Вільнюс – там, де ми вже є

Зізнаюся, щоб мені стало легше: довго, майже тиждень, ходила довкола першого слова цього тексту. Потерпала, як написати про Вільнюс так, аби конкретно ви захотіли сюди навідалися. Бо ви – мій читач, турбуюся, щоб все найкраще ставалося саме з вами. І Вільнюс – це саме той “пунктик”.

Розмір не має значення

Перше дивне відчуття, як мене заскочило в Вільнюсі: наче вже була тут, і не раз. Згодом дізналася, що не тільки в мене такі відчуття. Все видається знайомим, без будь-яких навігаторів швидко опановуєш орієнтацію в просторі, навіть, коли ти є носієм загостреного “топографічного кретинізму”, як ото я.

Туристу громадським транспортом користуватися майже не доводиться – місто цілком реально обійти пішки у спокійному темпі впродовж двох днів. Але є одне але: так думати самооманливо, бо коли повертатимешся додому, зрозумієш, що багато чого ще тут не побачив. Зі мною таке сталося двічі.

Якщо все ж кудись поспішатимете, можна скористатися тролейбусом, від звичних нам маршруток у цьому місті відмовилися кілька років тому. Раджу не “зайцювати”  –  бачила, як в тролейбус зненацька зайшли перевіряючі квитки – в усі три виходи – втекти, якшо шо, не вдасться. Штраф за безквитковий поїзд – 20 євро. Солідна сума навіть для литовців, адже середня зарплата тут орієнтовно 650-700 європейських гривень, мінімальна – 300 з копійками. Звичне явище і тут, коли люди пенсійного віку влаштовуються на роботу для підробітку, пенсія становить близько 400 євро. “Фінансова недостатність” особливо відчутна взимку, коли за комунальні послуги у двокімнатній квартирі доводиться платити по 200 євро в місяць. Поряд з цим, уряд Литви знаходить можливість допомогти Україні різноманітними засобами – бере на реабілітацію важкопоранених (по 50 осіб щороку), у литовських школах навчають дітей зі сходу, що вже казати про численні візити тутешніх волонтерів на наш схід і переправлені тони гуманітарного вантажу (це, зокрема, волонтерські ініціативи “Blue and Yellow” та “Армія SOS”). Чисельність населення Литви – всього 3 мільйони осіб. Така маленька країна дає раду собі і допомагає нам. Виходить, розмір не має значення.

Вільнюс – українське місто

Приїжджаючи у Вільнюс, найбільше часу стараюся проводити в Старому Місті, бродити вуличками, дивуватися їх затишністю. Про цей квартал влучно написав Юрій Андрухович: “Як і будь-яке справді Старе Місто, вільнюське повниться знаками – ледь видимими, напівстертими, зовсім утраченими і свіжими, ніби подряпина, що саме в цю мить наповнюється кров’ю”. Чимало “подряпин” українського походження: у Вільнюсі Тарас Шевченко вперше відкрився як художник. Тут і досі почувається сам собою, адже пам’ятник йому спорудили в образі молодого, рішучого, натхненного, а не, як в багатьох українських, – наче перероблений з Леніна, втомлений дідуган, до віку якого не дожив. Цікаво, що б зробив “Тарасас” із авторами більшості своїх пам’ятників, якби воскрес? Як мінімум, ban гарантований.

А ви знали, що голова Проводу ОУН Євген Коновалець – герой не тільки України? 14 травня 1928 року, перебуваючи з візитом у литовському місті Каунас на відкритті пам’ятника Свободи з нагоди 10-річчя Незалежності Литви, Коновалець отримав громадянство Литви, яке зберігав до останніх днів життя.

І поки не забула: 1989-го року в Литві прийнято закон про так званий нульовий варіант громадянства – усі, хто проживав на території Литви, отримали громадянство цієї країни. Як зрештою і в Україні та Білорусі. Натомість у Латвії та Естонії так не вчинили.

Ще: у Вільнюсі 1888 року похований український лінгвіст, етнограф, історик, поет, священик, педагог Яків Головацький.

Кілька каденцій тому Міністром внутрішніх справ Литви був Артурас Мелянас – українець за походженням.

Після оголошення Незалежності Литви, тут офіційно проживали 40 тис. українців, нині є орієнтовно 20 тис. осіб.

З Вільнюською міською радою межує… Львівська вулиця (!). А в радіусі 40 кілометрів від литовської столиці розташовані три етнічні українські села Геісішкєс, Европа (sic!) та Ойрани – мій пунктик “must see”. За матеріалами Вікіпедії, українці з’явилися в с. Геісішкєс у 1903 р. Вони походили з української Волині, але після 1861 р. переселилися на Берестейщину, на територію Кам’янець-Жировицької волості Берестейського повіту. У 1900 р. там почалося будівництво артилерійського полігону для Берестейської фортеці і навколишні села підлягали виселенню, зокрема і село Кам’яниця-Біскупська, де проживали волинські українці. Їм було запропоновано переселення у Сибір, на Волинь або у Троцький повіт Віленської губернії. Вибір пав на Литву. У 1903 р. перші українці (44 сім’ї) прибули в Литву. Вони оселилися у селі Геісішкєс а також у селі Ойрани (Айренай) цього ж повіту. Згодом прибували нові групи переселенців, загалом 173 сім’ї етнічних українців.

 

 У Вільнюсі розташована єдина українська церква в Литві – на честь Пресвятої Трійці Василіянського чину святого Йосафата. У XIV ст. на цьому місці був дубовий гай, де страчували розбійників. За православну християнську віру тут загинули три мученики-чудотворці Антоній, Іоан, Євстрахій. Їхні тіла нетлінні і зберігаються у вільнюському Свято-Духівському соборі. Фундатором українського греко-католицького храму Пресвятої Трійці є князь Костянтин Острозький. Початок будівництва – 1514 рік. Чисельність парафіян на недільних службах – 70 осіб. У великі свята буває й до 300. Стан церкви символізує теперішнє становище України – храм наразі реставрують, роботи заплановано завершити 2020 року. У підземеллі нещодавно знайшли близько двох сотень захоронених тіл, серед яких і нетлінні – для вчених досі є загадкою, яким чином “законсервували” ці тіла.

“Виглядати красиво – весело”

Пані Роза або як її ще називають “Стильна Литва” – екстравагантна жінка-легенда Вільнюса. Її легко впізнати на вулицях Старого Міста. Кажуть, Вільнюс може змінитися, але Роза назавжди буде такою ж. Її девіз: “Кожен день – це свято!”, промовисто про це свідчать своєрідні макіяж і гардероб. За її словами, колір одягу є частиною життя, який може додавати радість сірому дню, і що виглядати красиво – весело. Пані Розета має здоровий глузд, у неї часто беруть інтерв’ю для радіо та газет, де любить розповідати про радість від життя, про свободу і самотність, про улюблене Старе Місто. Мені пані Роза нагадує тернопільську Тітоньку Шапокляк, на жаль, уже покійну. Міркую, що було б, якби вони зустрілися – дві жінки-місто? Думаю, обов’язково заприятелювали б. Тітонька Шапокляк навчила б Розу кількох масних слів, а та, в свою чергу, розповіла б про нові тенденції європейської моди. І вони б сміялися біля пам’ятника “Випадкова зустріч” в Тернополі до пізнього вечора, а потім полетіли б у Вільнюс – на морозиво в Старому Місті.

“Людина має право жити поряд з річкою Вільнялє, а Вільнялє – текти поруч з людиною”

Ну добре, вмовили: розкажу вам про свій улюблений квартал – про фейк-республіку вільнюської богеми “Ужупіс”. Сюди можна зайти із Старого Міста, перетнувши річку Вільнялє. Особливо ефектно цей квартал виглядає у сутінках. На відміну від самозванців ДНР і ЛНР, тут живуть адекватні, креативні люди, з почуттям гумору і активною громадською позицією – це художники, музиканти, поети, режисери.

Всі, хто тут хоча б раз побував, згадують ужупську Конституцію – інколи здається, що її допомагав укладати Віталій Кличко. Ось кілька “статей” закону: “Людина має право жити поряд з річкою Вільнялє, а Вільнялє – текти поруч з людиною”, “Кішка не зобов’язана любити свого хазяїна, але в скрутну хвилину мусить прийти йому на поміч”, “Кожен має право доглядати собаку до кінця днів одного з них”, “Людина має право часом не знати, чи має вона обов’язки”, “Людина не має права зазіхати на вічність”, “Людина не може ділитися тим, чого в неї нема”, “Людина має право мати братів, сестер, батьків”, “Людина має право не мати жодних прав”, “Людина має право не боятися”, “Людина має право розуміти”, “Людина має право нічого не розуміти”… Взимку 2014-го, висловлюючи солідарність з боротьбою за свободу, гідність і свої права громадян України, Республіка Ужупіс урочисто, за участю свого Президента та Прем’єр-міністра, представників української спільноти Литви та учасників Майдану, символічно імпровізувавши і сам Майдан, на “проспекті Конституції” відкрила дошку з текстом своєї Конституції українською мовою. Це була вже 20-та за рахунком така дошка.

Ужупіс має власне військо з 12 осіб та флот – виготовлені дітьми кораблики, які пускають по ріці Вільнялє 1 квітня – у день заснування Ужупіса, в “державне” свято. Новий рік тут відзначають в березні, коли з річки скресає лід.

Крім проспекту Конституції, в Ужупісі варто повештатися двориками, щоб подивуватися арт-об’єктами, графіті, загалом побутом митців.

Підслухано у гіда

Цього разу в Вільнюсі нас супроводжував авіаексперт, гід, журналіст Олександр Ланецький. За його словами, з входом в Євросоюз з Литви емігрувало багато молоді – передусім, у Велику Британію, Ірландію, Норвегію, Німеччину, Швецію. Найчастіше повертаються з Норвегії – через ментальні розбіжності, литовцям там дуже складно почуватися “своїми”. Загалом 80% заробітчан не повертаються додому.

Найвищі зарплати в Литві – в айтішників, бухгалтерів у банках, і тих, хто займається аутсорсингом. У провінції залишилося чимало дрібних виробництв. Після вступу в ЄС, сільське господарство Литви відродилося за рахунок дотацій: землевласник за гектар землі отримує 1000 євро дотації в рік за умови, якщо ніде не працює, не вирощує тварин, навіть курей. Середньостатистичне господарство становить 8 га = 8 тис. євро в рік, в селі прогодувати сім’ю за ці гроші, кажуть, можна. Зміст державної дотації полягає в тому, аби селяни не створювали додаткової конкуренції на ринку ЄС, де й так надлишок сільськогосподарської продукції. Найбільша одноразова дотація видається у випадку, якщо господар засадить своє поле лісом – орієнтовно 4,5 тис. євро за гектар.

Що сфотографувати в Instagram

Порядний користувач Instagram зобов’язаний поділитися у своїй стрічці литовськими смаколиками. Що туди зазвичай потрапляє: національна литовська кухня представлена картопляно-м’ясними стравами – “Цепеліни” (страва у формі дирижабля з вареної і тертої картоплі з фаршем всередині), “Відарей” (картопляна ковбаска). М’ясо для їжі зазвичай використовують свинне. Литовці їдять багато овочевих салатів. Риби тут споживають небагато, в основному – лосось, карп з місцевих водойм. Додому радять взяти литовський сир “Джугас”, яблучний сир, чорний хліб. П’ють місцеве пиво, настоянки, лікери.

Як відпочивають тут

Литовці відпочивають за двома схемами: 1) відпочинок у мами чи бабці в селі – ця традиція сформувалася на підставі історичного факту: до війни всі міста Литви були заселені євреями, литовці в основному – вихідці із сіл. Зараз в селах живе 38%, решта – у містах; 2) відпочинок на морі – 40% летять в Барселону (75 тис. пасажирів), Туреччину, Грецію, Болгарію, решта – відпочивають на берегах Литви. Дешевше відпочивати у сусідній Латвії, окрім, звісно, Юрмали. Литовський морський берег завдовжки 100 км, у сусідній Латвії – 1000 км. Море від Вільнюса – за 300 кілометрів, автобус по автобану проїжджає цю відстань за 4 години. З Києва зручніше летіти рейсом до литовського приморського міста Паланга.

Вік живи, вік учись

Англійську мову в Литві починають вивчати з дитсадка, з 2 класу – це обов’язковий предмет у всіх школах. З 6 класу починають вивчати другу обов’язкову іноземну мову – російську (50%), французьку, німецьку, іспанську, китайську тощо.  В державних школах освіта безкоштовна, приватних небагато – вартість від 2,5 до 10 тис. євро в рік, найдорожча – американська. В університетах вчитися можна безкоштовно, комерційних вишів зовсім мало. Якщо абітурієнт не вступив на державну форму в виш Литви, йому простіше виїхати вчитися в Данію, Голландію, Німеччину, де навчання безкоштовне для всіх, навіть для іноземців, ніж вступати в литовський платний виш. За словами Олександра Ланецького, останнім часом в Литві сильно “просіла” магістратура, тож студенти, закінчивши бакалаврат, виїжджають завершувати навчання в інші європейські виші.

Останній лайфхак

Ну що, вже хочете у Вільнюс? На десерт – останній лайфхак: мандруючи в Литву, скористайтеся маршрутом з аеропорту Львова – 16 вересня ц.р. відкрився зручний прямий авіарейс зі Львова у Вільнюс, ціни на квитки вас приємно здивують. З Вільнюса зручно полетіти до Парижа, Мілана, Лондона, Осло, Дубліна, Берліна… Вільнюський аеропорт використовують компанії Finnair, Wizz Air, Ryanair, Nordic Air, Air Baltic, а тепер і наша “МАУ”.

Будьте ввічливі: словничок загальних фраз

Привіт!	Cвєйкі
Доброго ранку!	Лабас рітас
Доброго дня!	Лаба дєна
Доброго вечора!	Лабас вакарас
До побачення!	Ікі пасіматімо
Папа	Ікі
Як справи?	Кейп сякасі?
Дякую, добре	Ачу, гярей
Дякую	Ачу
Будь ласка	Прашау
Даруйте	Атсіпрашау
Я не розмовляю литовською	Аш някалбу лієтувішкай
Як вас звати?	Куо юс варду?
Мене звуть…	Мано вардас…
Так	Тейп
Ні	Ня

 P.S. За компетентні підказки в створенні цього тексту автор висловлює вдячність другу-українцю із Вільнюса Aleksas Oleksa Matvejevas.

Ірина Юрко.

Фото автора.