Олег Різник: «Щоб зло перемогло, достатньо, щоб добро нічого не робило»

Радіти життю і при цьому не забувати протидіяти відвертому злу – таких принципів дотримується тернополянин, підприємець та голова міської організації політичної партії “Сила Людей” Олег Різник. 

Чоловік з однодумцями докладає зусиль, щоб привчити все більшу кількість жителів Тернополя аналізувати ситуацію у місті, робити власні, а не нав’язані кимось висновки, об’єднуватися, щоб спільно покращувати добробут громади.

Попри веселу вдачу Олега, наша розмова подекуди виходила аж надто серйозною. Водночас, від цього – не менш цікавою.

– В контексті останніх подій в Україні багато людей задумується про пошук кращої долі за кордоном, що вони ще тут (в Україні) роблять? А що тут ще робиш ти?

– Як і більшість людей, я мало радію від здобутків нашої країни за останні 20 років. Відставання від Литви, Латвій, Естонії, Польщі сприймаю дуже боляче. Щось аналізувати і прогнозувати, сидячи в Тернополі і маючи крихти реальної інформації, складно. Бо те, що робиться насправді, і те, що нам доносять через медіа та соцмережі, – це часто різні речі. Що робити в такому випадку? Самоорганізовуватися, вибудовувати правильні структури та об’єднання, щоб диктувати умови свого середовища, політичного в тому числі. Все, що відбувається в українському політикумі, – це рефлексії людей на картину реальності, яку їм вміло подають. Їх ведуть до потрібного сприйняття, висновків, реакцій. 

Як правило поводирями є київські персонажі. В основному – олігархи або ж політики, які постійно або сезонно працюють на все тих же олігархів чи цілі клани «впливових людей» для відстоювання їхніх приватних інтересів.

І у всьому цьому хаосі вони уже 30 років дуже комфортно себе почувають. Щоб щось змінити, потрібна прозора організація, яка створюється знизу вгору. Саме так ми зараз будуємо «Силу Людей». Є принципи, цінності, є бренд, і за усім зрозумілими правилами ми розбудовуємося.

З Києва ці процеси не педалюються, ніхто згори не фінансує, працює мотивація до розвитку, тож абсолютно логічно, що в українських реаліях за 5 років «Сила Людей» по всій Україні мережу осередків ще не розбудувала. Але ті, які розбудувала, дуже якісні.

За це ніхто не платить гроші. Навпаки, члени партії платять внески для утримання апарату, проведення з’їздів, організації акцій. Відповідно ми нікому нічого не винні, навіть всеукраїнському керівництву партії.

Та й саме керівництво обираємо шляхом делегування знизу догори. Немає «почесних лідерів». Керівництво партії – це лідери регіональних структур. До речі, партій, у яких керівні органи усіх рівнів обираються шляхом таємного голосування, практично немає. У «Сили Людей» це одне з базових правил.

«У нас сформувалося здорове середовище самодостатніх людей»

 

– Скільки потрібно часу, щоб цей проект «вистрілив», щоб ваша партія стала владою для впровадження власних ідей та засад?

– Якщо говорити про місцевий рівень, то ми вже маємо успішний досвід. Як владний, так і опозиційний. Міські голови Чорткова Володимир Шматько та Тростянця (Сумська область,- авт.) Юрій Бова та їх команди депутатів одні з найуспішніших в Україні. Депутатські фракції у Кривому Розі, Маріуполі, Богуславі, Запоріжжі ведуть активну й результативну опозиційну діяльність. Я назвав лише окремі приклади.

Так, наше суспільство часто хоче все і одразу. Такий собі інфантилізм завищених очікувань чи мрій. Тоді як для вирішення складних питань не існує простих шляхів. Останні президентські і парламентські вибори ми розглядали як трамплін до місцевих виборів. Адже розуміємо, що без представництва у місцевих радах не можна говорити про сильну місцеву партійну організацію, а без сильних місцевих організацій не буде сильної партії на всеукраїнському рівні. В ідеалі – це сильні місцеві організації обирають сильного лідера партії. В українському ж політикумі все навпаки: олігарх вибирає людину, дає їй багато грошей і завдання сформувати партійні осередки. «Сила людей» іде альтернативним шляхом, не притаманним більшості українських партій. 

 

У Тернополі ми гарно розвиваємося. Присутні люди з найрізноманітнішим досвідом: медицина, культура, освіта, підприємництво, юриспруденція, психологія, транспорт, торгівля, страхування, туризм, спорт, армія тощо. Є члени команди, які вже дуже добре себе проявили як громадські діячі, депутати місцевих рад, помічники депутатів, державні службовці. До прикладу, той самий Іван Ковалик, Світлана Щур, Іван Сороколіт, Ігор Турський, Святослав Абрам’юк, Роман Кондрат. 

Кожен робить свою ділянку роботи і справляється з цим досить добре. Дуже задоволені тим, що зараз у нас кількість реальних членів більша, ніж в будь-якій іншій партії та постійно зростає. Я говорю про тих людей, які систематично приходять на збори, які ми проводимо двічі на місяць. І вони приходять не для «галочки», а тому що їм справді цікаво обговорити найболючіші проблеми міста, напрацювати шляхи їх вирішення, принагідно познайомитися з новими членами партії. У нас сформувалося здорове середовище самодостатніх людей. 

При цьому ще раз підкреслю – всі вони платять членські внески від 100 гривень на місяць, а більша половина ще додатково щомісяця фінансує поточні витрати організації в розмірі від 200 гривень. Особисто я плачу 2 тисячі гривень, що зокрема допомагає покривати оренду офісу та канцелярські витрати.

«Бізнес-тенденція: 100 людей лайкне, і лише одна – купить»

– Чим ти займаєшся, щоб мати змогу регулярно платити такі внески та час на розбудову партії?

– Вже 12 років я займаюся підприємницькою діяльністю, виготовляю рекламно-сувенірну продукцію. 

– Свого часу ваші футболки з самобутніми принтами мали шанси стати одним з брендів міста…

– Це був один з напрямків діяльності «Резонанс медіа». Однак невдовзі ми побачили, що люди не готові платити за щось нетипове. Виходило так, що ми вкладалися в дизайн і продукування нестандартних футболок, однак на цьому терпіли збитки. Виявилося, що за «Ставовий флот Тернополя» люди не готові платити гроші, тоді як футболки з принтом «Я /сердечко/ Тернопіль» розкуповували як гарячі пиріжки. 

Все небанальне мало попит, але невисокий. Найбільше з наших розробок людям сподобалися футболки з символічною картою Тернополя і написами масивів, а також з принтом «Ян Тарнавський викопав става». Історія останнього принта дуже цікава. Було горнятко з нанесеним зображення і мій друг, Ігор Цап, дуже талановитий художник, запитав, чи може його собі забрати. А потім суто для розваги обмалював поверх існуючого зображення став, домалював Яна Тарнавського з лопатою і дописав «Якось-то Ян Тарнавський викопав става. Такий нічо вийшов». В нього було багато цікавих ідей, але ця ідея зі ставом мені найбільше припала до душі. 

Зараз футболки з принтами робимо суто під замовлення. Люди приносять своє зображення, ми його друкуємо, в результаті задоволені всі. 

– Нещодавно в Житомирі почали продавати зелені шкарпетки з нашумілими цитатами президента «Вийди отсюда, розбійнику» та «Я ж не лох»? В Тернополі чогось подібного не замовляють?

–  Тривалість тренду зараз сильно скоротилася. Від півроку, як було орієнтовно років 10 тому, до 2 тижнів. Попит на того ж «розбійника», думаю, буде не значний. І не довго, через рік про таке рідко хто пам’ятатиме. Тобто фрази й далі будуть використовуватися певним колом, як ось «Досить скігліть» чи інші перли наших можновладців. Але щоб це стало дуже модним принтом – не думаю. 

Ми ж стараємося орієнтуватися на гуртові замовлення. Зараз чимало підприємств роблять для свого персоналу брендовані речі, великі громадські організації, айтішніки таке люблять, для них футболка з принтом – «мастхев», як кава в паперовому стаканчику. 

Водночас в нашій філософії футболки з принтами – це не просто одяг, це причетність до кола осіб з певним світоглядом, до певної спільноти, це спосіб висловити якийсь конкретний меседж суспільству.

«Через Надала і депутатів Тернопіль втрачає мільярди»

– Пригадується, робили ви і футболки з політичним підтекстом під час спроби вирівняти розклад сил в міській раді…

– Це були безневинні футболки з написом «Протернопільська більшість», їх вручили усім депутатам і міському голові Сергію Надалу. Після цього один недожурналіст, який на побігеньках в чорних піарників мера, навіть вилив на мене відро бруду на своєму сайті.

Все почалося з того, що мої друзі, які були депутатами Тернопільської міської ради, вирішили не миритись з існуючим станом речей, при якому представницький орган перетворювався на корупційний конвеєр, «оператором» та «духовним наставником» якого є міський голова Сергій Надал. На той час депутати-однопартійці міського голови Іван Сороколіт, Ігор Турський, Роман Навроцький, наражаючись на конфлікт та найрізноманітніші ризики, почали перебудовувати депутатський колектив з провладної (у поганому розмінні) більшості на протернопільську. І це добре вдавалось. Складалось відчуття, що в Тернополі народжується справжнє місцеве самоврядування. У сесійному залі з’явилась здорова дискусія, реальна, а не ширмова прозорість, зв’язок з громадою.

Коса на камінь найшла, коли міський голова Сергій Надала вирішив за будь-яку ціну затвердити так званий новий, але скандальний, Генеральний план міста. Ззовні було зрозуміло, що це йому дається непросто. Сесія кілька разів переносилась. Включались, мабуть, усі можливі важелі: від привабливих подарунків до погроз. Як пригадую, то остаточне голосування відбулось майже таємно та кулуарно. З відео та фото того голосування на обличчях багатьох депутатів читався сором та страх. 

Троє вище згаданих депутатів з провладної партії «Свобода» відмовились брати участь в цьому фарсі. Я щиро радий, що двоє з них, Іван Сороколіт та Ігор Турський, зараз в моїй команді. Згодом їх виключили з партії з формулюванням «порушення партійної дисципліни» та шляхом фальшування процедури відкликання «за народною ініціативою», грубо порушуючи законодавство, позбавили депутатських мандатів. Це була ціла драма-епопея з фізичним блокуванням міськради, щоб депутати не могли фізично потрапити на сесію. Та все це лише додало популярності активістам-політикам. Ми, насправді, щиро раді такому розвитку подій. Гадаю, діючу міську раду зремонтувати вже не вийде. Потрібне повне перезавантаження. На виборах.

Так ось, тоді «лайномети» Надала брудом облили не лише неугодних депутатів, а й мене, за компанію, хоча ми надрукували ті футболки з безневинним написом. Але це були дрібниці порівняно з тими тонами брехні, якою намагалися очорнити Івана Сороколіта та Ігора Турського.

З цією владою дуже програють жителі Тернополя. Якби не схеми з вимивання коштів, в нас міг би бути і якісніший громадський транспорт, вирішувались би наболілі питання дорожніх розв’язок, комунальної сфери. Наразі ж у нас дали зелене світло хаотичній забудові та роздачі землі для своїх. На цьому місто втрачає мільярди, які можна було використати для втілення перспективних  інфраструктурних проектів. І за цим стоїть не лише міський голова, чимало сумнівних рішень, підписаних Надалом, прийняли саме депутати. 

– На скільки тоді комфортно йти у владу і здобувати статус депутата, який вже давно знівельований і скомпрометований в очах громадськості?

–  Кожна людина впродовж свого життя проходить різні випробування. І в кожного є червоні лінії, за які вона за жодних умов не хоче переступати. Але не всі люди є стійкими до спокус. Коли вікно можливостей раптово ширшає, у багатьох умовні червоні лінії моралі теж сунуться. Межі губляться, про мораль забувається. Напевно тому надто мало людей гідно проходять випробування владою. Водночас я розумію, що ще до того, як я стану депутатом, на мене почнуть лити стільки бруду, що просто буде неможливо не загартуватися.

І тоді залишається тільки вірити в свою ціль. Статуси, весь незаслужений негатив тоді вже не матимуть значення. Не скажу, що отримую від такого задоволення, але усвідомлюю, що хтось повинен це робити. В 2015 році я уже сподівався, що окремі хлопці, яких я знав, будуть чудовими депутатами міської ради. Але їм задали такі темпи, що під кінець вже дуже мало лишилося таких, кого можна назвати порядним.

«Не варто розраховувати, що вся без виключення молодь буде політично свідома»

– Ти – не новачок у політиці. Які уроки виніс для себе з попередніх політичних проектів?

– До цього я активно займався лише партією «Пора», у якій отримав великий досвід та масу знайомств з ціннісними людьми. Якщо б не руйнівні дії останнього керівника, то не виключаю, що «Пора» б на сьогодні була модернізованою «Силою Людей».

 Головні висновки такі: 1) внутрішні правила мають велике значення. Через їх недосконалість померла «Пора»; 2) хто платить, той і замовляє музику. Якщо ти платиш за себе сам, то нікому нічого не винен і можеш з чистим сумлінням відстоювати своє бачення, свою позицію, свої цінності. Та якщо вірити, що тебе запросять в гарно прокачаний бренд і дозволять бути самостійним –  то це дуже наївно. Найбільша цінність – це можливість приймати рішення згідно своєї совісті і на підставі власних поглядів, а не згідно вказівки зверху від «дяді», який платить гроші.

 

– На скільки змінився твій світогляд з часу участі в акціях руху «Україна без Кучми», на скільки, на твою думку, нинішня молодь стала більш чи менш політично заангажованою?

– Не варто розраховувати, що вся без виключення молодь буде політично свідома чи політично активна, так не буває. «Україна без Кучми» – це був 2001 рік, минуло лиш 10 років з часу здобуття Незалежності, ще не розвіялося завзяття від рухів, які цьому передували. Люди наприкінці 90-их були голодні до дій, бо шукали причину, чому сталося зовсім не так, як вони сподівалися. Всі розуміли тоді, що Кучма міцно тримається на посаді, але після вбивства журналіста Георгія Гонгадзе межа була перейдена. І чим все скінчилося? Зовсім недавно Кучма представляв Україну на переговорах щодо вирішення воєнного конфлікту на Донбасі…

– Віра у що тоді додає тобі сил і не дає опустити руки?

– Щоб зло перемогло, достатньо, щоб добро нічого не робило. Коли бачиш довкола ганебні речі, які творяться як на глобальному, так і на локальному рівні, і при цьому закриваєш на це очі – то навряд чи ти можеш назвати себе хорошою людиною. Є люди, які можуть закривати очі і відчувати себе при цьому досить комфортно. Я – з тих, хто так не можуть.

«Фейк про порнозірку поширили сотні»

– Свого часу ти створив групу «Тернопільські плітки» у Фейсбуці, яка стала одною з найчисельніших новинних місцевих груп у соцмережі. З якою метою створювалася група, чи виконує вона свою місію?

– «Плітки» були створені у 2015 році, коли я побачив тотальну монополію на інформаційний простір Тернополя з боку провладного пулу ЗМІ. Не було жодної альтернативи.

Публікувалася інформація лише про те, що у місті є один єдиний незамінимий чоловік, і що тільки йому треба дякувати за все хороше, що відбувається. Це писали більшість місцевих ЗМІ, бо їм за це непогано платили. Це мені нагадує як росіян годують пропагандою, що без Путіна не буде Росії. Мене ця інформаційна однобокість бісила, результатом стали «Тернопільські плітки». Спочатку ми там публікували різні політичні інсайди з середовища міської ради, про які б ніколи не написали місцеві ЗМІ, щоб не сваритися зі своїми жертводавцями. Власне, офіційно ці інсайди би теж ніхто не озвучив.  

Було розуміння, що величезний обсяг важливої інформації про реальну діяльність влади просто не доходить до людей. Ми аналізували, здавалося б, банальні речі, давали альтернативну інформацію, іноді – з краплиною гумору. І люди потягнулися.

Зараз час від часу влаштовуємо своєрідні навчальні провокації – постимо відверту брехню, щоб навчити загал перевіряти і аналізувати інформацію. Щось одночасно просте, жартівливе і де, при бажанні, легко відрізнити правду від брехні. Зокрема, як нещодавній пост про порнозірку, яку ми видали за видуману місцеву талановиту школярку, котра потребує популяризації через свої неабиякі знання математики. 

Як не дивно, це повідомлення одразу поширили сотні людей. Через короткий період ми, як правило, відкриваємо людям очі і вкотре закликаємо бути уважними при споживанні інформації. Адже фейки продукуємо не лише ми, навіть міськрада не цурається фейки видавати за офіційні повідомлення. Своїми провокаціями стараємося прокачувати критичне мислення у наших читачів. Декому це може видатись жорстоким чи неетичним, але така «шокова терапія» працює.

Водночас група надає можливість висловитися не лише авторам чи модераторам, а й всім бажаючим. Іноді пробують через «Плітки» просунути якісь інтереси або маніпуляції всеукраїнського чи місцевого рівня, такі речі присікаємо.

 

– Крім бізнесу, політики і інформаційних збурень в «Тернопільських плітках» чим ще живе Олег Різник?

– Живе сім’єю. У мене двоє прекрасних діточок, якими я дуже пишаюся. Вони розумні і хороші. Їхня цікавість до пізнання світу мене шалено надихає. Старший син, якому 5 років, цікавиться масштабами всесвіту, що буде після смерті, чому люди ходять в церкву. Його дуже цікавить будівельна техніка, він знає, що таке грейфер (металічний ковш-черпак на будівельному крані – авт.), як правильно писати слово «коток». Меншому – 3 роки, за цікавістю вже починає йти по стопах старшого.

І як не згадати мою розумничку-дружину? Я її дуже кохаю. Вона – кандидат економічних наук, викладає в нашому Технічному університеті.  Моя сім’я – це ще один стимул для мене щось міняти в цьому місті на краще. Як би це пафосно не звучало.

Спілкувалася Квітослава Вінчук