Війна є для мене можливістю внести свою частку у державотворення України, – сержант з Тернополя Володимир Свистун

Володимир Свистун – молодший сержант, помічник начальника групи охорони та патрульно-постової служби. До служби у ТЗВ ВСП чоловік проходив службу за мобілізацією у батальйоні територіальної оборони «Збруч». З яким пройшов весь бойовий шлях від створення і до оборони та охорони адміністративного кордону Херсонської області з анексованим Кримом та оборони рубежів на лінії зіткнення у зоні проведення антитерористичної операції на Сході України.

За Тернопільським Зональним Відділом, де несе службу Володимир, у зоні проведення антитерористичної операції закріплена територія відповідальності у місті Попасна Луганської області та прилеглі населені пункти. Де основним завданням є постійна підтримка правопорядку серед військовослужбовців на лінії розмежування, сприяння  місцевим органам правопорядку у підтриманні громадського спокою і правопорядку. А також запобігання, виявлення та боротьба із диверсійними групами противника.

Сьогодні чоловік ділиться поглядами на ситуацію в країні і розповідає свою, таку не велику, але таку суттєву для кожного з нас історію.

• Володимире, як так склалося, що Ви потрапили на Схід України у зону проведення АТО? 

• Мені запропонували прийти та долучитися до формування батальйону територіальної оборони.

• А до цього де працювали, хто Ви за фахом?

• Взагалі-то, до війни я працював охоронцем у ТНЕУ та паралельно завершував там навчання. Моїм захопленням, яке між іншим й приносило не лише задоволення, а й прибуток – був ремонт та оздоблення інтер’єру.

• Що ж спонукало Вас відправитися на службу і стати на захист територіальної цілісності держави?

• Ну, по-перше – це моя країна, країна моїх предків, які мріяли та боролися за державу суверенну і вільну, країна моїх дітей, яким належить розбудовувати та примножувати здобутки власної держави. Але, для того, щоб ця держава відбулася, потрібно її обороняти та захищати її незалежність, суверенітет та цілісність. Громадська позиція кожного з нас – бути ввічливим та вихованим, громадянський обов’язок кожного – бути свідомим громадянином, працювати, примножувати власні здобутки та піклуватися про оточуючих.

Питання про захист своєї держави навіть не обговорювалося, коли Крим анексували і розпочиналися бойові дії на Сході. Тому, в той час, коли мені зателефонували й запропонували прийти для формування батальйону територіальної оборони, без жодних вагань та сумнівів я прийшов добровольцем. Бойовий шлях розпочав разом із батальйоном з оборони та охорони кордону на Півдні адміністративного кордону Херсонської області з Кримом. Де змінили підрозділи, що направилися у зону бойових дій. Згодом ми також отримали наказ вирушати у зону проведення антитерористичної операції.

• Що дав такий досвід?

• Війна- це академія академій. На війні багато є освічених та досвідчених чоловіків, як і з життєвим так і з науковим досвідом. І в середовищі, де усі рівні, у рівних умовах проходить обмін знаннями та досвідом. А враховуючи те, що це відбувається у адреналіновій напрузі, то ці знання швидко засвоюються. Крім того, війна показала яке воно – життя… відбулася переоцінка цінностей. І найголовніше, війна показала справжню людську дружбу, яка вона є і наскільки вона міцна.

• Чим для Вас є АТО, ця непроголошена війна?

• Насамперед, я не вважаю, що це непроголошена війна. Це повномасштабна російсько-українська війна, просто є чимало «вишивати» у чиновницьких кріслах, яким це не вигідно. А війна є для мене можливістю внести свою частку у державотворення України відстоюючи, захищаючи її суверенітет, цілісність та недоторканість.

• На Вашу думку, якою б була зараз країна, якби не почалися заворушення на політичному ґрунті?

• Це принцип рушниці, що висить на стіні у першій дії вистави. Виходячи із тюрми народів, яким був СРСР для України, безкровно, і у нас не було подібного як у Баку чи Талліні – ми звичайно ж раділи. Та все ж таки рушниця зробила свій перший постріл на прикінці двадцять другого року Незалежності, коли студенти висловили своє проєвропейське бачення і прагнення бути членами міжнародної цивілізованої спільноти. Що згодом переросло у мирну акцію з побоєм. У акцію протесту, супротив діючої свавільної влади та розстрілом мітингувальників, ну а далі війна.

Насправді, якби це жорстоко не звучало, але нам, нині живучим, потрібна війна. Війна за власну державу, за власну незалежність. Адже цінується лише те, що дістається важкою та наполегливою працею, а особливо коли це омите людським потом, слізьми та кров’ю. Кров’ю народу, його цвітом, елітою, та тими, кому не байдужа його доля, доля його родини, доля його країни. У жорстокій боротьбі, коли гартується незламний сотнями років дух, коли твориться власна ідентичність. Тоді ж приходить пізнання того, що протягом  десятиліть намагалися викорінити із української історії, культури, традицій та мови.

Ми є вільний народ. Ми є мудрий народ. Чимало українців увіковічнили своїми іменами світове наукове надбання від культури до економіки, від медицини до астронавтики. Й нам не потрібно жити за чужими мірками та законами, вказівками й приписами. У нас є достатньо ресурсів, щоб бути багатою та заможною державою. Тільки, на жаль, шлях до цього доволі складний і тернистий, але наскільки він тривалий – залежить від кожного із нас.

ato.today