Методом побоїв і катувань до втрати свідомості вербували в агенти МДБ на Тернопільщині. Протокол допиту Петра Сухоцького. Частина сьома

Протокол допиту Петра Васильовича Сохацького

 Р 31. Справа ч.: 12/48 Р-н В. Дедеркали Сохацький Петро а/в РО МГБ – “Мартинюк – Дуб”.

Місто  Крем’янець. Дня 15.8.1948 р.

«Тут зайшов до Собка Захара і дещо розпитував про повстанців, але він нічого не сказав, а став просити, щоб помогти йому дещо в роботі. Я залишився і перебув цілий тиждень в нього, але не розвідав нічого. Від Захара пішов до Вітенка, в якого також пробув три дні, але не довідався нічого. Від нього пішов до Стельмащука, щоб довідатися, чи він не приїхав та чи не привіз мені записку від Сорокіна. Його не було. Жінка сказала, що на днях повинен бути. Від Стельмащука знову пішов на Кушлинський хут. і зайшов до Собка Захара. В нього побув один день і пішов до Кривчуна. В Кривчуна побув три дні і тому, що там не було нічого замітного, пішов дальше і зайшов аж у корчі біля Гордуна. У цих корчах переночував і на другий день пішов до Стельмащука, від якого одержав записку від Сорокіна. Від Стельмащука пішов назад у ці корчі (вдень), де прочитав записку. Сорокін писав:

 “  Листівка  Листівка, числа 15. жовтня 1947 р. получити другу Мартинюку  Дубу. Обов’язково слідити на хут. Корчунку, чи не будуть ще переходити бандерівці і в якому напрямі. Слідити в долині, що йде з Кушлинського хут. на Каменщину. Слідити також на дорозі, що йде з Катербурга на Горанку та з Завалля ня Горанку. На закінчення написав, щоб слідити по всіх тих місцях, де щось запримічав раніше. Стріча 23 жовтня, в тих корчах, що раніше стрічалися. Начальник НКГБ.”

  Одержавши записку, я зараз пішов у корчі. Зі Стельмащуком не говорив нічого, бо щось не мав часу. Після прочитання записку порвав. Зараз подався на Корчунок до Панчука Трохима. В нього я попросився, щоб перебути якийсь час і він прийняв мене. В нього я перебував 3 дні. Протягом цього часу я розпитував його чи він не бачив повстанців, чи не чув до кого заходять, а крім цього, вечорами дивився, чи хто не переходить дорогою. Виходив також часто надвір серед ночі під претекстом полагодження фізіологічних потреб, головно тоді, коли брехали собаки, і дивився, чи хто не переходить. Однак не зауважив нічого. Від Панчука я перейшов на Корчунок до Ромашевського П. Його я розпитував, чи до нього заходять повстанці, чи не бачив. Він говорив, що не було. Тоді я залишився там ночувати, й почав робити засідку на долині, яка веде з Кушлинського хут. в Каменщину. Однак тут за цю ніч не зауважив нічого і тоді подався на Кушлинський хутір. Перебував день у Янковецькому роздолі, харчі мав свої, бо купив у Ромашевського П. трохи хліба й кусок сала і грушок, за що я дав йому 20 карб. Я вже не мав совісті брати в нього даремно, бо дуже багато перебував, отже тому й дав йому гроші, хоч він не хотів їх брати. Вночі ходив на засідку на роздоріжжя, де раніше бачив повстанців. Засідку робив через дві ночі, але не переходив ніхто. Тоді я перейшов на Завалля. Квартирував я в корчах коло Гордуна. Харчів давали мені Гордун і Сапіга. Вдень я перебував у цих корчах, а вночі робив засідки і слідив за рухами. Першої ночі робив засідку коло Гордуна, але не помітив нічого. На другу ніч пішов на засідку до Шевчука Володьки, але й тут не помітив нічого. 

23.10.47 р. о 12 год. я стрінувся з Сорокіним. З ним було ще около 10 осіб бійців. Сорокін розпитав мене, де слідив останній тиждень, а коли я розказав, що слідив на Корчунку в Каменщині, на роздоріжжях коло Гордуна і Шевчука Володьки, але нічого не зауважив, він почав розпитувати точніше про подані відомості від 1.10.47 р. Я йому розказав і він тоді сказав мені йти по хуторах і слідити, а сам пішов на засідку до Гордуна в сад та біля пасіки. При цьому сказав, щоб надранком прийти до нього. Я пішов і ходив між хатами і слідив. Був у Левчука Вол., Шевчука Миколи (Завалля), Бондарчука Альоші, Шевчука Вол. Надранком прийшов до Сорокіна в сад, де він сказав, щоб завтра бути в тому самому місці, що стрінулися цього дня, але не о 12 год., а о 10. Після цього він пішов на південь в напрямі Кушлинських хуторів. Я ще нарвав в саду грушок і яблук та пішов на своє місце у корчі. Там посидів трохи і пішов до жінки Стельмащука, яка дала мені  харчі, я наївся і взяв зі собою трохи хліба, якого дала мені жінка Стельмащука, і пішов назад у корчі. В корчах пробув до вечора, а опісля ждав на стрічу зі Сорокіним. О 10 годині ми стрінулися і тоді він сказав, що підемо на засідку на Корчунок. Там розбилися на дві частини по 5 осіб і одна група (не знаю під чиїм командуванням) пішла на Каменщину, де робила засідку зі західної сторони під хатами, а друга під командою Сорокіна пішла під Корчунок і робила засідку на дорозі з Горанки на Корчунок. Я мав ходити поміж хати на Каменщині й слідити та підслухувати, чи хто не буде ходити. Мав вернутися на місце засідки до Сорокіна надранком. Тоді я ходив поміж хати, був у Ромашевського Петра і Сергія та інших, але не вислідив нічого. Вернувшись до Сорокіна, дістав розпорядження бути знову на стрічі в корчах біля Гордуна о 10 год. За цей день вести розвідку по хуторах. Після цього я пішов у ці корчі, а Сорокін пішов у напрямку Горанки. Я переспався в цих корчах і пішов до Гордуна, взяв дещо їсти і знову сидів у корчах та дивився кругом. За цей день не зауважив нічого. О 10. год. 26.10.47 р. я знову стрінувся зі Сорокіним у згаданих корчах, де він сказав, що підемо в ту долину, що йде з Кушлинських хуторів на Каменщину, на засідку. Прийшовши недалеко хати Цембровського та Зєльона, Сорокін сказав, що буде там робити засідку, а мені сказав ходити кругом по хуторах і вести розвідку. Коли щось помічу, зараз повідомити його. Вони залишилися на долині, залягли по одній стороні дороги 10 м. від дороги рядком 5 м. один від другого найбільше. Я цілу ніч ходив по хуторах, але не розвідав нічого. Надранком знову прийшов до Сорокіна на місце засідки, де він сказав, щоб прийти дальше на стрічу на старе місце біля Гордуна в корчах. Ми розійшлися, Сорокін пішов на шосе Вишнівець – Крем’янець, а я пішов в корчі, куди прийшов ще за темна. Там посидів, поки не зійшло сонце і тоді пішов на хуторі за харчами. Заходив до Гордуна і Сапіги де між іншим застав вдома Володьку Романюка. Його я спитав, чи втік, чи пустили і довідався, що його пустили. Розповідав, що його били, вибув два місяці і його пустили додому. Там дістав дещо з’їсти і пішов дальше у корчі, де сидів аж до стрічі.

 О 10 год. 27.10.47 р. стрінувся зі Сорокіним, який сказав, що зараз підемо робити засідку на роздоріжжя на Кушлинських хуторах, де я зауважив повстанців. Ми пішли. Йшли рядом. Я йшов на самому заді. Перед мною йшов Сорокін. Дорогою він розпитував мене про деталі поодиноких відомостей, про хати, про дороги, де можуть ходити повстанці, а я що знав пояснював.  Прийшовши на роздоріжжя, Сорокін сказав мені йти поміж хати і слідити, а коли буде хтось ходити, повідомити, а сам з бійцями залишився на засідці розположившись у двох вуглах роздоріжжя, а я пішов до своєї роботи. Ходив та підслухував, що робиться. Був у Собка, Зубка, Вітенка, Кошака, але не зауважив нічого. На засідку також ніхто не попав. Надранком прийшов до Сорокіна і повідомив його про висліди розвідки. Тоді він сказав, що можна відходити і ждати на нього дальше на стрічі о 10 год. в згаданих корчах біля Гордуна. Я пішов у корчі. Прийшовши, коли вже сходило сонце, і ліг спати. Опісля пішов на хутір до Шевчук Гелєни, щоб дещо з’їсти. Після цього знову повернувся у ці корчі і ждав аж до стрічі. Ходив ще тільки у Гордунів сад скоро з вечора, де нарвав яблук і грушок. Цього дня Сорокін на стрічу спізнився. Мала бути о 10 год., а він прийшов у 11 год. Стрінувшись він сказав, що підемо на засідку до Шевчука Володьки. Ми пішли туди, в саду більшовики розположилися на засідку, а Сорокін післав мене поміж хати, щоб слухати що робиться кругом. Я пішов до Спахальської Олени, Теодорович Сенька, а коли йшов дорогою до Поліщука Петра зауважив, що з Тетильковецької долини в напрямі Завалля йшло 4-ох повстанців. Я зараз пішов до Сорокіна й сказав, що в напрямі південного кінця Завалля пішло 4-ох повстанців. Сорокін скоро зібрав бійців і пішли до Шевчука Гордуна, а мені сказав дальше слідити. Коли б ще щось помітив, то дати знати йому до Гордуна. Надранком ми мали стрінутися біля корчів. Я походив ще трохи поміж хатами і пішов на “свій постій” у корчі. Сорокін уже був біля корчів. На засідку не вліз ніхто. Тут він сказав, щоб йти спати, а стріча буде слідуючого дня на старому місці о 10 год. Після цього Сорокін пішов у напрямку Горанки, а я пішов у корчі спати, одержавши дальше завдання слідити на Заваллі. Виспавшись, перед полуднем пішов до Барановського Вікентія та Шевчук Гелєни, щоб наїстися, та взяти зі собою дещо в корчі, а одночасно хотів розвідати, що робиться. Наївшись, не довідавшись нічого, взяв трохи хліба та овочів і дальше пішов у корчі, де сидів аж до стрічі зі Сорокіним. Стріча відбулася як було умовлено о 10 год., в цих корчах, куди прийшов Сорокін зі своєю групою. Тоді він розпитав, в кого я був. Я йому сказав, як було, після чого сказав, щоб ждати на нього у корчах, а сам з групою пішов у напрямі Гордуна. Я ждав. Через якої пів години вернувся і привів зі собою Романюка Володьку. Сорокін покликав мене на сторону від бійців з 20 метрів і став розпитувати Володьку чи не бачив на Заваллі повстанців, що знає про Гордуна, Шевчука та інших сусідів, до кого на Заваллі заходять повстанці і т.п. Він тоді не сказав  йому нічого. Казав, що не бачив нікого і не чув. Після цього сказав до Володьки, що він має дивитися до кого заходять повстанці, може до нього зайдуть, може будуть переходити, щоб про все повідомляв мене, коли я буду до нього приходити. Він сказав що буде помагати. Після цього Сорокін відкликав мене на сторону може на 5-7 м., дав мені 40 карб. і сказав, щоб дальше добре слідити та заходити до Володьки і забирати від нього дані. Коли вже щось довідаюся, щоб повідомити його “листівкою”, а як не буде нічого, то щоб не писати. При цьому сказав, щоб я вже виходив на якісь інші хутори слідити, бо тут вже буде слідити Володька. Я попрощався і пішов на Кушлинські хутори, а Сорокін залишився з Володькою. На Кушлинських хуторах я зайшов до Зубка Якова, в якого попросився, щоб перебути в нього кілька днів, та поможу йому дещо робити. Він не хотів, але на один день казав мені залишитися. Боявся, щоб у нього мене не зловили більшовики. В Зубка Якова я перебув один день, розпитав його чи не бачив повстанців, щоб я міг з ними стрінутися, а не довідавшись нічого, пішов до Вітенка Івана. У Вітенка я просився, щоб перебути в нього пару день, і він прийняв мене. У Вітенка пробув около тижня часу. З ним я говорив про більшовиків і т.п. Він в цій розмові сказав, що більшовиків то можна часто бачити, але повстанців нема, до нього, як казав, не заходили ціле літо. Сам я перебуваючи у нього також нічого не вислідив. Тоді я надумався йти до Панчука Трохима, може там що висліджу. Я уважав, що повстанці могли почути тут про засідку і перейти на Корчунок. Панчук Трохим погодився мене передержати якийсь час. З ним я вів різні розмови про повстанців, про свою родину, про більшовиків, але нічого корисного для себе не довідався. В нього я перебував около тижня часу, але також нічого не довідався, бо вже було холодно і я був змушений спати в клуні. Опісля я ще перейшов до його сестри Ганки, яка не мала чоловіка і просила, щоб перебути в неї деякий час та помогти в роботі. В неї я також був около тижня часу. За цей час молотив, орав та поправляв взуття для дітей. Про повстанців не довідався нічого ні від Ганки, ні сам не вислідив. Від Ганки я пішов у Каменщину, де перебував у корчах, а харчувався у Петра і Сергія, пробув також около тижня часу. В розмові з Петром я довідався, що в нього були повстанці, але дуже не мали часу і спішилися і тому він не говорив нічого про мене. Більше тут я не довідався нічого і не помітив. З Каменщини я пішов на Кушлинський хутір і зайшов до Кравчука , який після моєї просьби погодився мене придержати якийсь час. Коли я вже був у нього, розпитував, чи не заходили до нього повстанці, чи не можна було б їх побачити, але він на те все мені сказав: “Що ти, хлопче, де ти тут їх побачиш? Їх тут взагалі нема.” В нього я перебув три дні, нічого не довідався і пішов до Левчука В. Переходячи, я стрінув на дорозі біля Завалля Романюка Володьку. Його я розпитав, що він зробив за цей час, але він сказав, що має дуже багато роботи, і тому нічого не довідався і не дослідив. Я пішов до Левчука Володимира.»

Продовження буде. 

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ