Відпустіть Діда Мороза в Лапландію, – Лілія Мусіхіна

Новорічне свято. Вулиці цвітуть гірляндами, кожна домівка випромінює аромат особливого, Новорічного, затишку – того, що пахне свіжою хвоєю, мандаринами. Діти чекають на Діда Мороза. І він справді прийде до них – великий дід у синьому чи червоному кожусі з величезною торбою подарунків. Вдавано-весело привітає малих, послухає віршики, тихцем у коридорі візьме від тата-мами обіцяний гонорар і піде далі. Ну, можливо, його ще пригостять канапкою та наллють чарчину.

Звідки узявся цей звичай, судити важко і навряд чи потрібно. Так уже сталось, що у радянські часи образ Діда Мороза став близьким та рідним усім дітям. На нього чекали і любили часом більше за рідного дідуся. Бо ж не набридає своєю присутністю і подарунки роздає щедро.

Звідки ж узявся оцей Дід Мороз?

Всі у Союзі, і діти, і дорослі, були твердо переконані, що він лапландець, хоча живе десь у сибірських лісах. Справді, плем’я саамів, або лопарів чи лапландців і справді жило колись на Півночі Сибіру. Розводили оленів, полювали, молились своїм богам… Жили так, як жили їхні предки від початку часів і були при тім досить щасливі по-своєму. Але радянська влада вирішила, що досить саамам жити по-старому, а саме час по-новому, спробувала переконати їх, що у колгоспах оленярів їм буде краще, богів нема, а олені тепер не їхні, а державні. Саами послухали зайшлих їм московитів і зрозуміли, що воно їм зовсім не треба. Натомість ідейні «покорителі Сибіру» із партячейки побачили, що тут ціле плем’я потенційних ворогів народу і тому до них і застосували методи як до ворогів народу…

Словом, не дуже гуманно обійшлась радянська влада з родичами Діда Мороза, що волею долі опинились у кордонах кривавої імперії.
І це ж який цинізм треба мати, аби одного із саамів-лапландців, одного із недобитого племені, у якого, вочевидь, вистріляли всю родину (якимось чудом вціліла лише онучка – Снігурочка), залишити лише на забавку дітям та на глум дорослим…

Як воно йому: приходити, танцювати, роздавати подаруночки московитським дітям? А по святі, мабуть, тихо плакати, обійнявши дивом вцілілого оленя і думати над тим, як не віддати на поталу лютому ворогу онуку-красуню.
Мовляв, що ти можеш, діду?..

Ото тільки й твого – вражих дітей веселити на свято…Танцюй, враже, як пан скаже.
А може досить же глумитися над загубленим племенем.

Відпустіть Діда Мороза у Лапландію.

Лілія Мусіхіна.