Захисник із Тернопільщини з позивним «Бджоляр» змінив «солодке» життя на війну: тепер він сапер
Його цивільне життя до війни, без сумніву, можна назвати «солодким». Понад двадцять років він присвятив бджолярству, доглядаючи понад пів сотні сімей бджіл і збираючи по три тонни меду щороку. Сьогодні «Бджоляр» виконує небезпечну й відповідальну роботу у складі 44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола.
24 лютого 2022 року перевернуло життя 55-річного чоловіка з Кременеччини. Він не зміг залишатися осторонь і наступного дня вже був у військкоматі.
– 25 лютого пройшов медкомісію, 26-го мене вже зарахували до бригади, – розповів «Бджоляр». – Строкову службу проходив ще в радянській армії. Під час АТО керівництво на службу не відпустило, бо замінити не було ким – специфічна спеціальність, та й бджіл було аж 70 сімей.
На той час наш герой працював у лісництві, і лише він знався на цій справі. Помічницею офіційно була дружина. До початку повномасштабної війни пасіку скоротили, став підприємцем, пасічникував вдома. Нині пасікою опікується його старший син.
Молодший же – кадровий військовий у піхотній бригаді. Ще підлітком хлопець вирішив, що його покликання – армія. Закінчив Коропецький ліцей, вступив до Академії сухопутних військ, звідки через повномасштабне вторгнення випуск відбувся достроково. Саме через нього «Бджоляр» теж став до лав захисників.
– Він вирішив вчитися в час АТО, розумів, на що йде, але йому це подобалося, – з гордістю розповідає про сина. – Як я міг залишитися вдома, коли моя дитина на війні?
Сьогодні головне завдання «Бджоляра» – перевірка місцевості на ворожі скиди та підготовка площ для облаштування копанірів артилерії. Окрім цього, він займається убезпеченням місцевого населення, що часто стає жертвами залишених окупантами «сюрпризів». Робота команди вимагає не лише знань, а й бездоганної уваги до деталей.
– Я водій-сапер, моє завдання – перевіряти місцевість на наявність вибухових пристроїв, утилізувати безпілотники, розбирати боєкомплекти, які розлетілися, і перевіряти території на дистанційне мінування, – пояснює Бджоляр. – Окрім цього, я вожу групу розмінування.
Робота, звісно, сповнена ризиків, однак навчання, яке вони пройшли завдяки досвідченим командирам, дає впевненість у власних силах.
– Нас навчили всьому, – додає він. – Техніка обладнана, люди спеціально підготовлені. Ми знаємо правила погрузки, перевезення боєприпасів. Все має бути закріплене в спеціальних ящиках із піском – це елементарна техніка безпеки.
Та навіть із дотриманням правил небезпека залишається постійним супутником. Дороги польові, нерівні, і це може спричинити детонацію.
– Але необхідно працювати, – каже сапер.
На запитання, що було найнебезпечнішим у його службі, «Бджоляр» згадує безпілотники.
Розповів, що особливо напружує, коли наближаються до лінії розмежування, а над головою починає дзижчати. Раніше, коли ще не було систем радіоелектронної боротьби, було справді страшно.
– Якось був приліт прямо в район виконання завдань, – спокійно веде далі водій. – Прилетіло три ракети «С-300». Одна впала неподалік.
Того разу, зізнається сапер, навіть не встигли подумати сховатися.
– Були поранення, – додає із сумом. – Ми надавали допомогу, евакуйовували. Слава Богу, всі залишилися живими. Єдиного комісували, інші повернулися в стрій.
У війні немає дрібниць, а кожен предмет може приховувати смертельну небезпеку, запитуємо і про інтуїцію.
– Інтуїція – це те, чого не навчать у жодній школі, але вона тут відіграє певну роль, – погоджується сапер. – У нашій команді є хлопці, які проходили навчання за кордоном, у Європі, і це велика перевага. З ними можна їхати скрізь, вони бачили багато. Але війна інколи вимагає не лише знань, а й уміння мислити нестандартно.
Одна з найбільших небезпек для сапера – саморобні вибухові пристрої, виготовлені окупантами. Це, за словами співрозмовника, наче гра на випередження: хто кого перехитрить. Однією з найпідступніших загроз є заміновані безпілотники.
– Ворог розміщує детонатори так, щоб заплутати нас, їхні хитрощі складно передбачити, – пояснює «Бджоляр». – Коли РЕБ (система радіоелектронної боротьби) блокує управління, безпілотник падає. Але всередині може бути прихована вибухівка. Літачок лежить, на вигляд безпечний, а варто відсунути якусь деталь – і люди залишаються без рук.
Розміновують сапери території не лише для облаштування копанірів, а й для цивільних. Сапери дедалі частіше знаходять небезпечні «іграшки», які можуть потрапити до рук цивільних.
– Бачив портсигар із детонатором – важчий, а на вигляд звичайний, – наводить приклади «Бджоляр». – Або яскравий тубус від олівців, набитий вибуховою речовиною. Таке валяється по селах. Детонує при контакті, спробах відкрити. У будь-якому предметі може ховатися смерть.
Після обстрілів знаходять чимало скидів: залишаються касетні боєприпаси чи уламки від «Градів». Боєприпаси підривають на місці або везуть на спеціалізоване розмінування.
– Це серйозна загроза, ми повинні знешкоджувати їх якнайшвидше, щоб вони більше нікому не зашкодили, – зазначає сапер.
Говорячи про мрії, на завершення повертається до суворих реалій.
– Головне – ворога не пустити, – каже «Бджоляр». – Шкода людей, які покидають тут все, а найбільше – хлопців, які не повертаються додому – молоді, здорові, їм ще жити і жити, а їх уже нема.
І додає:
– Щоб друзі з маленькими дітьми повернулися додому, їм потрібна ротація. Я буду до кінця, мої діти вже виросли.
І хоч часто чує від рідних: «Коли це закінчиться?», сам він розуміє:
– Припинення на якийсь час не допоможе – необхідні гарантії безпеки. Мрію, щоб війна закінчилася, а додому встигнемо.
Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП.
