Тернопільський депутат розповів, що його врятувало від смерті

З депутатом Тернопільської міської ради Олегом Напорою довелося спілкуватися практично в процесі його професійної діяльності, адже на заступника директора з комерційних питань очікували невідкладні виробничі справи. У перервах між дзінками по мобільному він відверто відповідав на поставлені запитання, ділився своїми роздумами та переживаннями. Не так давно чоловік пережив трагедію, яка мало не кошувала йому життя, закарбувавшись шрамами не лише на обличчі, а й у душі.

– Олеже, як ви почуваєтеся?

– Чудово. Я сповнений сил та енергії. Працюю у повному робочому режимі. А якщо людина працює, то це означає, що вона абсолютно здорова.

– Вибачте за не зовсім коректне запитання, але хотіла б поцікавитися наслідками неприємного інциденту , який трапився десять місяців тому і «обріс» різного роду чутками. Тоді вас жорстоко побили невідомі. Одні казали, що побиття замовили конкуренти по бізнесу, інші пов’язували це з депутатською діяльністю. Правоохоронці й досі губляться в здогадках, що стало причиною і хто причетний до цього злочину. Що ви думаєте з цього приводу?

– У мене пояснення лише одне: це була розплата за депутатську діяльність, яка мало не коштувала мені життя. Я працюю в комісії, діяльність якої викликає невдоволення і роздратування у певного кола людей. Вона відає питаннями комунального майна і приватизації. Що стосується бізнесу, то наша структура працює цілком відкрито і прозоро, тому конфліктів там просто не може бути. Останнє слово у цій справі за правоохоронними органами.

– А вони його ще не сказали. І допоки не буде знайдено злочинців та замовників, навряд чи вдасться з’ясувати причину.

– Саме так, але я вірю, що правоохоронці таки знайдуть їх. Зрештою, Тернопіль не таке вже й велике місто, щоб це було неможливо зробити. Головне – бажання і професіоналізм. Наскільки мені відомо, справа ще не закрита і ведеться слідство. Будемо чекати його завершення.

– Чи не змусив цей прикрий випадок пошкодувати про депутатство?

– У жодному разі. Я ніколи не поступатимуся своїми принципами, чого б це мені не вартувало. У депутатській діяльності є інші складнощі.

– Що маєте на увазі?

– Усі депутати, окрім громадської діяльності, повинні ще й працювати на основному місці роботи, щоб прогодувати свої сім’ї. І ось, відбувши восьми-десятигодинний робочий день, ти повинен зустрітися з виборцями, які віддали за тебе свої голоси, обговорити їхні проблеми і, по можливості, їх вирішити. А ще робота у комісіях, інші питання… Люди хочуть бачити результат, а в нинішніх умовах показати його досить важко. Це дуже важка психологічна ноша, але далеко не всі це розуміють.

– Тобто, ви вважаєте, що депутат має бути звільненою особою?

– Ну, до цього нам ще дуже далеко. Має відбутися докорінне реформування системи місцевого самоврядування, що наразі майже нереально. На мою думку, депутатом має бути людина, яка працює, має відповідні доходи і бажання змінити життя на краще. Якщо людина приходить для того, аби заробити у міській раді, – це вже корупція. Міська рада має працювати для міста, для громади, і приймати тільки виважені рішення.

– У американців є цікавий вислів: «Якщо ти такий розумний, то чому досі не багатий?». Ви багата людина?

– У нас в Україні немає багатих. У нас або дуже багаті, або дуже бідні. Я належу до середнього класу. Дякувати Богові, я маю хорошу зарплату, моя сім’я забезпечена усім необхідним, я маю де жити, маю службове і власне авто. Цього достатньо. Для чого марнувати життя у гонитві за багатством? Люди, на жаль, не задумуються над тим, що можна не встигнути скористатися тим багатством. Та й з собою нічого не забереш. Треба насолоджуватися тим, що маєш, і жити повноцінним життям.

– Знаю, що після закінчення аспірантури при Тернопільському економічному університеті ви займалися ще й викладацькою діяльністю. Однак пріоритет все-таки віддали бізнесу.

– Було й таке. І це мені дуже подобалося. Єдиний нюанс – сьогодні дохід викладача вузу, якщо він не бере хабарів, не дозволяє утримувати нормально сім’ю. Тому, вважаю, що це професія для фанатів, які не бачать себе без науки, або для людей, які мають додатковий стабільний дохід, або для жінок, яких забезпечують чоловіки.

У мене двоє маленьких дітей і я хотів, щоб мама якомога більше часу приділяла їм. Тому вирішив серйозно зайнятися бізнесом.

– Що найбільше запам’яталося вам із викладацької практики?

– Викладацькою діяльністю я займався, працюючи паралельно на підприємстві. Отож частенько траплялися ситуації, коли потрібно було підмінити когось із викладачів. Уявіть собі, що вам телефонують з кафедри і повідомляють, що через півгодини у вас лекція, а ви зайняті на виробництві. Часу на переодягання немає, тому в аудиторію влітаєш, маючи вигляд виконроба, а не викладача. У студентів це викликало шок. У них виникало запитання, чим я взагалі займаюся? Їм дуже цікаво було отримувати приклади з практичного ведення бізнесу. До речі, я брав студентів до себе на практику. Багато з них працюють тут і донині.

– Ви теж були студентом. Мабуть, є що згадати?

– Веселе було життя. Але, як у приказці: є що згадати, та нема що дітям розказати.

– До речі, про дітей. У вас вистачає часу займатися їх вихованням?

– У мене двоє діток. Донечці Алісі – сім років, а Остапчикові лише чотири. На жаль, часу на їх виховання у мене залишається дуже мало. Але моїм дітям пощастило: у них дуже хороша мама. Вона неперевершений вихователь. Хоча я також намагаюся приділяти їм якомога більше уваги. Сім’я – це найголовніше у моєму житті. Так навчили мене батьки.

– Де ви зустріли свою половинку?

– У школі. Я навчався у 10 класі, вона – у 8. Навчалися також в одному вузі. Взагалі, я намагаюся жити за планом. Запланував вступити до інституту і здобути хорошу професію – так і сталося. Запланував одружитися з Іриною, – теж збулося… Я вдячний долі.

– Ви романтик?

– На жаль, ні. Я можу приготувати їсти, завести дітей до школи та у садочок, потім їх забрати. Найромантичніші мої прагнення – це намагання виконати те, про що просить мене дружина. Можливо, колись у мені таки прокинеться такий дар.

– А як на рахунок самокритики? У вас є звички, які негативно впливають на ваше життя, на тих, хто поряд з вами?

– Я не палю, не вживаю алкоголю. Зате я дуже люблю «зависати» за комп’ютером і допізна читати.

– Що читаєте?

– В основному історичну літературу та фантастику.

– У вас є улюблене місце відпочинку?

– Я люблю відпочивати з сім’єю, незалежно від того, де це відбувається. Та часу на відпочинок завжди не вистачає. Той, хто має справу з бізнесом, мене розуміє. Щоправда, цього року ми з дітьми мали нагоду відпочити у Болгарії. Загалом, питаннями відпочинку у нашій сім’ї відає дружина. Саме вона вирішує де відпочивати, коли і як.

– Зізнайтеся, чи був у вашому житті вчинок, за який і досі себе картаєте?

– Інколи ми не звертаємо увагу на те, що можемо образити близьких людей. Розуміння провини приходить пізніше. Трапляються моменти, коли мене гризе сумління за те, що міг зробити щось хороше, але не надав цьому значення. Якщо випадково когось образив, прошу вибачити.

– Усі чоловіки – природжені автомобілісти. Як почуваєтеся за кермом?

– Мій водійський стаж – 14 років, отож чи то службове авто, чи власний вантажно-пасажирський пікап «Nissan» воджу без проблем. Але вважаю, що у світі є дві найкращі марки автомобілів: службовий і службовий з водієм. Останній мені найбільше до вподоби. Не люблю їздити за кермом.

– Ви віруюча людина?

– Так, але ніколи цього не демонструю. У моєму житті було чимало ситуацій, з яких вдалося вийти лише завдяки вищій силі. Коли серйозно захворіла моя мама і лікарі пророкували їй лише рік життя, вона й досі живе і тішить нас своєю присутністю. І врятувалася вона тільки молитвою до Бога. Тільки він може сотворити диво. Мене також повернув до життя тільки Бог. Лікарі були здивовані, як після нанесених травм, несумісних з життям, мені вдалося дійти додому, викликати швидку і взагалі вижити. Хтось каже, що народився у сорочці, а я вважаю, що допоміг Господь.

– Бажаю вам і вашим рідним міцного здоров’я і Божої опіки й надалі.

Тернопіль Вечірній