Незвичайні ікони вишиває Ольга Карплюк на Тернопільщині

Якось на одній з виставок я побачила роботи майстра художнього бісероплетіння Ольги Карплюк. І перше, що мені захотілося зробити, – це приміряти на себе весь представлений асортимент прикрас. З малесеньких кульок тендітні пальчики тернополянки творять дивовижні речі, додаючи у життя жінок трішки більше барв, радості та краси. Ольга з бісеру плете намиста, пояси, браслети. А ще – оздоблює ікони. Це дуже тонка, філігранна робота, адже, за підрахунками майстрині, один з її образів налічує понад десять тисяч бісеринок.


Замість фурнітури – застібки від старих ланцюжків

Роботи та колекції тернополянки подорожують від виставки до виставки і збирають навколо себе чимало глядачів, котрі не приховують подиву і захоплення її талантом. Влітку вироби Ольги побували і в Києві – на всеукраїнській виставці «Барвиста Україна», де представляли нашу область.

А все почалося з дитинства. «Я жартома кажу, що коли мені було два-три роки, бавилася старовинним бабусиним ґерданом і одну підвіску відкусила. Намистинок з неї не знайшли – ось, напевно, звідти і любов до бісеру», – усміхається майстриня.

Всерйоз жінка захопилася цим мистецтвом після закінчення школи, у 90-х роках, коли їй до рук потрапила книжка відомої української майстрині Елли Литвинець. «Ці вироби здалися нереальними для виконання, але все ж зважилася спробувати сплести щось подібне, – зізнається Ольга. – Правда, матеріалів тоді майже не було. Іноді в комісійних магазинах траплявся бісер, а за фурнітуру слугували застібки від старих ланцюжків. Коли побачила, що з купки намистин виходить чудовий виріб, зрозуміла, що це мені посильно. Так почалася моя дружба з бісером».

Свій перший виріб – заокруглений комірець з різнобарвних намистин (його традиційна назва – силянка) майстриня зберігає і досі. Як і бабусин ґердан. Аби давнє намисто не розсипалося, не раз ремонтувала, а недавно створила копію із сучасного чеського бісеру. «Я мрію зробити народну колекцію, відтворивши традиційні для нашого регіону жіночі прикраси, – розповідає Ольга. – На Тернопіллі чимало етнічних груп, і рукотвори кожної мають неповторні візерунки та форми. Чого варта лемківська криза – великий комірець з бісеру, який починався на шиї і покривав плечі жінки. На це потрібно багато часу, адже прикрасу плетуть півроку».

Одягає у бісер святих

Якось, збираючись до подруги на ювілей, тернополянка вирішила з бісеру вишити їй у подарунок ікону. Відтоді власноруч виготовила не один образ, і кожен – це місток у духовне життя. «Створити ікону під примусом важко, адже душа має мати певний духовний стан. Коли шукаю спокою, гармонії – вишиваю», – сказала майстриня.

Незвичайні ікони Ольга вишиває на полотні, обрамлюючи обличчя та руки святих. Більшість витворів дарує рідним і друзям. «Не беруся до роботи, коли маю поганий настрій, – розповіла жінка. –  Купка намистинок – безлика, і «оживає» завдяки енергії майстра. Тому творити потрібно тільки з добрими думками».

Символи мають значення

Як зізналася майстриня, вона старається сприймати життя у барвистих кольорах і підкреслює це у своїх рукотворах. Наприклад, діти з радістю носять її яскраві браслети зі «смайликами». А от автентичні візерунки жінка підбирає обережно. «Недарма наші предки приділяли стільки уваги символам, – зауважує Ольга. – Ромб означав родючість, хрест – сонячну енергію… Але, вочевидь, були й символи з негативним змістом. Тому я використовую лише ті узори, значення яких відоме».

Вплітає у свої прикраси майстриня і національні символи. До двадцятиріччя незалежності України створила ґердан, «вималювавши» з намистинок тризуб і колоски, обплетені блакитно-жовтою стрічкою.

Ангелик – оберіг для дому

Хоча бісер залишається для Ольги улюбленим матеріалом, лише ним вона не обмежується. Із ниток робить мініатюрні ангелики, яких охоче беруть знайомі як обереги для дому. Кожна фігурка – неповторна: з оригінальною зачіскою, намистом, вбранням… А ще майстриня плете ляльки-мотанки. Такою автентичною іграшкою залюбки грається її дворічна донечка Софійка. «Ляльку-мотанку може зробити кожна мама, адже матеріал для цього є в кожному домі: клаптики тканини, стрічки, нитки. І головне, що виготовлена власноруч іграшка добра та позитивна».

Старша донька Ярина, яка навчається в одному з тернопільських університетів, також небайдужа до творчості мами. Хоча з бісеру вона не плете, проте любить робити щось своїми руками – наприклад, виготовляє чудові молодіжні браслети з ниток. «Ручна робота забирає багато часу, – каже Ольга. – Я вдячна чоловікові Павлові, який  мене розуміє та підтримує. Він допомагає під час підготовки до виставок, а недавно навіть зробив за моїм проектом станок для виготовлення тканих виробів».

Займатися улюбленою справою – велика розкіш

За освітою Ольга – вчитель праці. Правда, за фахом знайти роботу не вдалося. Працювала в Тернопільському театрі актора і ляльки, згодом – педагогом-організатором і заступником директора з виховної роботи однієї з міських шкіл. Але, зізнається, дуже хотіла б мати учнів, яким могла б передати свій досвід.

«Кожен народжується з талантом, і в цьому немає жодного сумніву, але одна людина цей талант розвиває, інша – закопує, – зауважує майстриня. – Переконана в одному: нам, жінкам, важливо не заземлятися, не «загрузати» з головою в побутових проблемах. Займатися улюбленою справою, в цьому я переконалася на власному досвіді, – справді велика розкіш. Тепер нею насолоджуюся сповна. Це так захоплює, що не помічаю, як минає день. І не дочекаюся наступного ранку, аби взяти в руки бісер, голку і нитку».

Антоніна БРИК, Свобода

Comments are closed.