Чим загрожують нам «голодні бунти»?

Україна може виявитися дуже вразливою у масштабних війнах за продовольство, які, як прогнозує ООН, можливо, спалахнуть вже через п’ять років. Каталізатором нових воєн на нашій планеті стануть зовсім не нафта і газ. Дефіцит цих ресурсів, безумовно, цілком реальна загроза для благополуччя багатьох країн. Але раніше і гостріше людство може відчути не нафтовий, а звичайнісінький голод.

Саме брак банальної їжі може змусити деякі країни взятися за зброю. Трофеєм в цьому випадку стануть нові землі та населення, яке буде на них працювати для нових господарів. Такий невтішний висновок американські вчені зробили на основі доповіді економістів ООН.

Цілком природно, що першими «повстануть» найбідніші країни, в яких населення росте набагато швидше, ніж врожайність полів. У цьому випадку вічно голодна Африка, швидше за все, кинеться в благополучну Європу. В Індії не буде іншого вибору окрім, як посилити експансію на північ, до степів Росії та Казахстану. У цьому ж напрямку буде рухатися і населення Китаю, що жахливо розростається. У країнах Латинської Америки можлива масова міграція до США і Канади.

Коли ж чекати «голодних бунтів» на нашій планеті? Ще в 2007 році ООН зробила висновок, що до 2017 року деякі держави добуватимуть хоч які-небудь продукти для власного населення за допомогою… збройних сил. А деякі доповідачі ООН в питанні «про право на харчування» закликали терміново визнати право людей на статус… «біженців від голоду».

Не виключено, втім, що все може статися дещо раніше. Лиховісним попередженням є заколоти й революції, які «запалили» колись спокійну і відносно стабільну Північну Африку. У цих подій багато об’єктивних причин. Однак, на думку зарубіжних фахівців, поштовхом до революційної трансформації в арабських країнах послужило не стільки бажання свобод, скільки потреба громадян в дешевому продовольстві. Це виявилося великою проблемою для нещодавніх правителів Єгипту, Тунісу та Ємену…

На початку 2011 року продовольчо-сільськогосподарська організація ООН (UN Food and Agriculture Organization, FAO) опублікувала невтішні дані: виявляється, ціни на продукти харчування в 2010 і 2011 роках перевищили рекордні показники. У лютому нинішнього року, наприклад, індекс, що враховує коливання цін на 55 видів основних продовольчих товарів, піднявся до небезпечного максимуму. Скажімо, за останній рік кукурудза подорожчала майже вдвічі, а пшениця – на 65 відсотків! Такого не спостерігалося останні 50 років.

Що це означає для заможних і бідних країн? Для США зростання цін на їжу на 75% означає, що вартість буханця хліба збільшилася з 2 до 2,10 долара. Звичайно, для середньостатистичного громадянина ситої Америки це не проблема. Але для жителя багатомільйонного Бомбея швидке зростання цін на продукти може мати катастрофічні наслідки. Підвищення глобальних цін на пшеницю – значить у два рази стане дорожчим хліб. Таке ж буде і з рисом: казанчик рису (основного продукту східно-азіатських країн), наприклад, в Шанхаї, обійдеться удвічі дорожчим.

У громадян США, які витрачають менше однієї десятої своїх доходів у супермаркеті, зростання цін викликає легке роздратування, але не є катастрофою. А для найбідніших двох мільярдів жителів планети, які витрачають від 40 до 70% своїх доходів на їжу, це може означати перехід від дворазового харчування до одноразового. Ті ж, хто знаходиться за межею бідності, ризикують опинитися на межі загибелі…

Стрибки цін на продукти харчування, звичайно, можна пояснити примхами погоди – посухою, спекою, повенями. Ці катаклізми завжди руйнівні, але, на щастя, поодинокі. Однак нинішнє глобальне зростання цін пов’язане не просто з поганим врожаєм в результаті кліматичних катаклізмів. Воно обумовлене зростаючими потребами людства в продуктах харчування. А цю потребу світове сільське господарство вже не в змозі задовольнити.

Серед основних причин зростання продовольчих цін – дуже швидке зростання населення Землі. Щодня за «всесвітній обідній стіл» сідають близько 219 тисяч нових їдоків. Щороку нас стає більше на 80 мільйонів (населення планети подвоїлася з кінця 1970-х років). Також, приблизно близько 3 мільярдів людей в останнє десятиліття стрімко піднімаються вгору по харчовому ланцюжку, споживаючи більше м’яса, молока, масла і яєць. У тому ж Китаї все більше сімейних пар збільшують свій добробут, поповнюючи, таким чином, ряди середнього класу. А середній клас хоче харчуватися краще і різноманітніше.

До майбутньої продовольчої кризи підштовхує і глобальне потепління, що викликає посухи. За прикладами не треба далеко ходити. Торішня аномальна спека в Україні, Росії та на більшій частині країн СНД стала причиною втрати 40-50% урожаю зернових!

Але навіть посухи не найжахливіші наслідки глобального потепління. Температура на нашій планеті підвищується, отже, зростає потреба у воді для зрошення полів. Як наслідок – різко знижується рівень грунтових вод. Так, Саудівська Аравія, незважаючи на посушливий клімат, протягом 20 років повністю забезпечувала себе зерном. На сьогоднішній день її грунтові води практично виснажені, й розвинена арабська країна виробляє все менше і менше зернових. Імпорт зерна для саудитів може стати цілком реальною перспективою.

Але Саудівська Аравія – тільки одна з 20 країн світу, яких чекає зникнення грунтових вод. Виробництво злакових йде вниз в Сирії, Іраку, Ємені. Загроза нависла і над продовольчими ринками Китаю та Індії. Наприклад, в Індії пробурено близько 20 мільйонів свердловин для зрошення, але вода в них підходить до кінця, деякі вичерпалися. Сільгосппродукти, вирощені завдяки експлуатації цих свердловин, поки що годують 175 мільйонів індійців. А в Китаї, де вирощують третину світових запасів кукурудзи та рису, виснаження посівних земель означає неминучу катастрофу.

До речі, динамічне зростання цін на паливо безпосередньо впливає і на виробництво продовольства. Ціна на нафту, що прагне захмарних висот, робить все більш рентабельним виробництво біопалива. У 2010 році в США зібрали 400 мільйонів тонн зерна. З них 126 мільйонів пішло на біоетанол. Отже, ціни на хліб зараз жорстко прив’язані до вартості нафти. Чим дорожче нафта, тим вигідніше пускати зерно на виробництво біоетанолу. Природно, наекспорт і продовольчу допомогу іншим країнам ресурсів залишається все менше.

Ситуація загрожує вийти з-під контролю в першу чергу на території найбідніших держав, де населення соціально не захищене (Південна Азія, Близький Схід, Північна і Центральна Африка, а в Східній Європі – Албанія, Білорусь, Молдова). На жаль, Україна може опинитися в одному з найбільш уразливих положень. Наша країна з її 30 відсотками світових чорноземів і величезними запасами прісної води виглядає як ласий об’єкт для агресії. Посівні площі в Україні за останні 16 років скорочуються на 1-2% щорічно. Корупція і безгосподарність на фоні зростаючих світових викликів роблять нашу країну настільки безпорадною, що вираз «ділитися треба» багатьом може здатися цілком логічним. На жаль, під закликом «ділитися» можуть ховатися далеко не мирні методи вирішення продовольчої проблеми…

Богдан САВРУЦЬКИЙ, Трибуна України