«Вагітну везли пов’язану на возі»

Початок 1945 року. На теренах північної частини Тернопільської області, а особливо на Вишнівеччині активно діяли три групи вояків УПА, на півдні сотня “Меча”, на півночі сотня “Дуба” і на східній частині сотня “Сокола”. Для боротьби з повстанською армією були дислоковані частини внутрішніх військ НКВД Українського округу, а саме 21 стрілкова бригада. У Збаразькому районі тоді перебували 93 енкаведистів, у Кременецькому районі 259, у Почаєвському 112, у Вишнівецькомку 286, в Дедеркальському 231. Також розширювалася мережа працівників місцевих військкоматів та інших державних напіввійськових установ. Для цього на відповідні посади вибирали молодих фронтовиків російської національності, особливо комсомольців та орденоносців.
(Державний архів Тернопільської області. Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН О.К.Потапенка)
“ Перед нами провели коротку розмову.
– Вашим обов’язком перед батьківщиною є якнайскоріше винищення цих банд в Західній Україні й навести там мирне, спокійне життя. На днях ви їдете у Західну Україну і покажете всім, що зумієте знищити цих бандитів”.
Через кілька днів з Дніпропетровська приїхали 150 чоловік добре озброєних і вишколених. Зупинились у Ланівцях на залізнодорожній станції і подались по призначенню на відповідні роботи.. В цей час у м. Вишнівці проживало 1766 осіб, з них місцевих 1044, росіян 338, вихідців з Східної України 360, євреїв 24. Українською мовою розмовляли 1312, а російською 454.
На теренах Вишнівця діяла сотня “Сокола”. У групі, яка вела воєнні дії з місцевим НКВД нараховувалось 120 вояків. Керівником був Кутрань Микола Макарович, 1920 р.н., клички (Сокіл, Азарт). Для боротьби з повстанцями Вишнівецьке НКВД утворило велику групу активістів-сексотів для виявлення боївок, складів зберігання зброї, продуктів та одягу, місця дислокації повстанців, їхні схрони, шляхи переміщення та групи підтримки.
(Державний архів Тернопільської області.. Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН “Метелика”)
“Я добровільно погоджуюсь працювати з органами РО НКВД.
Все, що буду знати про повстанців, буду доносити органам НКВД під кличкою “Метелик”. В разі розконспірування або не виконання обов’язків буду покараний в’язницею”.
Під цим документом підписано прізвище та ім’я. Далі конкретні вказівки, вислідити помічників “Сокола”, а саме “Снопа”. Сніп” – Дячина Тимофій Харитонович. 02.05.1911 року. с.Лози Вишнівецького району, освіта два класи. До війни працював на батьківському господарстві. Одружений. Дружина, Слюсарчук Євдокія Феофанівна, 1916 року. с.Кривчики. На початку 1943 року вступив в УПА і працював підрайоновим командиром СБ сотні “Сокола”. Вів всю письмову документацію, мав друкарську машинку і “”Незабудька”. “Незабутько” – Бовтун Констянтин Лаврентійович 1915 року с. Лози Вишнівецького району, освіта два класи. В 1943 році вступив в УПА, потім був в СБ сотні “Сокола”. Це відбувалося у приміщенні кабінету слідчого Вишнівецького НКВД Огурцова 23. 09. 1945 року.
Повернувшись до своєї домівки, “Метелик” почав думати, де на даний час перебували хлопці, яких він дуже добре знав та з ними товаришував.
(Державний архів Тернопільської області.. Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН “Метелика”)
“ Я пішов на стежку, яка веде в очерет на став і сидів там цілу ніч та приглядався кого побачу. Я переконався, що в очереті на ставку не квартирує тепер ніхто і пішов на хутір Бреги, де сподівався, що там буде “Сніп”. В одного господаря в саду просидів я дві ночі, але не вдалося мені розвідати нічого”.
Так звітував “Метелик” слідчому Огурцову.
Не можливо було вийти на повстанців. Тоді енкаведисти розробили новий план. Взнавши, що дружина Дячини вагітна і переховується на даний час в Бодаках, вирішили знайти і заарештувати її.. А там під тяжкими тортурами вона розкаже все та про всіх. “Метелик” отримав інформацію, що дружина Дячини переховувалася у своєї рідної сестри в Бодаках. Група з п’ятьох червоних солдатів, 3 червня 1946 року захопив вагітну Євдокію, пов’язали і кинули на віз, на голі, тверді дошки. Попереду їхав на коні екаведист, а на возі сиділи четверо охоронців, які глумливо посміхалися. У них під ногами лежала зв’язана полонена. Позаду їхав ще один віз з мукою, де сиділо два Стровишнівецькі жителі, які випадково догнали полонену і почали рухатися за ними. Екаведисти підозріло почали дивитись з пересторогою на супроводжуючих і підготували зброю. Керував операцією Чорнобай, начальник загону с. Бодаки. Про ці події швидко повідомили “Снопа”, який сильно почав переживати, адже дружина на п’ятому місяці вагітності, попала в руки катам. Як визволити? У Вишнівецькій тюрмі її вагітну замордують, щоб довідатися, де знаходяться товариші та її чоловік. Поряд з Тимофієм був “Незабудбко”, “Клепка” – Маліголовка Федір Матвійович” 1921 року, та “Чернець” -Шиманський Констянтин 1922 року. Друзі порадили, що напевно тебе чекають там, так що тобі не треба брати участь в бою, ми постараємось її визволити. А підводи повільно вже наближались до села Лоза.
“Сніп” та “Незабудько взявши автомати кинулись лісом в напрямку Лозів. Вибігши з лісу побачили гарного коня, якого пас хлопчина, осідавши його . поскакали до села. Тим часом “Чернець і “Клепка “ пробирались зі сторони села Кравчик.
(Мовою оригінала)
Секретно
Тернопольскому обласному вознному комисариату г. Тернополь На в/№5/913 от 22 июння 1946 года.
Доношу, что у Вишневецком р-не 3.06.1946 года в двух километрах от райцентра в с. Лози бьіла бандитамьі зделана засада на конвой сопровождавший жену бандита. Конвой состоял из 5 человек, начальник истребительного отряда с/с Бодаки Чорнобай и с ним 3 бойца, один боец ехал впереди верхом на лошади, сзади за подводой с арештованной ехала другая подвода. Бандити устроили засаду на средине села»
Вишневецкий райвоенком капитан Званковский
О третій годині дня, по середині села коло каплички, з двору повільно виїхав віз загружений гноєм і перегородив дорогу енкаведискій охороні, миттєво пролунали постріли по конвою. Хто стріляв і куди, не було видно. Кулі летіли з обох сторін. Охоронці почали стріляти в людей, що їхали по заду, вважаючи їх за повстанців. Все село спостерігало за подіями із своїх домівок. Перший вершник відразу кинувся тікати на Вишнівець, йому вдалося прорватися. Троє, що охороняли полонену загинули, а одного поранили. На другому возі всі вбиті при перестрілці випадково. Швидко підбігли хлопці, перерізавши мотузки ув’язненої, звільнили її, перенесли на інший віз, прикидали гноєм. Молодий хлопчина, віком 25 років Брега швидко рушив на Кривчики, а на другу повозку вискочили упівці і поїхали на Бодаки. Через пів години все село було оточене енкаведистами.
(Архівні докаменти)
«Банда забрала одну подводу, одного бойца и арештованною жену бандита (не извесно живих или мертвих) так вещи женщини и повозки простреляньї пулями. С оружия забрали один пистолет, две винтовки. Все зто произошло на виду данной улицьі, но прибьівшим с района отряду никто не помог в розиске бандитов. Все стали бежать из села.»
Так наїхали в Лози , як колись татарва, Крик, лемент, нецензурні слова, діти кругом плачуть. Нагрянули визволителі. Тотальні обшуки по подвір’ях. А тим часом віз з Євдокією полем котився на Кривчики. На зустріч виїхали озброєні солдати. Адже більше сотні солдат обкружило все село..
-Стой! Куда? Что везьош, Что за вонь.
-Та на поле кінський гній везу.
-Ну, вези, вези.
І пару пострілів по купі пролунало. Збентежені коні кинулися вперед, а голова молодого хлопця за мить посивіла. Отямившись через деякий час, він кинувся до Євдокії, розгрібав швидко і почув голос.
-Обережно. Я жива. А де мій Тимофій?
Євдокія повільно піднялася і сіла, озираючись навкруги, шукала свого судженого. Адже знала , що не покине він її ворогам, не віддасть на катування єнкаведистам, визволить.
-Єва, Єва тобі не боляче?- раптом почула милий голос поряд. Коло неї стояв Тимофій.А Це він так швидко прибіг до коханої. Пригорнув, поцілував, а вона плакала, і від радості, і від страждань. Така повстанська любов, таке повстанське життя.
Ні. Не поїдемо на Кривчики, а подамося дальше на Вікнинські хутори. Ніхто тебе вже не забере від мене,- мовив «Сніп» і коні швидко пішли полями на північ.
Тим часом у Вишнівецькому НКВД підводили підсумки провалу операції. Полонених немає, а понесли втрати. Сексоти не допрацювали. «Метелика» відсторонили від проведення операції. Почали шукати других агентів, бо «Сніп» і «Незабудько» для Вишнівеччини відігравали важливу роль у визвольній боротьбі. За повідомленнями НКВД Дячина вів канцелярію сотні «Сокола». Бойовики були поділені на два чопи, які налічували в цей час по 50- 60 вояків. Чопи ділилися на рої, які були закріплені за населеними пунктами і налічували 10-15 чоловік. Майже всі були одягнені в зелену форму. Озброєння мали переважно легкі криси, автомати, і ручні кулемети. Зброя була німецька, яку діставали в боях. Адже великі сутички з німецьким окупантами були в 1943 році в Котюжино, Гнидава, Колодно. Така бойова сотня була загрозою для Вишнівецького НКВД. Тому старались її розбити по частинах. Один із варіантів була ліквідація керівництва сотні, а саме «Снопа» та «Незабудька». Вся база документів була розміщена в одній із криївок в Бодаках. Там були списки, підрайонові повідомлення, архів, гроші, друкарська машинка. Також були і документи СБ сотні, якими завідував Бовтун, який був слідчим Вишнівецького куща. Тому НКВД поставило за мету дізнатися про місце схрону. Для цього були залученні агенти з Дедеркальського і Лановецького районів.
(Державний архів Тернопільської області. Протокол допиту Служби Безпеки ОУН Івана Кириловича Терещука, 1923 р. С. Аули, Криничанський рн. Дніпропетровської обл. член ВЛКСМ)
«На другий день після виступу політрука ми поїхали на Західну Україну. Тут ми ходили на акції проти бандерівців. О, я не одного бандерівця вбив. Я вбивав навіть жінок, які носили їм їсти. Ми вбивали всіх, щоб тільки дізнатися, що це є прихильники бандерівців. Коли командир посилав мене арештувати когось, то я заки доведу до командира, то по дорозі вбивав».
Так свідчив затриманий агент НКВД , затриманий під вихлядом повстанця , що направлявся через Вікнини на Бодаки з довгою мотузкою на плечі.
(Державний архів Тернопільської області. Протокол допиту СБ ОУН Антона Миколлаєвича Посвятенка, 1924 р. С.Михайлівці, Таврійського району Вінницької обл.)
«У лютому 1947 році мене послали У Вишнівецький р-н в село Бодаки вести розвідку. Повідомляти я мав у Вишнівецьке НКВД Супальцеву. Дано час мені чотири місяці.»
так агент пройшовши у 1945 році вишкіл по боротьбі з українським націоналізмом, був закинутий для конспіративної роботи на північну зону Тернопільської області. Працював у різних районах, мав великий досвід ведення агентурної роботи. А саме в пошуках місць перебування українських повстанців. Супальцев дав йому конкретне завдання, знайти криївку архіву сотні «Сокола». Антон взявся до роботи, ходив по Бодаках хата від хати, то за роботу питав, то щось перепродував, а ночував по чужих хлівах.
(Державний архів Тернопільської області.. Протокол допиту СБ ОУН Антона Миколайовича Посвятенка, 1924 р. С.Михайлівці, Таврійського району Вінницької обл.)
«У вечері пішов я до одного господаря і заліз в хлів ночувати. Вночі до клуні прийшло чотири повстанці. Тоді я виліз із соломи і побіг в район, ще до дня приїхали більшовики і знайшли там криївку. Двох вбили . а одного поранили. Супольцев сказав мені щоб я з Бодак забирався».
Цієї ночі четверо повстанців зайшли до свого схрону. «Сніп», «Незабудко». «Максим» і «Клепка». Поївши Маліголовка пішов, друзі залишились на базі. Та через годину на село насунулась облава кількістю 70-ти енкаведистів. Окружили господарство і залягли, погоджуючи криками і нецензурними словами. Друзі зрозуміли, що ситуація критична, але здаватися не збираються. Одразу кинулися нищити архів, Все рвали на дрібні кусочки, щоб не попало ворогам. Прийняли рішення одночасно йти на прорив в різні сторони. «Незабудько» швидко переодягнувся в жіночий одяг. Кинувши гранати вони побігли в різні боки. Тримаючи в руках автомат «Незабудько» почав прориватись через оточення коло сусіднього будинку. Кілька солдат впало, а інші поховались за будівлями. Костя побіг в сторону Манева, та кулі наздогнали його. Упав і відчув сильні болі в ногах, але зброю тримав в руках. Повільно сповз до великої яблуні і притих. Господарство горіло, там лунали постріли і вибухи гранат. Тим часом в другому напряму на Конюжини проривався «Сніп». Пробігши два будинки, він упав прострелений ворожою кулею. «Сірко» старався пробитися на захід, але повернувся назад до схрону. Бій тривав до двох годин. Вороги почали кричати до нього, що здавався, Обіцяли зберегти життя, але він промовив що не зрадить Україну, Перехрестився, попрощався з родиною, і своїми друзями-побратимами заспівав гімн «Ще не вмерла Україна». Вороги не стріляли і зачаровано слухали сильний голос українця. «Сірко» піднявся в руках з автоматом і пішов на солдат. Постріли, герой впав мертвий, але не скорений.
А недалеко від куль помирав «Незабудько» Він з сльзами на очах дивився як гине його побратим «Сірко» «Максим» Росіцький Данило Маркович 1921 р с. Малий Кунинець, бойовик СБ ОУН сотні «Сокола». Та тишу порушив шелест трави. Повернувши голову побачив «Клепку».
-Друже. Ти живий, я перев’яжу рани і понесу тебе.-
Так «Незабудько» шість місяців заліковував свої рани на Хмельничинні у далеких родичів. Після лікування брав участь у визвольних змаганнях на Хмельниччині і на Вінничині.
Тим часом після бою енкаведисти погрузили своїх вбитих сім солдат та двох повстанців і поїхали на Вищнівець.
На другий день, коло приміщення НКВД під мурами огорожі старого костелу посадили мертвих героїв, що продемонструвати свою варварську комуністичну перемогу над волелюбним українським народом. Потім ці трупи кинули в яму, що була на польському кладовищі. Так закінчилося життя двох Героїв, але живе і буде жити в пам’ять нащадків їхня відданість у боротьбі за волю України.

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

загрузка...

Comments are closed.