Як літо впливає на читання тернополян?

Зі школи ця пора асоціюється мені з порою читання. Читання згідно укладеного списку й таке, що підпорядковане виключно натхненню та випадковості. Так чи інакше, не можу опиратись умовному рефлексові літнього споживання тексту. Тож вирішила поцікавитись у тернополян, чи то тільки мені багнеться брати книжки у руки в ці спекотні (та не дуже) дні.

Блогер Володимир Гевко

Аби літо відчувалось повніше, треба мати його по дрібці в  усьому, що нас оточує. У принтах на одязі, компотах, музиці та книжках — для тих, хто читає.

Влітку треба читати про літні вакації людей та вчитись у них. Я, приміром, дуже люблю «Фієсту. І сонце сходить» Гемінґвея — для мене це абсолютно літня книжка, концентрована, як абрикосовий конфітюр. У ній є все — випечена сонцем Іспанія, вогкі від крові мулети на коридах, із гострими рогами бики і боки матадорів, повз які вони небезпечно проходять. Але найкрутіший фрагмент — це момент риболовлі форелі у гірських річках, пообіднього сну і охолоджування кількох плящин вина у холодних струмках.

Вміли люди проводити свої літа.

Маркетолог, книголюб Діана Малолєткіна

Мої читацькі смаки особливо не міняються влітку — часом хочеться чогось легшого, художнього, проте це не залежить від пори року. А ось на місця читання літо однозначно впливає — обожнюю читати на природі, особливо біля ставу.

Список читання у мене є, але то традиційно, а не на літо. І він часто змінюється, якщо в руки потрапляє щось цікаве. От зараз підсіла, попри свій список, на книжки від київського видавництва «Білка», яке спеціалізується на військовій тематиці. Вже прочитала «Доцю» Тамари Горіха Зерня і дочитую «Грязь» Сергія Сергійовича (Saigon).

Письменник, модератор культурних подій Юрій Матевощук

Влітку я багато ходжу містом і подорожую, тому в моєму рюкзаку зазвичай не менше двох книжок.

У мене є культ читання на свіжому повітрі — це значно приємніше, ніж задихатись у квартирі. Завжди, коли є вільний час, просто сідаю на лавочку та берусь за книжку. Дуже приємно читати біля ставу, але не на «Єлєсях» — намагаюсь вибрати місця, де я був би непомітним, й міг абстрагуватись від усього світу.

Запланованого до прочитання на літо у мене нема, проте я веду список того, що я прочитав. Я берусь за книжки згідно черги, вибудованої у себе на тумбочці чи стелажі, але вона змінюється. Після того, як один за одним прочитав кілька біографічних і есеїстичних творів — «Бенджаміна Франкліна» Волтера Айзексона, «Околиці та пограниччя» Василя Махна, «Пацанів повоєнних років» Тараса Циклиняка та «Мессі. Геній футболу» Ґільєма Балаґе, зрозумів, що треба почитати щось із художньої літератури. І тут у Ірени Карпи вийшли «Добрі новини з Аральського моря», тож зараз читаю їх. Ця книжка дуже літня та дуже класна. Вона розповідає про чотирьох українок у Парижі, а ще має стосунок до Тернополя. Я не тільки презентуватиму її з авторкою на «Файному місті» — ба більше, цей фестиваль Ірена  згадує у творі.

Взагалі влітку я люблю читати репортажі. Приміром, добре зайшов «Зроби собі рай» Маріуша Щигела, «Танечні ведмеді» Вітольда Шабловського, «Бухарест: пил і кров» Малґожати Реймер. Гарно влітку йдуть романи та оповідання. Недавно прочитав збірку Максима Гаха «Прогулюючись пустелею», вона захопила сильними, фактурними й тактильними описами.

Журналістка Ірина Небесна

Усіх цих романтичних звичок на кшталт читання в парку чи на пляжі в мене немає. Як мінімум, аби уникнути запитань від перехожих: «а що ви читаєте?»

Влітку маю звичку читати в квартирі на підлозі. Cонце через балконні двері падає на килим, то в такий час можна і працювати, і з книжкою валятись, і ноги засмагають (сміється — А. З.).

Аналогічно до списку літератури на літо зі шкільних років, складаю собі список того, що хочу прочитати. Звісно, я вкрай рідко його дотримуюсь, бо завжди щось цікавіше підвернеться під руку. Але цього літа є просто тематичний перелік із дванадцяти книжок: п’ять художки, стільки ж репортажистики і дві — нон-фікшина. Список умовний, під нього можна підбирати що завгодно.

Зараз одночасно читаю Йозефа Рота «Готель Савой» (художка), Вітольда Шабловського «Танечні ведмеді» (репортажистика) і Майка Йогансена «Як будується оповідання» (нон-фікшин).

Запитувала Анна Золотнюк.

Фото надані респондентами.