Тернопільська ЗОШ №28 — сюди залюбки йдуть і звідси неохоче повертаються додому учні

Донедавна Тернопільська загальноосвітня школа №28 не лише у прямому – географічному, а й у профільному та суспільному значеннях перебувала на окраїні Тернополя. Ще чотири роки тому про віддалений навчальний заклад, хоч і розташований в одному з найзаселеніших мікрорайонів нашого міста, йменованому в народі «Аляскою», мало хто знав і навіть чув. Усе досить швидкими темпами почало змінюватися з 2013 року – з приходом до керівництва школою молодого директора Лілії Вавринів.

Педагог-новатор, яка ще й стала успішним освітянським менеджером, за цей період разом з очолюваним педколективом докорінно змінила імідж закладу і покращила в ньому навчально-виховний процес. Цього навчального року тут набрали вже 5 перших класів, а охочих, щоб їхні діти здобували освіту в 28 школі, було значно більше за її можливості. Нині ТЗОШ №28 стала другим рідним домом для вихованців. Сюди щодня залюбки йдуть і звідси неохоче повертаються додому учні.

У закладі постійно впроваджують сучасні педагогічні ідеї, які з ентузіазмом реалізують учителі школи. Окрім талановитого управлінця та організатора, Лілія Вавринів ще й високопрофесійний педагог – один з найкращих у системі загальноосвітніх закладів Тернополя та області викладач географії та економіки, учитель-методист, кандидат географічних наук. У чому секрет успішної діяльності очільниці 28 школи, спробував з’ясувати наш журналіст в інтерв’ю з директором цього навчального закладу.

«На уроках спонукаю школярів проводити паралель із життям»

–Ліліє Анатоліївно, Ви маєте науковий ступінь. Чому у виборі між вишем і школою надали перевагу останній і чим для Вас є учительська професія?

– Відколи себе пам’ятаю свідомою людиною, ще десь із початкових класів, чітко усвідомлювала, що буду саме вчителем. Це було моєю мрією з дитинства і не розглядала якогось іншого фаху. Учительство навіть не можу назвати професією – це, як би голосно та високопафосно не звучало, дійсно поклик душі, місія у суспільстві, стиль життя!

– Як Вам вдається зацікавити учнів та подати так матеріал, щоби вони, буквально, захопилися Вашим предметом?

– Усе просто: я люблю учнів, школу, те, чим займаюся, не є байдужою до шкільних турбот. Намагаюся на уроках спонукати школярів думати, аналізувати, робити висновки, висловлювати власну думку, проводити паралель із життям. Сьогодні «тримати» учнівську аудиторію стає все важче. В епоху інформаційного буму школа першою мала би використовувати всі інформаційні новинки та ресурси. Реалії ж зовсім інші. Тому вчителі докладають чимало зусиль, щоби зробити навчально-виховний процес більш цікавим для наших дітей. І найголовніше, аби він був якомога наближеним до життя. Тому з моїм приходом у школі запровадили курс «Економіки».

Директор за чаєм із цукерками спілкується з учнями та їхніми батьками

– Кабінет директора, за словами учнів Вашої школи, став більш приємним місцем, а не приміщенням, де будуть сварити. Чи не існує бар’єру між директором і учнем?

– Звичайно, існує. І це – нормальне явище. Різні за віком, життєвим досвідом, статусом, відповідальністю, роллю у соціумі. Але це не означає, що між директором і учнем не можуть виникнути дружні та доброзичливі стосунки. Кабінет директора – не тільки місце, де роблять зауваження, проводять бесіду з батьками та учнями, а й де можна обговорити шкільні новини, плани, пропозиції, просто поговорити про життя, людські цінності. І чай із цукерками такій бесіді не завада.

–Ви – перша жінка-директор 28-ої одинадцятирічки. Як почуваєтесь на керівній посаді?

– Можу відповісти одним словом – непросто. Все ж наше суспільство більш позитивно налаштоване на керівника чоловічої статі. Він сильний, мужній, незалежний. Йому можуть пробачатися легкі погрішності. Жінка ж більш чутлива, вразлива. Найважче для керівника – це відповідальність. Як на мене, стать не має вирішального значення. Мудрим, справедливим, ініціативним, творчим, успішним може бути як чоловік, так і жінка.

Вигляд школи сприяє домашній атмосфері та гарному настрою учнів

– Теплі тони кольорів стін класних кімнат, коридорів та інших приміщень закладу створюють атмосферу, наближену до домашньої.

– Чому школа не має бути гарною? Чому вона не має мати якихось дрібничок, що піднімають настрій як учням, так вчителям і батькам та гостям закладу. Як може дитина хотіти йти до школи, коли її стіни пофарбовані у сірі відтінки. На мою думку, на якість освіти та навчально-виховного процесу впливає все. І такі дрібниці теж.

– При вході до ЗОШ №28 можна побачити гасла: «Дім там, де ми», «Тут Тебе раді бачити», розмальовані в коридорах ділянки для ігор під час перерв молодших школярів навіюють радість та надихають до здобуття знань.

– Якщо в дитини хороший настрій, вона й успішніше засвоюватиме предмети, і кращими в неї будуть стосунки з однокласниками, і не буде пасивною до життя класу та школи. Діти будуть гордитися своїм навчальним закладом, як зазначено у правилах школи, написаних самими ж учнями: «Я буду пишатися тим, що є учнем 28 школи!» Потім вони будуть гордитися, що він – батько своєї сім’ї, а вона – мама своїх дітей, а також, що в них – велика дружня родина і всі вони – громадяни України.

Старшокласники радяться з директором щодо своєї професії

– Ви прихильниця демократичної форми навчально-виховного процесу, яку, власне, впроваджуєте в очолюваному навчальному закладі.

– Коли ми увійшли в програму «Демократична школа», я зрозуміла, що в нашому суспільстві суть поняття «демократія» не знає ніхто – ані діти, ані батьки, ані вчителі. Чомусь вважається, що демократія – це вседозволеність, коли ми маємо право говорити все, що думаємо. Але це далеко не так. Тому дуже прикро, що йдемо до цивілізованого суспільства і євроспільноти, а самі чітко не усвідомлюємо, що це таке.

– Якими, на Вашу думку, в демократичній школі мають бути взаємини між педагогами і дітьми?

– Найперше вони повинні бути людяними. Коли у мене такі стосунки з дітьми, то я отримую масу задоволення. Вони розказують якісь свої потаємні мрії, радяться. Учні прислухаються до поради вчителя. Дитина пішла до мами, а через день тобі телефонує і каже: «Можна я до Вас зайду порадитися, куди мені поступати?» Тоді я говорю: дитино, рішення – за тобою, але розкладу по поличках, як це бачить доросла людина. Учень прислухається і згодом висловлює слова вдячності. Я не бачу нічого поганого, що можу випити з дітьми філіжанку кави, пригостити цукерками, зробити їм подарунок. А не чекати, щоби мені щось спрезентували. Це багато чому вчить дітей. Вони починають усвідомлювати, що це нормальні людські стосунки, які потрібно будувати скрізь, де вони будуть.

– Ліліє Анатоліївно, як Ви знаходите золоту середину між людськими взаєминами і процесом навчання та виховання дітей, який за своєю суттю дещо тоталітарний?

– Кожна людина навіть у найцивілізованішому суспільстві повинна дотримуватись певних рамок. Тому між наставником і його вихованцем має бути певна межа, певна відстань. Коли вона буде порушена, то я зумію вирівняти ситуацію так, щоби не було дискомфортно ані мені як учителеві, ані учневі, ані батькам. Спроможні це зробити й більшість педагогів нашої школи.

«Школа сьогодні має бути сучасною та цікавою для учня»

– Звідки черпаєте всі ідеї для нових шкільних заходів і в чому секрет Вашої успішної освітянської діяльності?

– Звичайно, можна знайти безліч причин, щоби чогось не робити, а можна шукати можливості для реалізації нових проектів. Школа сьогодні має бути сучасною та цікавою для учня. Тому є бажання щось змінювати, приймати та впроваджувати нове. Хочу, щоби школа асоціювалася з радістю, щасливим дитинством, викликала позитивні емоції, а до вчительської праці ставилися з належною повагою. Я не вважаю, що вже досягнула в освітянській діяльності вагомого успіху. Але секрет моїх певних здобутків, якщо можна так назвати звичайну педагогічну та організаційну роботу, досить простий – до всього потрібно ставитися з любов’ю!

– Очолюваний Вами педколектив працює не лише над оновленням форми освітянського процесу, а й над поліпшенням відповідно до вимог часу його змісту.

-Хочемо створити в школі освітній простір для цікавого навчання, для педагогічної свободи вчителя, для демократичних відносин між усіма учасниками освітнього процесу. Тому впроваджуємо багато нових ідей. Беремо участь у міжнародних проектах: «Демократична школа» (поглиблення культури демократії та розвитку громадянських компетентностей у школі), eTwinning  (це навчальна програма, де вчителі та учні отримують можливість реалізації спільних проектів з іншими європейськими школами). Cambridge English Penfriends (міжнародна програма, заснована Кембрджським університетом для розвитку уміння працювати з іншими на результат, налагоджувати міжнародну співпрацю, обмін загальними та культурними цінностями),  Microsoft, Office 365 в навчальному закладі (отримання інструменту для впровадження інформаційних  хмарних технологій та використання їх в освітньому закладі для розгортання єдиного інформаційного простору) та інші.

Науково-педагогічний проект «Інтелект України» дає можливість отримання учнями необхідних навичок роботи з інформацією, розвитку пізнавальних процесів, якостей особистості. Результатом є участь вчителів та учнів у конференціях та проектах різного рівня, формування позитивного іміджу закладу, виховання та мотивація творчого та відповідального вчителя, здатного реалізувати своє право на академічну свободу. Вдале поєднання традиційних та інноваційних технологій навчання робить освітній процес цікавішим для учнів.

Також у школі є класи з інклюзивною формою навчання, де створюються умови для особистісного розвитку дітей з особливими потребами.

– 28-ма одинадцятирічка Тернополя, окрім вже зазначених, бере участь у пілотному проекті із впровадження нових держстандартів в освіті.

–У класах початкової школи впроваджуємо педагогічні ігри «РОЗУМНИКИ», які відповідають вимогам сучасної школи, оскільки створені спеціально для лінійки сучасних персональних пристроїв з підтримкою Multitouch.

Ще влітку ми подали заявку на те, щоби наша школа стала пілотною у реалізації нових держстандартів в освіті, які будуть впроваджуватися з наступного навчального року в усіх загальноосвітніх навчальних закладах держави згідно з реформою за новою програмою. А цьогоріч 100 шкіл України стали пілотними щодо апробації цього проекту серед перших класів. У Тернополі до цього процесу залучили дві школи – нашу і ЗОШ №18 – по одному класу. Я ж, у свою чергу, запропонувала ще молодій, але вже з необхідним педагогічним досвідом ентузіастці освітянської справи Надії Коник реалізувати новацію у її 1-Г. І приємно, що знайшла в ній однодумницю. У Надії Ярославівни очі загорілися. Виявляється, молодий педагог цікавилася цим та іншими прогресивними проектами в освітянському процесі. Навіть сама хотіла подавати заявку на участь у новаціях. Нині вона разом зі своїми вихованцями активно його впроваджує. Також приємно, що в реалізації цього пілотного проекту вчителя підтримує батьківська громадськість.

«Мені вже самій треба наздоганяти підлеглих»

– Ви впроваджуєте новітню форму навчально-виховного процесу. Але це, незважаючи на Ваші знання, здібності та ентузіазм, зробити самостійно неможливо.

– Цей процес не буде швидким та легким, бо має докорінно змінитися свідомість усіх учасників навчально-виховного процесу – учителів, учнів і їхніх батьків. Тому що є багато людей, які звикли працювати по-старому. Навіть якщо вони бачать у ньому більше негативу, але вони знайомі з ним. А невідоме їх лякає. І тому десь наша, певно, ментальність згідна, що краще нехай буде так, але я знаю як. Аніж щось нове, від якого я не знаю, чого очікувати. Однак є вже значний відсоток учителів, які не бояться і прагнуть впроваджувати зміни. Є, звичайно, пасивніші, як у кожному колективі та в суспільстві. Але загалом весь учительський колектив працює для досягнення однієї мети – зробити школу кращою.

– І, власне, цим Ви разом з однодумцями закладаєте основу не лише під майбутнє 28-ої школи, а й загалом цивілізованого суспільства?

– Ми до цього прагнемо, бо впровадження демократичних засад не залишиться у рамках школи. Уже зараз наші вихованці їх поширюють у своєму оточенні, в сім’ї. А випускники перенесуть їх у свої вищі навчальні заклади, на  роботу, в громадські організації.

– Отже, своїм прикладом Ви, Ліліє Анатоліївно, спонукаєте підлеглих до новаторства в освітянській сфері й активності як у робочий, так і позаурочний час?

– Кожен вчитель, кожен працівник 28 школи виконує свій обсяг роботи, але не лише той, за який йому платять гроші, а значно більше, щоби покращити і навчально-виховний процес, і школу загалом. Тобто вони бачать, що щось робиться у тому чи іншому напрямку, і до цього без примусу долучаються. Якщо на перших порах я закликала педагогів до участі в загальношкільних позаурочних заходах і справах, то зараз так уже запустився механізм, що мені вже самій треба наздоганяти їх.

Лілія Вавринів є педагогом не лише на уроках, а залишається учителем і вдома

– Освітянська галузь Тернополя завжди була багатою на педагогів-новаторів, але влада і суспільство не завжди підтримували, а інколи й навпаки –протидіяли у реалізації їхніх планів і задумів.

–Очільниця освіти нашого міста Ольга Похиляк не лише не перешкоджає, а всіляко сприяє впровадженню нових прогресивний ідей та програм у навчально-виховний процес як нашої, так і всіх інших шкіл Тернополя. Ольга Петрівна завжди підтримувала мене, коли необхідно було десь поїхати, запозичити новаторський педагогічний досвід і потім впровадити його в нас. Ну а свідченням тому, що наші новації позитивно сприймає громада Тернополя, є щороку зростаюча кількість учнів у нашому навчальному закладі.

– Як Вам вдається поєднувати роль дружини, матері, доньки, учителя, до того ще й новатора, директора школи і просто жінки?

– Дякуючи рідним та близьким людям, сім’ї – батькам, чоловікові, дітям, де кожен має особистий простір, можливість для самореалізації, де панує любов, турбота, взаєморозуміння, взаємопідтримка і щира радість за успіхи і досягнення інших. Найрідніші люди розуміють мене, підтримують і найголовніше – ніколи не дорікнуть, що ти витрачаєш свої ресурси, час, здоров’я для того, щоби зробити кращими уроки і школу, вдосконалити себе як освітянина.

– Ви живете своєю працею і вдома, тобто є педагогом і поза межами свого навчального закладу?

– Так, тому що педагог – не тільки на уроках, а залишається учителем і вдома. Йому необхідно спланувати роботу на наступний день, подивитися до якихось підручників чи посібників. Зараз можливості для самовдосконалення для педагогів зросли завдяки інтернету. Тому вчитель, можна сказати, цілодобово є вчителем. Сім’я знає всі мої проблеми, заочно знайома з окремими педагогами, учнями та їхніми батьками. Рідні намагаються чим можуть допомогти. Наприклад, привести той же цемент чи якісь інші будматеріали до школи, допомогти їх розвантажити. Ну і найголовніше – родина мене завжди підтримує морально – добрим словом.

–Окрім роботи у Вас є ще якесь хобі? Можливо полюбляєте куховарити?

-Улюбленим хобі є вишивання. Це можливість відпочити після емоційно-насиченого робочого дня. Кожен хрестик чи бісеринка, вишиті на тканині, несуть неймовірну енергію. Тому визнаю вишиванки тільки ручної роботи.

Звичайно, полюбляю й куховарити, маючи дітей-студентів, котрі навчаються та навчалися не вдома. Але моя улюблена страва є досить невибагливою. Це смажена картопля з квашеними помідорами.

Олесь Миколайчук

Джерело: Тижневик “Номер один”