Зірка свого часу Пепі Літман — тернополянка, варта того, щоб про неї знали

Пепі Літман народилася у 1874 році в Тернополі, але в рідному місті про цю славетну мандрівну співачку й талановиту, епатажну акторку майже нічого не знають. А колись її називали “жінкою в штанях”, яка нехтувала тогочасним принципом “жінка повинна”. Пепі побувала в Угорщині, Румунії, Росії, Німеччині, а життєвий шлях закінчила в столиці Австрії — Відні. 

Уперше про неї “Погляд” дізнався із соцмереж, коли тернополянка Lilia Bernyk поширила в Facebook два чорно-білі фото Пепі Літман із коротким коментарем до них. Цей допис викликав неабиякий інтерес у користувачів мережі. Після цього нам захотілося дізнатися більше про таємничу постать родом з Тернополя. На просторах інтернету слов’янськими мовами про неї майже нічого нема. Втім, є кілька публікацій англійською. Ось що нам вдалося з’ясувати з однієї публікації англійською, де використано шість джерел літератури, які стосуються біографії Пепі Літман.

Пепі Літман зростала у бідній сім’ї. У молодості вона була покоївкою в будинку батьків майбутнього актора Макса Бадина, який знімався в американських фільмах про євреїв. Володіючи прекрасним голосом, тернополянку заманили до себе співаки з м. Броди – “Бродівські Співаки” або Broder Singers. Вона виступала з ними в барах, а згодом й мігрувала з ними по Галичині та Румунії. Це тривало доки Пепі не познайомили з диригентом Янкелем Літманом, за якого вона вийшла заміж. Весілля відбулося в Чернівцях. Саме чоловік ретельно взявся за вдосконалення вокальних можливостей Пепі, й використав їх так, щоб “закохати аудиторію”. Через деякий час її ім’я набуло неабиякої слави. 

Пепі часто виступала у німецьких санаторіях, була дуже популярною в Угорщині. 

Незадовго до закінчення світової війни Літман приїхала до Варшави і виступала в пристосованій опереті Юліуса Адлера з виставами, які неабияк схвилювали місцеву театральну аудиторію. Коли почалася війна, вона поїхала до Росії. Під час світової війни виступала в Одесі, де її любили євреї, була популярною в місцевих літературних колах. Часто вона була гостею Девіда Фрішмана та Менделя Мойкера Сфоріма, які дуже любили її пісні.

1917 року Пепі виступала в румунському місті Ясси, в тому ж році повернулася до Одеси, де вже виступала у великому театрі. Після більшовицької революції на деякий час їй було заборонено виконувати свій репертуар, але пізніше це табу скасували. 

У 1928 р. Літман повернувся до Польщі, де виступала з великим успіхом. Але незабаром виїхала до Відня і виступала там. Потім у Німеччині, Чехії, звідки повернулася до Польщі, а потім знову до Відня. Тут, у великій скруті, вона захворіла, тривалий час провела в лікарні Ротшильда, де й померла 13 вересня 1930 р. 

Її похорон влаштовав Віденський Союз художників-євреїв, місцева громада надала безкоштовну ділянку на кладовищі для належного поховання славетної уродженки Тернополя.

Лікар М. Вайхерт розповідав про неї так: “Пепі Літман не була “актрисою”. Вона рідко виступала в театрі, лише іноді з’являлася на великій сцені. Маскувалася як хасид, в оксамитовій кепці над круглим, повним, жіночим обличчям, в широкій, розстебнутій шубі, коротких штанях, білих шкарпетках та в домашніх капцях. Обидві руки часто тримала в кишенях або на стегнах. Вона вискакувала з-за ширми з піснею, і в той момент глядачі починали сяяти, наче вражені блискавкою, і кожен – клерк чи торговець, кравець чи лікар, покоївка або леді – співали Пепину пісню. У Пепі Літтман магічний голос, глибокий і хрипкий. Кожен, хто чув  її “Радуйся”, ніколи не зможе його забути.

Пепі Літтман не була “актрисою” у традиційному розумінні, її не легітимізувала жодна професійна організація, вона не вчилася в жодній “акторській школі”, але в театрі ця єврейка була престижнішою, ніж будь-які тодішні професійні виконавці. Вона творила фолк-гумор. Вона мала темперамент драматурга, кров артиста, жадібність єврея”. 

Ш. Хокберг характеризував її так: “Пепі Літман, з її веселим акторським стилем та відмінним фольклорним співом, виходила на сцену в чоловічих штанах, у галицькій хасидській кепці, часто викликала душевний спокій аудиторії євреїв. Незважаючи на тих, хто вважає, що вона не має освіти, у суспільстві її сприймали освіченою жінкою. Вона була релігійною, уникала некошерної їжі, дотримувалася релігійних звичаїв, притаманних єврейським жінкам”. 

За словами Якова Местела, який особисто знав Пепі і часто зустрічався з її мандрівною трупою, вона була чи не єдиною єврейською співачкою “в хасидських штанях”. Її коротка, напружена фігура видавалася пухкою, навіть незграбною. Але, коли вона рухалася на сцені, як “хасид”, її глибокий контралто проникав у кожен нерв її тіла. Схожа на віолончель зі своїм “вульгарним шармом” вона хвилювала свою аудиторію і змушувала захоплюватися. 

Факт, що Пепі, а не її чоловік, була директором своєї трупи в водевілі. Вона також була першою, хто залучив до виступів ансамблю жінок, які співали іноземною мовою залежно від місцевості: у Галичині та Буковині – німецькою та польською мовами, в Угорщині – німецькою та угорською.

Використана література:

• Mikhael Vaykhert – “Pepi Littman dies”, Lodz Daily, Sept. 17, 1930.
• Sh. Chius – “In Foreign Shrouds,” Our Times, Kishinev, Sept. 22, 1930.
• Elhanan Tseytlin – “At the grave of Pepi Littman,” Our Express, Warsaw, Oct. 10, 1930.
• Sh. Dorfzon – “Famous Yiddish Actress Pepi Littman Dies in Vienna,” Forward, N.Y., Oct. 14, 1930.
• Sh. Hochberg – “The Tragedy of Pepi Littman,” Lodz Daily, Oct. 6, 1930, Post, London, October 12, The Press, B.A., November 14, 1930.
• Lina Lipman – A letter to the editor, Moment, Warsaw, Jan. 23, 1931.