Страшні речі діються у тюрмі на Тернопільщині

У Чортківській лікарні від запалення мозку помер «пацієнт» СІЗО. Через вкрадений мобільний телефон  юнак у Чортківському СІЗО просидів майже рік часу.

12 жовтня у реанімації Чортківської районної лікарні помер обвинувачений у злочині юнак. Півтори тижні 21-річний Владислав Чалий перебував у комі, тим часом його мозок руйнувала смертельна хвороба. Летального кінця можна було уникнути, стверджують лікарі, якби хворобу вчасно помітив і правильно діагностував медперсонал Чортківського СІЗО.

Тим часом, уже не перший рік правоохоронці України б’ють на сполах, наголошуючи, що з кожним роком збільшуються випадки самогубств або смертей через хвороби та нещасні випадки у місцях, не вельми віддалених – у колоніях та слідчих ізоляторах. Не є винятком і Тернопільщина. Хоча варто визнати: арештовані та ув’язненні часом зловживають довірою, пишуть рідним або знайомим СМС про знущання та побиття, аби ті приїхали зайвий раз або прислали посилку.

Але подібні випадки одиничні. Натомість прикладів катування ув’язнених насправді більшає. Згадаймо лише липень минулого року, коли у Копичинецькій виправній колонії №112 група засуджених на знак протесту проти «навчання» (читай – відпрацювань ударів та прийомів) бійцями спецзагону порізали собі вени та оголосили голодування. Тоді справу «спустили на гальмах».

І от новий випадок, тепер уже у слідчому ізоляторі. Ще 10 грудня минулого року у Тернополі за підозрою у грабунку мобільного телефону правоохоронці затримали 21-річного Владислава Чалого. На той час він уже мав судимість, щоправда, на момент затримання відбував альтернативне покарання (скажімо, виконував громадські роботи) та перебував на обліку у кримінально-виконавчій інспекції. Тож не дивно, що суддя Тернопільського міськрайсуду вирішив: великого лиха не буде, якщо хлопець трохи «погріє» нари. Це «трохи» затягнулося майже на рік!!!

Сім’я у Владислава, офіційною мовою, не благополучна. Мати п’є, батько давно зникнув у невідомому напрямку. Відтак доля хлопця цікавила хіба його тітку, яка працює на «швидкій» у Чорткові. Весь цей час, поки його то забирали до Тернополя, то відправляли назад до Чортківського СІЗО, вона трохи опікувалась злодійкуватим небожем. Рідна ж мати жодного разу не поцікавилась, що з її сином.

На погіршення здоров’я Владислав почав скаржитись ще наприкінці вересня. Відтак 30 вересня в одній із поліклінік Тернополя його оглянув терапевт та лор. Перший діагностував ГРВ, другий порадив терміново пролікувати гайморит. Ув’язнений пацієнт відмовився, тож у перших числах жовтня Чалого привезли назад до Чорткова. При поступленні у слідчий ізолятор арештованих обов’язково оглядає фельдшер. Владислав знову поскаржився на сильний головний біль, температуру, слабкість. Його одразу помістили у пункт охорони здоров’я СІЗО: вибачте за гру слів, по суті ізолювали в ізоляторі, подалі від решти арештованих. Однак температура не спадала, хлопець просто горів. Переконавшись, що злодій не симулює, до нього викликали «швидку».

Отож коли вранці 3 жовтня арештованого госпіталізували до Чортківської районної лікарні, він ще був при свідомості. Але вже ввечері впав у кому. І весь цей час (півтори тижні – авт.) перебував на межі життя і смерті, підключений до апарату штучного дихання.

– У Владислава був смертельний діагноз: гнійний енцефаліт. Трапляються блискавичні перебіги, людина помирає практично на очах, як у цьому випадку. Хворого можна врятувати, але потрібне належне лікування. Він ще був живим, бо серце, легені, нирки були здорові, проте у мозку відбулись незворотні зміни, він так і не вийшов із коматозного стану, – зазначив лікар-анастезіолог Чортківської ЦРЛ Олександр Степаненко.

– Працівники слідчого ізолятора повідомили його матір про важкий стан сина, але вона навіть не приїхала його відвідати, – дивується начальник управління державної пенітенціарної служби в області Павло Лосик. – Щоб придбати арештованому медикаменти, наша профспілка виділили 600 грн., дещо зібрала адміністрація Чортківського СІЗО. Йому було зроблено томографію голови та всіх органів.

На запитання, як юнак міг захворіти, чиновник категорично відхрестився: тільки не в СІЗО, там немає протягів, арештовані тут не те що тяжко, взагалі не працюють. Та й заразитись не міг: усіх арештованих та затриманих оглядає фельдшер.

Вранці 12-го числа Владислав Чалий помер. Але і тоді рідна мати не спромоглася хоча б замовити труну. Звиклий до всього персонал райлікарні здивувався, коли лише рідна тітка та працівники департаменту виконання покарань приїхали провести юнака в останню путь. Мати ж продовжувала пиячити вдома, у Тернополі. Зрештою, тепер у неї з’явився новий привід – мовляв, оплакує рідного сина.

У цій сумній історії є дві «больові» точки: чому майже рік Владислав Чалий перебував під слідством, але так і не дочекався суду? Злочин же простий.

По-друге, минулого четверга, 10 жовтня, коментуючи ситуацію із хворобою арештованого, Павло Лосик охоче розповідав, як працівники СІЗО збирають кошти на ліки і піклуються про його здоров’я. А вже у понеділок, 14-го, раптом згадав, що у четвер Тернопільський міськрайсуд звільнив горе-грабіжника з-під арешту… Мимоволі напрошується слово «посмертно». Невже у четвер чиновник не знав, що Чалим вони вже не опікуються? Тобто він уже не їх «клієнт». Чи, можливо, все зробили заднім числом, аби не псувати статистику смертності за гратами?

– Міг і не знати, – вважає старший прокурор прокуратури Тернопільської області Сергій Мельник. – Біля Чалого постійно чергували троє-четверо працівників СІЗО, він же перебував без свідомості. Тому прокуратура звернулася до суду з проханням переглянути міру запобіжного заходу.

Тим більше, що доля арештованого раптом схвилювала одного з народних депутатів, обраного від Тернопільщини. Парламентар просив перевести хлопця в обласну психоневрологічну лікарню. Однак після огляду пацієнта спеціалісти з Тернополя визнали: юнак дороги не витримає, і порадили продовжувати обране лікування. На жаль…

Позитивним є те, що обласна прокуратура розпочала перевірку за фактом неналежного виконання медиками Чортківського СІЗО чи Тернопільського ІТТ своїх професійних обов’язків, що і призвело до смерті Владислава (ч. 1 ст. 140 КК). Стаття передбачає позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 5 років або до 2-х років виправних робіт, обмеження чи навіть позбавлення волі.

До речі, щодо цифр. Як повідомив Павло Лосик, з початку року на Тернопільщині померли лише дві ув’язнені з 63-ої Збаразької виховної колонії: одна жінка хворіла на туберкульоз, інша наклала на себе руки.

Водночас 28 засуджених було звільнено достроково через погіршення стану здоров’я, у тому числі 26 засуджених жінок зі Збаразької ВК-63, засуджений з Копичинецької ВК-112 та арештований з Чортківського СІЗо.

Насправді динаміки смертності за гратами немає, стверджує генерал-майор внутрішньої служби: у 2010-му та 2011-му роках – по одному засудженому (у першому випадку також від запалення мозку, у другому ­- від гострої серцево-судинної недостатності). У 2012 р. обійшлося без трауру; 2013-ий – у Чортківській райлікарні помер Владислав Чалий. Підкреслюю: у лікарні, тобто ні міліції, ні Департаменту з питань виконання покарань ця смерть статистики не зіпсує. Хоча попереду ще IV квартал. Сподіваюсь, обійдеться.

Жанна Попович, “Номер один”