Деталі Тернополя. Замки та загублені ключі

Дуглас Адамс у «Путівник галактикою для космотуристів» писав, що десь у Всесвіті є місце, де збираються всі загублені ручки і там собі ведуть мирне-приємне існування. Я зараз не про ручки, звісно, а про те, що, якби розвинути теорію, то мало б бути десь і місце для інших загублених речей.

Для ключів, приміром. Цікаво, щоправда, чи мали б вони збиратися всім скопом, чи мали б провінції, де замешкували ключі від замків певних видів чи певних поколінь. Якщо так, то мали б там зберігатись і від тернопільських замків, зокрема й тих, яким століття й більше.

Бо така ось цікава річ – замки є, а ключі безповоротно загублені, і розглядаючи замкові шпарини, завжди уявляю собі якими би мали бути ключі до них. Зважаючи на розмір замків – такі ж поважні, що важко лягають у долоню, а не легковажні, як сучасні.

Замок без ключа – щось, що не дає спокою, як половинка у вічних пошуках свого доповнення, як розділений андрогін, як (ось вам химерніша метафора) уроборос, якого позбавили хвоста, і так припинили його вічний рух, ну і так далі.

Отже замки. Замки дверей, замки огорож, замки підвальних віконечок. З філігранними силуетами, підправлені іржею. Як знак запитання, а, либонь, і оклику, бо зупиняє погляд, примушує шукати доповнення, уявляти до того ж всі ветхі скарби, як охороняв тепер зредукований замок.

Тож лишилося тільки знайти ключі й перетнути межу в можливе.

Анна Золотнюк.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *