Тернопільські журналісти один день пробули у «гнізді» «Беркута»

Вони не «зірки» кіно, телебачення чи естради, але інколи опиняються під прицілом відеокамер. Про них полюбляють поговорити: хтось — із симпатією і навіть захопленням, хтось — абсолютно навпаки, але інтерес до них існує неабиякий. Із шести-семи запитань старшокласників на тему, як потрапити на міліцейську службу, п’ять — конкретно цілеспрямовані: «У «Беркут» кого візьмуть?». То хто вони, бійці загону міліції особливого призначення і швидкого реагування?.. «Звичайні люди, — каже командир підрозділу «Беркута» у Тернопільському управлінні внутрішніх справ Юрій Синовицький. — Живемо, як усі… Як усі, ходимо на роботу… Просто служба наша дещо специфічна, вимагає певної підготовки, загартування і вмінь. Приблизно третина особового складу має вищу освіту. Немало й тих, хто отримав два вишівські дипломи.

«Антибіотик широкого спектру»

Може, одна із особливостей «Беркута» й полягає в тому, що люди, котрі не носять міліцейських мундирів, не часто бувають у його «гнізді»?! Принаймні, за двадцять років, що минають з часу створення міліції України, на територію, де в Тернополі дислокується рота «беркутівців», журналісти потрапляли тільки двічі. Журналістка газети «Вільне життя» Галина Сіра один день пробула разом із фотокореспондентом Василем Бурмою у «беркутівців». Того дня вони спершу опинилися в черговій частині, куди стікається первинна інформація. Молодий чоловік з погонами лейтенанта міліції швидко закриває якийсь товстий зошит чи журнал для записів, видно, оберігає від стороннього ока занотовані там рядки. Про що? Може, там зафіксована інформація про вчорашній виїзд спецпідрозділу на відпрацювання одного з районів? Втім, а що криється за терміном «відпрацювання»? Міліціонери пояснили, що йдеться не тільки про контроль за криміногенними та так званими злачними місцями, а й виконання функцій з охорони громадського порядку. Приміром, навідуються і в місця молодіжного дозвілля, аби запобігти можливому поширенню наркотиків, реалізації спиртного неповнолітнім. Безпека в громадських місцях — одне з «крил» спецпідрозділу, друге — силова підтримка оперативних операцій, скажімо, із захоплення злочинців, звільнення заручників. Не випадково себе вони не без гумору називають «антибіотиком широкого спектра».

… Черговий через півгодини передасть зміну напарнику, котрий теж заступить на добову вахту. 24 години на ногах, без відпочинку, а на обличчі лейтенанта міліції не примітно слідів утоми. «Як же так вдається? Поділіться секретом…», — дивуюся. Офіцер лише усміхається, мовляв, які там секрети. Про перший здогадатися не складно — молодість. Про другий секрет «розповів» спортзал. Тривала фізкультурна розминка — обов’язкова перед заняттями з рукопашного бою. Вправи, звичні для кожного, хто дружить з фізкультурою, в цьому залі виконували не тільки ретельно, а й з особливим елементом — порухами кистей рук і пальців. Потім — розминка на тренажерах. Міліціонери пояснили журналістам, що 30-кілограмова штанга, яку піднімають сидячи, розвиває м’язи рук, плечей. Ваговий 60-кілограмовий «метал» тримає у формі прес.

Першорозрядники з рукопашного бою чи класичної боротьби, незважаючи на спортивні досягнення, під час занять з інструктором зосереджені. Відпрацьовували дії, необхідні під час звільнення від нападника. Спершу були вивільнені плечі, а потім… То була тільки мить — і все. Інша вправа — протидія озброєному ножем нападнику. У піддавки тут не бавляться. В навчанні всі зосереджені, бо завтра, може, доведеться діяти в реальному екстримі, де секунда — ціна життя. А ще — крос, заняття в тирі, тренування на полігоні.

Претенденту на службу, з’ясувалося, треба підтягнутися 16 разів! Цей показник троє юних «беркутівців» подолали, здавалося, легко, і продовжили вправу. Раз-два-три — і в заліку кожного 20 підтягувань. Напругу видавали хіба трохи порум’янілі щоки. Одне слово, загартовані хлопці. Серед них — немало кандидатів у майстри і майстрів спорту. А про спортивні досягнення підрозділу свідчили численні кубки.

Снайпер з характером флегматика

Не помітивши жодного жіночого обличчя, журналістка запитала командира, чи «прекрасна половина людства» заслабка для такої служби. «Тренуватися треба все життя, — почула у відповідь. — Усіх, хто служить у спецпідрозділі, не тільки фізично, а відповідно психологічно готують. Треба вміти автоматично діяти, чітко і правильно, володіти відповідною тактикою. Нейтралізація злочинця, який може бути озброєний, — акція силова, спрямована на те, щоб його захопити, зламати опір.

У цей суто чоловічий колектив прийняли б хіба спортсменку – біатлоністку: стаєрська витривалість і точна рука. Хоча старший інспектор з кадрового забезпечення підрозділу — молода жінка у званні майора міліції. Вона й розповіла про вимоги до тих, хто прагне служити в «Беркуті». Ази — повна середня освіта, відповідний стан здоров’я, ріст не менше метра сімдесяти сантиметрів і армійська служба. Цікавляться не тільки спортивними розрядами, а й родом військ. Як пояснили, віддається перевага тим, хто служив в аеромобільних, внутрішніх військах, у розвідці — близькі по духу і з певною підготовкою.

Другий етап відбору — перевірка на нервово-психологічну стійкість. А перше враження отримують, випробовуючи «неофіта» на борцівському килимку. Здригнеться і відступить перед сильнішим чи протистоятиме до кінця, добре знаючи, що переможе вишколений супротивник. Психолог з погонами капітана міліції розповів, що півроку за молодим «беркутівцем» приглядає наставник. Підбирають за психологічною сумісністю. Професіонали підмітили, що найкращі снайпери мають характери флегматиків, котрим притаманний неабиякий запас терплячості. Холерики ефективні в групі захоплення, із сангвініків добре «кувати» аналітиків.

Група захоплення

На оснащенні «Беркута» — армійського взірця БТР. Машина важка — 11-12 тонн. Нею управляє екіпаж у складі водія, помічника та навідника. Під бронею — десяток «пасажирських» місць. Командир підрозділу двічі виконував миротворчі місії в Косовому, бачив техніку своїх зарубіжних колег-поліцейських. Мріє про таку, як, скажімо, в румунів чи французів: зручну в користуванні, оснащену всім необхідним і конструктивно виконану для здійснення не військових, а власне поліцейських функцій.

Спорядження «беркутівця» мали нагоду побачити журналісти. Бронежилети, пістолети, різні автомати, кулемети, оптичні приціли, «глушники», пристрої нічного бачення, щити, шоломи, протигази, схожі на лати рицарів середньовіччя захисні щитки для рук і ніг тощо. Одягнений у бронежилет прапорщик тільки оком скосив на командира, коли  журналістка почала розпитувати про участь в операціях. І тільки з уривків коротких фраз здогадалася, що він, одягнений у нелегкий бронежилет, кількакілограмовий захисний шолом з куленепроникним склом, прикриваючись важким спеціальним щитом разом з іншими колегами брав участь в нашумілій свого часу події: затриманні особи, оголошеної в розшук і озброєної. Тоді й спрацювала група захоплення.

Тернопільський «Беркут» свого часу залучили до операції із затримання на території сусідньої області групи наркоділків. На місце прибули оперативники із східного регіону, куди зловмисники планували перекинути 15 лантухів меленої макової соломки. Ціна того дурману — мільйони гривень. Наркозаготовачі їздили «фурою», буцім закуповували в населення картоплю. Бійці тернопільського підрозділу міліції швидкого реагування своїм «бусом» трималися їм на хвості. В кабіні — водій, в кузові виднівся звичний для осінньої пори вантаж — картопля, морква. Мішки з городиною маскували «беркутівців» і їхнє спорядження. Діяти ж довелося в чистому полі, де не було змоги заховатися, бо там і розгорталися основні події. Майже годину міліціонерам довелося нерухомо лежати в невеличкому кюветі, притиснувшись до землі. Операція із затримання відбулася блискавично.

… Того дня журналісти разом із «беркутівцями» прямували автівкою на місце, де відбувалося тренування групи захоплення. Командир пообіцяв продемонструвати журналістам роботу відділення, співробітники якого мають альпіністську підготовку. Це вони спускаються з висоти, коли треба проникнути в якесь приміщення.

Наближалися до мосту — висота багатоповерхівки. Шум, крик-команда, все відбувалося, як в кіно, тільки по-справжньому. Люди в чорному і з масками спустилися тросом з верхівки. Дехто — по-павучому, обличчям до землі, тримаючи напоготові зброю. Не встигли й оком кліпнути, як автомашину оточили автоматники, а за мить умовного «супротивника» витягли із салона легківки. А як почуваються в такі хвилини справжні злочинці?! Втім, не про хвилини йдеться, а про миті, може, секунди. Реакція групи захоплення справді реактивна… У такі миті починаєш розуміти почуті скупі фрази: «тренування — все життя», «знешкодити з мінімумом».

… Коли працівники підрозділу міліції швидкого реагування прямують до виходу зі своєї бази, бо їх чекає якесь небезпечне завдання, то обов’язково мусять пройти під стіною, на якій розташована емблема «Беркут» і виведений великими буквами салоган-звернення: «Пам’ятай, тебе чекають вдома!» По-особливому містке звернення до тих, кому викликам життя інколи доводиться протиставляти життя власне…

загрузка...

Comments are closed.