Нова рубрика “Погляду”, або “Шантарам”: що пов’язує Бомбей і Тернопіль?

“Архітектурне непорозуміння,
що випадково постало внаслідок
переобладнання навколишніх будинків”, –
так пише про Бомбей Робетс, так можна писати і про Тернопіль.

Коли я вперше почула про цю книжку, подумала, що це розсусолений на майже 800 сторінок жіночий роман на кшталт індійського фільму. Оцінила “жертву” за зовнішнім виглядом, так би мовити. І помилилася, на щастя. Аргумент на користь “Шантараму” – про цю книгу розповідали мені як мінімум п’ятеро друзів, причому не знайомих між собою. Жоден з них не порадив мені не читати її. У декого навіть був рецепт “витерпіти перших 40 сторінок, далі – не зчуєшся, як читання захопить”. Подіяло:)
У Тернополі, принаймні за даними книгарень “Є”, “Ярослав Мудрий” та “Дім книги”, продано весь тираж українського перекладу “Шантараму” ще півроку тому. У “Є” можна придбати “Шантарам” лише в російському перекладі за 190 грн., в “Домі книги” за 187 грн. Продовження роману в другій частині під назвою “Тінь гори” є поки що лише в російському перекладі.
З перших сторінок “Шантараму” читач потрапляє в історію 30-річного Ліна на прізвисько Шантарам, який якраз втік з австралійської в’язниці суворого режиму і влаштовує нове життя під черговим вигаданим іменем у Бомбеї. З кожною сторінкою починаєш радіти дрібному шрифту книги і великому обсягу. Така вона смачна і багата на афоризми. Особливо принадні описи вуличних гендлярів з підкресленою зневагою до закону. А які вишукані описи портретів і робота з деталями! “Очі його були тієї барви, якої набуває морський пісок на долоні за кілька хвилин до того, як сонце сяде за обрій”.
“Шантарам” означає “мирна людина”, або “людина, якій Бог дарував мирну долю” – одне з багатьох імен оповідача, яке він отримав у рідному селі свого бомбейського друга Прабакера. Про це йдеться аж на 130 сторінці з 799-ти. Книга поділена на п’ять частин приблизно по 150 сторінок, лише у четвертій – двісті з десятком сторінок. Що свідчить про продуману структурованість. У мене за недільний день вмістилася одна частина.
Непомітно для себе стаєш завсідником цієї книги. Погляд читача проходить крізь призму паперових сторінок і трансформується у приховану камеру, яка без утоми стежить за таємницями і деталями індійського Бомбею – третім за величиною містом у світі. Ти, наче перебуваєш там фізично, але насправді ніколи не долав дистанції в Індію, не збирав грошей на подорож, не страждав через візові процедури, не планував мандрівку такою прекрасною. Хоч, як кажуть літературні герої Грегорі Робертса, Бомбей – це не Індія. Бомбей – це окремий світ. Справжня Індія далеко звідси. Там, куди не сягає світ. До слова, бомбейці (приблизна кількість від 11 до 15 мільйонів) говорять на двох сотнях мов і діалектів. Це все одно, що жити в самому центрі світу. Отож “Шантарам” – досконале рішення для підкупу туристів в Індію. Підозрюю, ця книга – дороговартісне і таємниче замовлення тамтешнього уряду:)
Автор Грегорі Робертс присвятив “Шантарам” матері. Хоч навряд чи якась мама була б рада прочитати про такий життєвий досвід свого сина, особливо коли йдеться про наркотики, побиття тюремними наглядачами, інші поневіряння, які спіткали наратора. Оповідь ведеться від першої особи, тому аж надто віриться в автобіографічне походження сюжету.
Боюся Індії, найперш, за те, що там водять громадський транспорт, наче пограбували банк і рятуються від погоні. Але горе-водіїв за аварії пішоходи і пасажири можуть роздерти (буквально) на місці трафунку. Страшно повчально ггг. У цій книзі в деталях можна пізнати не тільки Індію, а й культуру і стереотипи зовнішності жителів інших країн – в туристах, психологічні “нутрощі” яких помітні, наче під мікроскопом, на тлі колоритного Бомбею завдяки майстерному поводженню з пером письменника. Тут зустрічаються німкені, іспанці, канадці, афганці, греки, італійці, французи, українці. Про наших – жарт, українка причетна до “Шантараму” лише як читач і автор цих рядків.
Про цю книгу думаю ще таке: “Шантарам” делікатно і сильно відволікає читача від стрічок в Instagram, Facebook, всякого ВК чи згірш – Однокласників. Чужі книги провокують власні великі (або ні) ідеї на рівному місці. Що вельми тішить.

Цитати – спеції до літературної страви:

*Це таке хороше віскі, що воно викликає в мене кепські манери.

*Ти щаслива людина, а щаслива людина завжди має хороший апетит.

*Як кажуть афганські свахи, “голос – половина любові”.

*Доля потребує посередників і зводить свої фортеці з каміння, скріплюючи їх за допомогою випадкових угод, яким спочатку не надають особливого значення.

*Чай, якщо ми п’ємо його, щоб освіжити свої персони.

*Минуле відбивається у нашій свідомості відразу двома дзеркалами: одне яскраве, в нім видно те, що ми колись сказали чи зробили, а друге темне, наповнене тим, чого ми не сказали чи не зробили, і вже ніколи не дістанемо змоги виправити цю помилку.

*Любов – це протилежність владі. Саме з цієї причини ми так боїмося її.

*Всяка розсудлива людина рано чи пізно розуміє, що гроші на нашому світі – практично все. Чесноти і високі ідеали, звісно, мають свою цінність в історичній перспективі, але в повсякденному житті саме гроші дозволяють нам перебиватися з дня на день, а нестача їх кидає нас під колеса тієї ж історії.

*Свобода – можливо, всього лише свобода сказати “ні”. Якщо ти можеш вільно зробити це, то по суті тобі більше нічого й не треба.

*Ненормальність часто служить основою найкращих стосунків – та практично завжди, якщо подумати!

*– Дідьє, – відгукнулася Улла з витонченою люб’язністю, – я ніколи ще не посилала тебе до біса?
– Ні, любцю! – зареготався той. – Але я прощаю тобі цю невелику забудькуватість.

*Хабарництво буває нечесним і чесним. Нечесне однакове у всіх країнах, а чесне – специфічний індійський різновид.

*Право бути непристойним я зарезервував за собою.

*Людина, яка нікуди не поспішає, нікуди не потрапляє.

*Коли намагаєшся оцінити силу людини, потрібно зрозуміти, що вона являє собою як друг і як ворог.

*Дружба – це математичне рівняння, яке нікому не вдається розв’язати.

*Коли всі люди будуть такими, як коти о другій годині дня, світ стане досконалим.

*Істина – це нахаба, яка до всіх чіпляється, а вони вдають, ніби їм це подобається.

*Таким буває кохання. Твоє серце стає схоже на перевантажену рятувальну шлюпку. Щоб не потонути, ти викидаєш за борт свою гордість і самоповагу, свою незалежність. А за якийсь час починаєш викидати людей – друзів і тих, кого знав роками. Але і це не рятує. Шлюпка занурюється дедалі глибше, і ти знаєш, що скоро вона потоне, і ти разом з нею.

*Ми часто називаємо боягузом людину, котру небезпека спіткала зненацька, а сміливцем – того, хто зустрів її напоготові.

*Індійські актори найкращі, тому що індійці уміють кричати очима.

*Індія приблизно в шість разів більша від Франції. А населення тут в двадцять разів більше. Якби французів було так багато, то текли б криваві ріки. А тим часом французи, як всім відомо, – найцивілізованіша нація в Європі. І навіть в усьому світі. Отже, будь певен, без любові Індія припинила б існування.

*Оптимізм – побратим любові: так само не знає жодних перешкод, так само позбавлений почуття гумору і теж застає тебе зненацька.

*Кожне місто на землі зберігає в собі пам’ять про село. Не зрозумівши, чим живе село, не зрозумієш і міста. Село – це ключ до Індії.

*Секрет успіху в тому, щоб нічого не хотіти та отримувати те, що тобі треба.

*Душа не є продуктом культури. Душа не має національності. Вона не розрізняється ні за кольором, ні за акцентом, ні за способом життя. Вона вічна і єдина. І коли настає момент істини та печалі, душу не можна заспокоїти.

*Її думка була зазвичай істиною в останній інстанції.

*Якщо твоя доля не викликає в тебе сміху, значить, ти не зрозумів жарту.

Підготувала Ірина Юрко.