Влада роз’єднує Україну, – Яніна Веселовська з Донецька

«Погляд» розпочинає проект «Неподільна Україна» в якому розповідатиме історії мешканців Сходу та Півдня. Спілкуючись таким чином, будемо намагатися зрозуміти один одного та зміцнити цілісність рідної України. Запрошуємо читачів долучатися до створення проекту «Неподільна Україна». Ви можете ставити запитання, відповіді на які хотіли б отримати від мешканців Сходу та Півдня. Спробуємо разом знайти відповіді. Запитання можна надсилати на нашу електронну скриньку info@poglyad.te.ua , або залишати у коментарах до статей.

Сьогодні знайомтесь з Яніною Веселовською з Донецька.

На Сході йде боротьба за право вирішувати свою долю і захист від чужої ідеології. В Україні мешкає приблизно 50 на 50 українців і руських. Для усіх повинні бути рівні умови. Мітинги на Сході почалися після того, як новий уряд, який прийшов незаконно, перше, що зробив, відмінив закон про регіональні мови. Я руська, але вільно спілкуюся українською, займала перше місце на обласній олімпіаді з укр. мови та літератури. Моя мама з донських казаків, хоча виросла в Кіровограді і навчалася в українській школі. Мій батько наполовину українець (дідусь був з Хмельницького ), наполовину руський. Коли дідусь, який пройшов всю Вітчизняну війну і повернувся інвалідом, чув “Бандера”, то він підіймав свій костиль і починав гучно нецензурно лаятися. Він був дуже поважною людиною, роботящий. Мій прадідусь був командиром ескадрилії, військовим льотчиком. Обидва мали дуже багато військових нагород. День Перемоги для нашої родини завжди був святим. І ось приходить хтось і каже, що свята Дня Перемоги не буде, а буде день жалоби! Що георгіївська стрічка, яка була на дідусевому піджаку на нагороді, колорадська… Це неприпустимо! На Сході й Заході живуть різні люди з різною ідеологією, різною мовою, різною релігією. І ті, хто зараз у Києві, замість спроби об’єднати, робить все, щоб задавити. Вони не зможуть це зробити, бо встали люди. Це не терористи. Я там була, я бачила, я спілкувалася з ними, я знаю, я бачила все своїми очима. Київ замість того, щоб домовлятися, спілкується тільки мовою ультиматумів. Навіть на круглий стіл від Донецька запросили назначеного з Києва губернатора і жодного представника народу. Спочатку тут на Сході люди щовихідні виходили на мітинги за Федералізацію і російську мову як другу державну. Це були багатотисячні мітинги, але в новинах казали (якщо казали), що, було близько 300 осіб. Я працюю в суботу й ходжу додому через центральну площу і все я бачила своїми очима. Людей ніхто не помічав або називали сепаратистами. Потім почали захоплювати будівлі, як на Заході. До речі, коли в Маріуполі захоплювали будівлю МВС, люди не взяли зброю, бо хотіли, щоб усе було за законом. Протягом всього цього часу НІХТО з Києва не приїхав і не спілкувався з людьми. А коли в людей почали стріляти, тоді вже почали захоплювати зброю. Ви знаєте, що перші рази, коли захоплювали ОДА , люди ввечері залишали будівлю? Тому, що їм обіцяли виконати їх законні вимоги. Але… Коли був Майдан, тут вимагали референдум, з вирішення курсу на євроінтеграцію або на Митний союз. Тут усі хотіли жити в Україні, але співпрацювати з Росією, бо майже вся промисловість пов’язана з нею. І євроінтеграція залишила б 8 мільйонів людей без роботи. Люди хотіли референдуму, щоб визначитись з курсом країни. А нам сказали, що євроінтеграція і все! Розсварилися з Росією, через що впав товарообіг і люди вже залишаються без роботи. Зараз ситуація дуже важка. Судячи з поглядів оточуючих, людям байдуже куди, але якнайдалі від України.

Продовження розмови з Яніною читайте згодом