Бліц-кріґ влади
Потрібен був бліц-кріґ. Миттєва, переможна війна. Потрібна була обом сторонам, і владі, і опозиції. Для влади, завідомо, як вони думали, виграшні «травневі свята», вилилися в негатив. Напомповані «антифашисти» переплутали всі карти. Замість тріумфу – отримали ганьбу. Зондеркоманді «записних солістів» з натугою доводилось відбиватись від справедливих нападок, як скривджених журналістів, так й опозиції.За «нанайськими» ігрищами навколо виборів до Київради та Київського міського голови, якось непомітно підійшли до проміжних виборів 2 червня. 117 позачергових виборчих кампаній по всій Україні. В органи місцевого самоврядування та міських, сільських голів. Опозиція, чомусь, наголос зробила на Василькові. Навіть, ніби, узгодила єдиного кандидата. Можна погодитись і з цим.
Минуло 2-ге червня. Зі 117 виборчих кампаній, у 106 (за іншими даними – 101) перемогу отримали представники партії влади чи її висуванці. Не тільки на південному сході, а й у Тернопільських Касперівцях (зрозуміло чому). Та й решта, т.зв. «безпартійних», особливого оптимізму для опозиції не становлять. Більше того, у сумнозвісному Алчевську до суду подає «комуніст», що зайняв 2-ге місце.
Для влади бліц-кріґ вдався на славу. Знову є про що говорити, підупалим було, навіженим. Чим і скористались. І ще довго будуть користатись.
Залишається відкритим питання. ЧОМУ ТАК СТАЛОСЬ?
Ми вже втомились повторюватись, пишучи про наше бачення причин.
По-перше, як би комусь не хотілось, як би там не «мантрували», які б хороші слова не говорили. Відсутня єдність опозиційних сил. Ідеологічна, організаційна, та будь-яка!
По-друге, вождистський характер утворень, що входять до Об’єднаної Опозиції. Якщо для однієї з партій це – природно й логічно, то для інших, які позиціонують себе, як ліберально-демократичні, таке явище є згубним і неприроднім.
По-третє, цілковита відсутність плану дій. Притомного й зрозумілого. В першу чергу для широкого загалу. Інколи виникає таке враження, що діють навмання, сподіваючись на російське «авось».
Вчетверте, повне нерозуміння того, що акцію «Вставай Україно!» слід проводити іншими методами й засобами. Походеньки з прапорами – добра справа, але – недостатня.
Одвічне питання. ЩО РОБИТИ?
Якнайскоріше запустити об’єднавчі процеси. Запустити знизу, не зважаючи на лемент різномастих місцевих партійних князьків. Слід об’єднувати не вождів, а партійні організації, якщо ще такі залишились. Об’єднувати жорстко, викидаючи баласт без жалю.
Де існує боротьба «побратимів» по ОО, розпускати організації, створюючи на їх місці нові. З обов’язковою перереєстрацією членів організації. Саме у цьому питанні має домінувати принцип: «Краще менше, але – краще!». З того, що є сьогодні: ОО + «Свобода» та купа «не приєднаних самостійників» необхідно зробити через «Об’єднання ліберал-демократів та націонал-демократів» + «Свобода» та об’єднання націоналістичних організацій (від «Тризуба» до всіх ОУН)» щось на зразок, назвемо умовно, «Демократи» + «Націоналісти». Єдиної опозиційної партії створити не вдасться, як би цього не хотілось. Та й, до речі, непотрібно. Тому що таке примусове об’єднання носитиме аморфний характер і буде недієздатним. Висловлювання Гурвіца – тому приклад.
Виробити Програму дій, принаймні, першочергових. Чітку і зрозумілу.
Акцентувати свою роботу в низових ланках. З перемог у маленьких битвах складається велика звитяга. Приймати участь у всіх проміжних виборах, незалежно чи це у великих містах, чи у найглухіших селах. І – перемагати!
Часом видається, що в опозиції повністю відсутня аналітична служба, а коли й існує (знаю, що існує), то займається всім чим завгодно, крім аналітики. Превалює «культмасовий сектор» та «масовики-затійники». Їх роль ніхто не применшує, але, інколи, повинен працювати й мозок!
Олег Мартинюк
Пане Мартинюк!
Прошу не ображатися на мене за репліку, але, як ви блудливо подаєте експертну оцінку діям і бездіяльності українській опозиції, точніше, псевдо – опозиції (насправді. ніяка вона не опозиція, а лідери реально – повії в буквальному і переносному значенні), так вона перманентно і цинічно доводить українців до громадянського божевілля від відчуття особистої, групової, навіть національної безпорадності та зневіри.
Українське національно – державне майбутнє забезпечать не партії, їхні об’єднання чи лідери – лукаві політикани, а міцне і згуртоване громадянське суспільство: наші розум, воля, культура та совість. Іншого, даруйте, не дано.
Щиро зичу Вам особистих та фахових успіхів.
В чому “блуд”? І де Ви бачили “громадянське суспільство”. Доречі, партії – одна зі складових цього суспільства. Не остання! Якщо не визначальна.
Громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об’єднання, асоціації) та різні об’єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.
Приклади інституцій громадянського суспільства:
недержавна організація (англ. NGO)
приватна добровільна організація (англ. PVO)
народна організація
громада
Посередницька організація волонтерів та позабюджетні
громадська фундація
клуби місцевої громади
профспілка
об’єднання громадян за культурною, статевою і релігійною ознаками
харитативна організація
соціальні або спортивні клуби
кооператив
природоохоронна організація
професійна асоціація
академія
приватний бізнес
правничі інституції
організації споживачів
засоби масової інформації
добровільна дружина
релігійні організації
клуби за інтересами.
Не насмілюся стверджувати,що політичні партії є визначальною складовою громадянського суспільства. Інакше – воно уже не буде таким за визначенням.
Не потрібно заперечувати самому собі. Уважно перегляньте Вами ж написане. Г.с. – це складна СИСТЕМА взаємовідносин у суспільстві, інакше громадянина і оточуючого світу.
“Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії…)”
Згадайте базові поняття політики, економіки, місця індивідууму у цих надскладних механізмах. Їх взаємозв’язок. І буде нам всім щастя 🙂
За класичною схемою Д. Істона – громадянське суспільство виступає як фільтр вимог і підтримки суспільства до політичної системи.
Громадянське суспільство можна визначити також як сукупність неполітичних відносин, тобто громадських відносин поза рамками владно – державних структур, але не поза рамками держави як такої.
На додаток – ознаки громадянського суспільства:
існування в суспільстві вільних власників засобів виробництва;
розвинута демократія;
правова захищеність громадян;
визначений та динамічний рівень громадянської культури;
високий рівень освіченості населення;
найповніше забезпечення прав і свобод людини;
самоуправління;
вільна конкуренція структур і груп людей;
вільно сформована громадська думка і плюралізм;
потужна соціальна політика держави;
багатоукладна економіка;
велика частка середнього класу.
Громадянське суспільство – це суспільство з кількісною переважагою свідомих людей високого соціального, культурного, морального, економічного статусу, які створюють разом з державою високорозвинуті правові відносини.