тварина – орел, яким захоплююся з двох причин: за свободолюбність і гострий зір. Цей птах любить висоту і свободу в ній, символічно це означає, що таким повинно бути і монаше життя – завжди знаходитися на Божественних височинах, не сходити до людської похітливості. Орлиний гострий зір може швидко перемодельовуватися – бачити дрібні деталі і широку панораму водночас, що для мене є символом проникливого, аналітичного розуму, який може бачити глобально і конкретно, бути професіоналом у макросправах та в мікрокосмосі. Він уміє розуміти тих, хто внизу, і тих, хто на височинах, водночас, не вважаючи себе упривілейованим. Інша цікава якість орла – у певний період він оновлюється, розбиваючи дзьоб об скелю, якщо не розіб’є його – не виросте новий, гострий і міцний, щоб могти полювати. Це дуже болісний процес, бо здається, що помираєш, але в надії появи нового себе. Це символ покаяння, людина теж повинна вміти оновлюватися духовно.

— Дякую за розмову, отче!

На прощання о. Юстиніан подарував мені дві свої улюблені цукерки. Одну сказав залишити собі, а іншою з кимось поділитися. Мовляв, коли вмітимемо ділитися, то не забракне хліба ні нам, ні ближнім…

 Розмовляла Ірина Юрко.