Ігор Турський: «Якщо ти не подобаєшся меру, то в тебе будуть проблеми»
Мало хто знає тернопільську політичну кухню зсередини. Ще менше людей готові про неї говорити відкрито. В цьому випуску газети “Тернопіль Вечірній” ексклюзивно спілкуємося із політиком, який не боїться називати речі своїми іменами. Каже, що ніж, який у центрі Тернополя йому встромили в ногу, не змусив піти з політики, а навпаки – спонукає робити все для того, щоб змінити систему, в якій напади на активістів стали нормою. Тож, знайомтеся: Ігор Турський – доктор економічних наук, двічі депутат, секретар міськради, один із лідерів політичної партії “Сила Людей”.
10 тисяч за напад з ножем
– Ігорю, почнемо зі свіжого. Нещодавно суд нарешті зачитав вирок у справі вбивства активіста Віталія Ващенка. Стежите за цією справою? Яка ситуація щодо розслідування ножового нападу на вас?
– Так, слідкую. Ми знайомі з дружиною Віталія. Вважаю, що вирок суду – несправедливий. Прокурор обґрунтовано вимагав довічне ув’язнення для всіх виконавців. Замовника так і не знайшли. Такими вчинками суд дає сигнали суспільству, що життя людини не є цінністю, якщо так легко можна уникнути покарання. Моя ж справа стоїть “на паузі” з моменту, коли почався судовий розгляд. На мою думку, доказів вистачає, щоб і виконавців, і організаторів, і замовників притягнути до відповідальності. Чому так все це затягують? Очевидно, за нападом стоїть немала фігура.
Нагадаємо, що у лютому 2018 року в центрі міста, неподалік двох шкіл, в людному місці відбувся замовний груповий збройний напад на політика, який знаходиться в активній опозиції до місцевої влади, Ігоря Турського. Нападник наніс серйозне ножове поранення в ногу впритул до життєво важливої стегнової артерії. Обставини нападу та розслідування справи вкотре утверджують підозри, що до ймовірного замаху на життя члена “Сили Людей” причетні впливові особи з найвищими владними повноваженнями.
– Правда, що за напад на Вас заплатили 10 тисяч гривень?
– Десять тисяч заплатили тому, хто встромляв у мене ножа. Це особа, яка опустилася на найнижчий щабель у суспільстві, опинилася в складних обставинах, якими, напевно, скористалися. І тому, думаю, він був готовий за таку малу суму вчинити це. Та загалом замовлення вартувало набагато більше, інакше воно не було б аж з Кривого Рогу, не залучали б стільки осіб.
– Як гадаєте: поліція максимально спрацювала чи саботувала справу?
– Спочатку поліція спрацювала дуже добре. Потім щось сталося і справу почали розділяти: окремо виводили нападника з ножем, окремо – замовників. На мою думку, тоді, коли ніхто не тиснув на поліцію та боявся накликати на себе зайву підозру, поліція діяла добре. Коли розслідування завело до найвищих посадовців області, зацікавлені почали захищатися та гальмувати справу, щоби поліція далі не розслідувала, хто замовник чи виконавець. Хоча саме поліція мені негласно назвала імена всіх дотичних. Я не вигадав, що до справи причетний Камінський (ексзаступник Сергія Надала, – авт.), Коломієць (фігуранткримінального розслідування афери з приватизацією приміщення лікарні в центрі Тернополя, – авт.). Все це кулуарно розповідали правоохоронці, я сам нічого “не копав”. Тому зараз прикро, що далі “зливів” вони не пішли. Та будьте впевнені: довічно прикривати не вийде.
– Особисто я після публікацій про те, як міськрада роздає землю працівникам поліції, не дуже вірю, що наші правоохоронці зацікавлені у правосудді. А Ви?
– Ні, я не вірю в незалежність поліції. Певний час вона працювала і старалася, а потім в одну мить все зупинилося. На жаль.
“Надал змусив продати частину сімейного бізнесу”
– Днями деякі місцеві сайти поширили новину, що Ваша мама продала приміщення в центрі міста. Ви це назвали замовленням з боку опонентів “Сили Людей”. У чому полягає замовлення?
– Чесно зізнаюся, мене це не дуже зачіпає. Чотири роки я не є депутатом, не працюю в державних структурах. Моя сім’я тридцять років займається бізнесом. При чому це була не маленька компанія, а виробництво. Мій батько починав з простих цеховиків, потім був у кооперативному русі, далі – створив своє виробниче підприємство. Виготовлення пластмаси – це був основний вид діяльності. У різний час у нас був ткацький, швейний, взуттєвий цехи. В один період у батька працювало понад сто осіб. Я перепрошую, але приклеїти нам ярлик “невдах”, які нажилися з міського бюджету, не вийде. Перший свій автомобіль я купив у 1999 році. Це був мерседес. В 2003 я придбав чотирикімнатну квартиру, де зараз мешкає моя сім’я, в 2006 році вперше купив авто з автосалону (Шкода Суперб). Ще в 2010 р., вперше ідучи в політику, задекларував 1600 м кв. виробничих, складських і офісних приміщень.
Тобто я не прийшов десь “з вулиці” і саме після депутатства життя змінилося на краще. Ні! В мене життя не змінилося. Водночас ми не жили в розкоші, батьки привчили мене до праці, виховували не гнатися за багатством, а чесно заробляти. На жаль, батько дуже сильно захворів, тому частину бізнесу довелося продати. Та я пишаюся тим, що мої батьки дали мені основу для старту починати свою справу. Для мене це насамперед можливість вільно висловлювати свою думку, ні від кого не залежати. Я вільно себе відчував в університеті, кожному зі своїх студентів сміливо дивлюся в очі та з радістю з ними зустрічаюся. Тому соромитися мені зараз чого? Що частину бізнесу оформлено на тата, а частина на маму? Так, це правда, але це їхня справа. А ось частину сімейного бізнесу в Тернополі батьки продали вимушено.
– Вимушено? Хто спонукав до цього?
– Так, і це правда. Чому батьки продали приміщення в центрі? Бо через мою політичну діяльність на бізнес усієї родини постійно тиснуть різні органи контролю, у тому числі міська рада. Фактично через це сім’ї довелось продали приміщення, про яке медіа, дотичні до мера активно пишуть. Те, що вони дофантазовують цифри, – це, мабуть, хвора уява. Бо за мільйон у Тернополі купити приміщення, на мою думку, може собі дозволити хіба що Сергій Надал. І в таких умовах працюють більшість підприємців, які не наважуються критикувати чинну владу. Якщо ти не подобаєшся міському голові, то в тебе будуть проблеми.
– Які проблеми?
– А я вам скажу. Один контролер, який приходив з черговою перевіркою, казав: “Прізвище “Турський” наконтролі. Ми розуміємо, що те, що робимо, не правильно. Думайте, як це змінити. Перепишіть на когось, заберіть своє прізвище із засновників, бо інакше перевірки не закінчаться”.
– Власне, через продаж майна Вам приписують повне фінансування партії “Сила Людей” у Тернополі.
Сила Людей” у Тернополі. – Партію “Сила Людей” фінансує кожен партієць у міру своїх можливостей. І не залежно від того, скільки коштів ти дав на оренду офісу, наприклад, твій голос має таку саму ціну як і в інших. У цьому ми справді унікальні. Я допомагаю на рівні з багатьма членами команди. Мої слова дуже легко перевірити.
В Тернополі “Сила Людей” – це близько сотні реальних, активних, відкритих партійців. Думаю, якби хтось десь пробував грошима впливати на партію, то про це вже дізналися б. Крім партійців, нам д о п о м а г а ю т ь місцеві підприємці. Звісно, вони не хочуть вказувати, що підтримують партію “Сила Людей” фінансово, бо бояться, адже наша партія опозиційна до чинної влади. Та вони розуміють, що живуть у ярмі й залежать від настрою міського голови, а успішним стає лише той, хто працює зі “схемами” ради. Через це допомагають нам, бо вірять в те, що ми втілимо усі зміни, які декларуємо. В нас партія сформована не з трьох людей. У кожному куточку міста живуть або партійці, або прихильники. Рішення приймаються колективно. Якби це було не так, то “Сила Людей” не існувала б.
– Партія “Сила Людей” єдина, що оголосила про збір коштів на виборчу кампанію. Без коштів не виграти?
– Будь-яка діяльність організації передбачає видатки. Щоб нас помітили на виборах, на жаль, потрібні теж кошти. Такі реалії виборів Україні. Тому пропонуємо надати нам допомогу. Крім цього, це дає змогу побачити запит громади, міста на ту політику, яку ми творимо. Якщо це не потрібно людям, то ми рухатися далі не будемо. Особисто я можу і не займатись політикою, піти з неї і розвивати бізнес чи працювати в науковій сфері. Якщо запит на “Силу Людей” є (а ми це побачили в перші тижні коштозбору), то ми маємо боротися із системою, яка вкоренилася в Тернополі.
– Бюджети на піар Сергія Надала та ради – захмарні. Складається враження, що міський голова зі шкіри лізе, щоб всім подобатися. Як гадаєте, чому він так не хоче програти?
– Надал – людина, одержима владою. Знаєте, він мені останнім часом дуже нагадує Путіна. Він розуміє, що якщо втратить владу, то за усі свої дії доведеться відповідати. Поки він у владі та ховається за неї, доти може себе захистити. І Надал, і Путін одержимі владою та хочуть т р и м а т и с я її постійно, щоб не відповідати за свої дії. Тому восени буде дуже важко. Він буде триматися руками, ногами, зубами, щоб всидіти в кріслі. Та ми, чомусь, забуваємо, який Надал справжній у міжвиборчий період. Не пам’ятаємо забудовані сквери та парки, тарифний майдан, торфові котельні, роздачу землі без аукціону, багатомільярдне марнотратство без реального розвитку. Все це нас чекає й далі. Надал не змінився, якщо комусь здалося. Я вже бачу, яким буде Тернопіль після виборів, якщо Сергій Віталійович виграє. Нічого хорошого нас не чекає.
– Справді, Сергій Надал та депутати “наголосували” чимало. Та поки що все це ніби поставили на паузу.
– Так, бо Сергію Віталійовичу треба виграти вибори. Дивіться: в парку зупинили будову, про торфові котельні мовчать, нові гарячі будови не запускають, хоча всі дозволи наявні. Хоч, наприклад, готують документи на будівництво будинку в парку ім. Шевченка. Ми вже навіть звикли, що в парку є доріжка і вільно їздять авто. Тобто там вже є своя господарка. Тому раджу людям дивитися, звертати увагу на це.
– Зараз Надал активно позиціонує себе як націоналіст-свободівець, але ще буквально пів року тому про це ніде особливо не згадував.
– Надал ніколи не був повноцінним членом партії та організації. Він спілкувався тільки з Тягнибоком, якому Надал більше потрібен, аніж навпаки. Тому Сергій Віталійович міг собі дозволити не підтримувати свободівських кандидатів. Наприклад, на минулих парламентських виборах наш міський голова не був помічений в активній підтримці свого однопартійця Леоніда Бицюри, натомість простежувалась непряма підтримка кандидатів-конкурентів від партій “Голос” та “Слуга Народу”. Надал – пристосуванець. Зараз він намагається налагодити вигідні для себе відносини із Зе-командою, переконавши її у власній потрібності. Він готовий платити за це велику ціну. За моєю інформацією, це поки що йому не вдається. Також говорити, що Надал прив’язаний до “Свободи” ідейно, – це не правда. Він зробить все так, як йому вигідно. Під вибори він, звісно, оживляється, нагадує всім, що націоналіст. Так, коли за Януковича “свободівці” відкрито виступали проти “звезених” комуністів на 9 травня, Сергій Віталійович дивним чином опинявся десь за містом.
– Зараз сесії міської ради відбуваються мовчки, без обговорення. Здається, що в міського голови є не лише одна кнопка.
– У Сергія Надала зараз 42 кнопки. Є кілька депутатів, які готові ще протистояти, хоча б насмілитися висловити незгоду. В таких умовах боротися практично неможливо. Міській раді потрібна об’єктивна та конструктивна опозиція, яка викриватиме та блокуватиме всі “схеми”. Наразі такої в раді немає.
– Якби зараз провели об’єктивний аудит всього зробленого за десять років, хто би пішов за грати, як гадаєте?
– Все залежить від прокурора та трактування. Можна саджати організатора, а можна притягнути до відповідальності лише виконавця. Думаю, міський голова боїться такого аудиту, тому так тримається за владу. Крім того, на мою думку, в нього культ особи. Можете уявити, що діється в голові в людини, в якої на столі стоїть погруддя Наполеона. Чи зараз він його забрав – не знаю. Той, хто був у його кабінеті, це бачив.
– Навіщо “Силі Людей” та Вам особисто влада? Для чого витрачаєте час і сили?
– Насамперед “Сила Людей” прагне максимальної відкритості влади, діалогуз людьми, побудови ланцюжка “люди-депутат-рішення”. Зараз його немає. Я розумію, що це нелегко. Та переконаний, що можливо. Крім того, потрібно викидати “схеми”, брудний бізнес. Місто має розвиватися. В нас не будуються школи, садочки, творчі заклади для дітей. Останні десять років чомусь люди дякують міському голові за бруківку. Чомусь все зводиться до неї, хоча сусідні міста будують арени, садочки, відкривають школи в той час, як ми один Гаївський міст не можемо відремонтувати. Ми хвалимося інвестиційними угодами, в яких комунальна земля на вигідних умовах переходить у руки наближених до міського голови людей. Кричимо “осанна” там, де насправді місто втрачає, не здобувши.
– Ви були понад рік головою бюджетної комісії в раді. Можете приблизно сказати, скільки місто втрачає реальних коштів, коли роздає безкоштовно землю?
– Це були б величезні надходження. Та я скажу, що не кожну ділянку, яку депутати виділяють, можна продавати, бо знаходиться в “червоних лініях”, є зеленою зоною тощо. Тому рахувати те, що продавати не можна взагалі, не буду. Та я знаю точно, що в Тернополі є багато підприємців, які готові купувати землю на аукціоні, чесно, відкрито, бо їм важлива репутація та не хочуть проблем із законом. Проте, на жаль, ринок та конкуренція – не сильні сторони Сергія Надала, а тиск й адміністрування – його стихія. Мабуть, тому він мені й нагадує Путіна, який тримається за владу, хоче всім управляти та розуміє: якщо втратить владу, то доведеться за все відповідати.
– Та незважаючи на це, люди говорять, що саме за каденції Надала зроблено найбільше…
– Коли в 2010 році я прийшов у міську раду, бюджет Тернополя становив близько 700 мільйонів. Зараз ми маємо три мільярди. Порахуйте, це дуже просто. Коли сім’я отримує загалом 7 тисяч зарплати, а коли 30 тисяч. Скажіть, сім’я зможе собі більше дозволити? Очевидно, що так. І збільшення бюджету – це не заслуга Сергія Надала, а зміни в законі. Якщо наша сім’я вирішила піти на ще одну роботу, то додаткові надходження, – це її заслуга. Та якщо одного дня сім’ї сказали, що підприємство, на якому вони працюють, збагатіло і готове платити більше, то це досягнення підприємства.
Власне, цей другий варіант – це дуже просто про те, що дала нам децентралізація на місцях. Надал не заробляє грошей для міста, Надал їх витрачає. При чому не ефективно, бо левова частка йде не на розвиток, а на бруківку. Заслуга Надала – це бруківка за наші гроші. Бо я бачу садочки, в яких тиснуться діти, школи, в яких зараз діти ходіть у дві зміни, занедбані лікарні тощо. В нас нема спортивних арен. Все це якраз свідчить про розвиток міста або про його відсутність. У нас немає бізнес-хабів, IT-кластерів, щоб місто розвивалося, люди хотіли залишатися та заробляти. Натомість що ми бачимо щодня? Довжелезні черги до польських банків тих людей, які не бачать перспективи тут залишатися. І бруківка під ногами їх не зупиняє.
– Назовні складається враження, що розвивається лише ресторанний бізнес.
– Весь ресторанний бізнес теж залежний від Надала, бо щороку переймається тим, чи дасть міськрада дозвіл на літній майданчик. У нас немає правил, де ти знаєш, що можна виконати перше, друге, третє і не треба йти вклонятися. В нас поклін – обов’язковий. Так побудована вертикаль. У нас немає ринку, а діє адміністративне управління бізнесом міськрадою. Одному не поновлять договір, іншому зріжуть білборди. Тому ті, хто допомагають нам із “Силою Людей”, просять не називати їхні імена. Вони знають, що так бути в місті не може, але бояться виступати публічно. Я їх розумію. Бо найбільш важко терпіти людині приниження. Бізнес вже втомився терпіти, тому підприємці приходять до нас і єдине, про що просять, – це прозорі, чіткі правила в Тернополі, однакові для всіх.
Коментарі вимкнені.