Тернопіль і Замойські

Частина 1

Від Острозьких до Замойських

Отже продовжуючи тематику попередньої статті, давайе поговоримо про невідомий нам католицький храм нашого міста. І якщо про парафіяльний костел 1908 року (той що стояв на місці теперішнього універмагу), про єзуїтський костел 1901 року (в його приміщенні тепер швейна фабрика (теперішня вулиця Ю. Опільського)), про Домініканський костел 1779 року (теперіння грекокатолицька Катедра) тернополяни більш-менш обізнані, то про один з перших католицьких храмів що стояв над берегом озера і мав трагічну і цікаву долю, фактично мало кому відомо.

Як ми вже знаємо, першим задумав вибудувати новий костел у Тернополі, князь Констянтин Острозький, син Констянтина-Василя Острозького і Софії Тарновської. Молодий князь дуже відрізнявся у цьому від батька, який був одним з найбільших противників унії Східної та Західної церков.

Доля не дала князю Констянтину довгого життя, і його заміри залишилися нездійсненими. Фактично крім фундаційного акту нічого і не залишилося. По смерті Констянтина, Тернопіль перейшов до його рідного брата Олександра, але цей магнат був більш подібним до батька, допомагав будувати церкви, підтримував братства і католицьке населення міст його взагалі мало турбувало.

Так тривало до 1620 року, аж коли Тернопіль опинився у руках такого славного і величного роду як Замойські. Як це сталося? Як завжди через шлюб. У князя Олександра Острозького було три доньки – Софія, Катерина і Анна-Алоіза, а двої синів померли молодими. Таким чином на трьох дівчат звалилося найбільше багатство у всій Речі Посполитій. Де ж тут відбитися від женихів? Так чи інакше, але одну з Острозьких а саме Катерину шлюбить представник заможного руського роду прокатолицької орієнтації Томаш Замойський.

Ян Замойський володів 12 містами і 612 селами

Тут нам потрібно трішки розібратися з Замойськими, як родиною, чому саме я їх називаю русинами, і ким вони себе представляли на той час.

Самим відомим серед Замойських був батько Томаша, Ян Замойський канцлер Речі Посполитої і великий гетьман коронний. Він народився у 1542 році у селі Скоківка (тепер Польща), яке пізніше перетворилося у місто Замостя і стало колискою роду Замойських. Його хрестили у місцевій церкві Вознесіння Господнього як Івана. До 1580 року, ця сільська церква була єдиною культовою спорудою в усій місцевості, тому що руська шляхта цього тоді суцільно русього регіону масово переходила в аріанство, повиганявши всіх ксьондзів і позакривавши всі костели в окрузі. Цей період був унікальним на Люблінщині, коли там не залишилося жодного костелу. Це дуже непокоїло католицький клір як Польщі так і Риму, і коли Ян-Іван Замойський поїхав у молодості на навчання до Риму, було зроблено все, щоб переконати його у перевагах західної цивілізації та католицтва, а потім, як це не одноразово було з йому подібними, йому допомогли зробити карколомну карєру в Речі Посполитій.

Достеменно невідомо, що зробило з Яна затятого католика: чи ідейні переконання чи поклик душі, чи те, що він невдовзі вже володів 12 містами і 612 селами, тим часом як у його батька на момент його народження було тільки чотири села. За усі ці милості від польських королів, безумовно потрібно було платити, і Замойський взяв на себе важку місію захисту католицтва на Люблінщині. Однак до фанатизму він не доходив і українофобом, як це намагаються змалювати деякі історики, ніколи не був.

Як і всі українські магнати, що перейшли в католицтво, він боявся Божої кари за свій вчинок, і все життя возив з собою стародавню руську ікону, намальовану на дошці яку називали «Чорна Мадонна з Дитятком у срібній сукні». Ця ікона була сімейною реліквією роду Замойських, що оберігала від нещасть не одне покоління цього роду.

Та незважаючи на перехід у католицтво, Ян Замойський так і залишився русином з архаїчними українськими звичаями: усе життя він голив чуб, носив оселедець та типове українське вбрання, як свідчить за деякими даними його портрет в Уффіці, у Флоренції.

Та повернемося до Томаша Замойського та Тернополя. Молодий Замойський на той час був однією з найзнаковіших фігур у Речі Посполитій не тільки завдяки заслугам та імені батька. Станом на 1618 рік він вже займав посаду воєводи подільського, а йому тоді було всього 24 роки. І не одноразово він стояв проти турків і татар захищаючи галицьку і подільські землі від руйнувань, причому настільки успішно, що всього лиш через рік його призначили київським воєводою.

Анатолій Лещишин

Основу матеріалу взято з книги Святослава Семенюка “Український путівник по Польщі”