На Тернопільщині під час обшуку вилучили блакитну стрічку доньки, як націоналістичну символіку

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Протокол допиту 13 вересня 1946 року. Місто Почаїв.

Я, старший оперуповноважений Почаївського РВ МДБ капітан Жадченко, цього числа допитав затриманого Петлюк Микиту Михайловича 1898 року, народився в селі Білозірка Лановецького району, проживав в селі Гніздична Почаївського району Тернопільської області, українець, безпартійний, громадянин СРСР, з селян бідняків, не судимий.

“ Я, Петлюк Микита допомагав українським націоналістам. У 1944 році до мене прийшла жителька села Свинюхи Шведка Текля Іванівна, вона була зв’язковою і принесла грипс секретний оунівський пакет. Тоді три моїх сини працювали на керівних роботах в ОУН. Михайло працював станичним під псевдо “Ігор”, Микола був в сотні, але після поранення був призначений на керівну посаду в ОУН. Його псевдо було “Холодний”. Анатолій також був станичний і мав псевдо “Пишний”. Я їм всім чим міг тим і допомагав. Мій син Петлюк Михайло Микитович 1923 року народження на даний час заарештований контррозвідкою “Смерш” Харківського військового округу. Петлюк Микола Микитович вбитий енкаведистами в березні 1945 року. Петлюк Анатолій Микитович 1929 року народження вбитий енкаведистами в червні 1945 року.”

Після допитів у Почаєві мене відправили в Кременецьку тюрму.

Я, слідчий Кременецького РВ МДБ молодший лейтенант Абрамов 28 вересня 1946 року допитав затриманого Петлюк Микиту Михайловича

“ Я, пред’явлені мені обвинувачення повністю не признаю. Так мої сини брали участь у визвольній боротьбі і їм до мене додому приносили грипси, які я мав передати їм. Зимою на початку 1945 року мій молодший син Анатолій був членом молодіжної оуніської організації “Юнаки” під всевдом “Пишний”. Всі ці хлопці збирали для повстанців продукти харчування. Продукти зносили до мене додому. Куди потім вони відносили ці продукти я не знаю. Коли ці юнаки збиралися в моїй хаті, я не слухав про що вони розмовляли. У грудні 1944 року в мене в хаті переховувався поранений повстанець з УПА. Я допомагав своєму синові Миколі за доглядом пораненого синові. Я членом ОУН не перебував, зброї не носив, участі в збройних сутичках не брав, пропагандистською роботою не займався, я був служителем релігійного культу.”

Мене викликали ще декілька раз на допити, але протоколу не складали, бо я постійно твердив що не займався антирадянською агітацією. Мені погрожували і заставляли говорити неправду про визвольну діяльність моїх синів і їхніх побратимів. На допиті аж 9 жовтня почали вести протокол.

Я, слідчий Кременецького РВ МДБ молодший лейтенант Абрамов 9 жовтня 1946 року допитав затриманого Петлюк Микиту Михайловича.

“Я закінчив трьох річну церковно-вчительську школу в селі Білозірка Лановецького району і в 1915 році поступив на роботу помічником завідуючого поштового відділення в селі Білозірка. Там я працював аж до 1919 року і мав звання почтово-телеграфного чиновник 6 класу. З 1919 року аж до 1930 року займався вдома сільським господарством. Тоді я поступив на півторарічні курси регента і на початку 1932 року був призначений на роботу регентом-псаломщиком в село Гніздичне Почаївського району. У 1942 році я став священиком у селі і був там аж до 1945 року. У цьому році я сам переїхав у село Білозірка Лановецького району. Підзаробляв тим, що часом виконував церковні обряди аж до свого арешту. У 1919 році я покинув роботу і пішов в Петлюрівську армію. В армії я служив з січня по травень 1919 року на посаді рядового телеграфіста в третьому батальйоні третього січового полку. Командиром полку був Піщаненко, командиром батальйону був Проскурка. Наш полк постійно вів бій з червоною армією в районі таких міст; Бердичів, Шепетівка, Староконстянтинів. На початку травні коло Камянець-Подільська наш полк був розбитий і скориставшись панікою я пішов у своє село Білозірку. Це було десь коло сорока кілометрів шляху.

Коли була створена сільська організація ОУН у нас я не знаю. Але вперше я почув про ню від свого сина Михайла у 1942 році. Він тоді мені сказав що його назначили станичним у селі Гніздичне і він буде проводити в нас у хату збори оунівців. Збори проводились часто але і у інших місцях на віддалених хуторах, де саме я не знаю бо там ніколи не бував. З членів ОУН в селі Гніздично мені відомі тільки ті, які приходили до нас до хати:

1. Петлюк Михайло Іванович, мій син, 1923 року народження, виконував в організації обов’язки станичного, мав псевдо “Ігор”. Весною 1944 року був мобілізований до лав червоної армії де і був заарештований.

2. Галенда Олександр Олександрович, 1921 року народження, в організації був господарчим. Псевдо “ Вітер”. Весною 1944 року був мобілізований до лав червоної армії де і був заарештований.

3. Соколик Іван Ніконорович, 1916 року народження, з серпня 1943 року виконував обов’язки мого сина, був станичним. Мав псевдо “Шум”. Весною 1944 року був мобілізований до лав червоної армії де і був заарештований.

4. Новосад Федір Федорович, 1920 року народження, був зв’язковим. Псевдо “Лютий”. Весною 1944 року був мобілізований до лав червоної армії де і був заарештований 16 грудня 1944 року.

5. Сукач Степан Васильович, 1920 року народження. Був зв’язковим, псевдо “Тихий”. Весною 1944 року був мобілізований до лав червоної армії де і був заарештований.

6. Кузик Арсеній Пилипович, народився у 1921 році, підрайоновий, Переховувався від призову в армію. Псевдо “Сич”.

До мого молодшого сина Анатолія часто навідувався Назарчук Федір Йосипович 1930 року народження. Він був членом Юнацької ОУН. Псевдо “Ластівка”.

Допитувати мене продовжив слідчий Кременецького РВ МДБ молодший лейтенант Абрамов аж 11 жовтня 1946 року.

“ У 1943 році у нас в селі розпочали оунівці проводити заготовку продуктів для бійців УПА. А осінню того року в селі почали проводити військові навчання чоловіків для підготовки до військових дій. Здійснювалось на рівнині коло села. Там і марширували, вчилися швидко падати, проводили рукопашні бої, кидати гранати та всякі інші військові дії. Керував навчання мені невідомий чоловік, а командирами груп які навчались були:

1. Плевроцький Карл Філіпович, 1908 року народження, житель села Гніздичне, зараз перебуває в червоній армії.

2. Дудка Павло 1904 року народження, житель села Гніздичне, призваний у армію в квітні 1944 року і зараз перебуває там.

3. Соколик Володимир 1904 року народження, житель села Гніздичне, призваний у армію в квітні 1944 року і зараз перебуває там.

Кузик Арсен Пилипович підписав протокол допиту, де вказав що я є членом ОУН і я маю кличку “Богун”. Я це не визнаю і кажу що це наклеп на мене, Я в ОУН не перебував і ніякої клички не мав.

Я визнаю що під час Богослужіння по моїй вказівці в нашій церкві співали Гімн, слова якого мені дав мій син. А цей Гімн розпочинався такими словами.

“Боже великий єдиний

Нам Україну храни

Всі свої ласки і зори

На народ свій зверни”

В період німецької окупації, а саме осінню 1941 року жителями села на кладовищі була насипана могила та встановлений великий хрест були запрошені священики і в тому числі і я. Ми всі відслужили панахиду за всі убієнними на війні. Я особисто не виступав з промовою а тільки відслужив панахиду. Що і хто говорив там не пам’ятаю.

Про онівців у селі я мало що знаю. На запитання слідчого, що я можу сказати про Ясінського Миколу, то можу сказати що він син церковного старости, до якого я часто навідувався додому по церковних справах. Про його націоналістичну діяльність мені нічого невідомо. Чи перебував він у молодіжній організації ОУН я не знаю. А те що його батько говорить що я часто приходив до його сина і говорив довго з ним це неправда. Коли мене заарештовували то при обшуку знайшли голубу стрічку. Пояснюю що це стрічка моєї дочки, яку вона любить носити. Це не націоналістична символіка і прикраса для дівчаток-українок і споконвіку вони одягали на голову різнокольорові банти. Більше я не маю що сказати слідчому про свою діяльність.”

Петлюк Микиту Михайловича засуджено 26 листопада 1946 року Військовим Трибуналом війсь МВС Тернопільської області по ст.ст. 54-І “а” а 54-ІІ КК УРСР на 10 років з позбавленням прав на 5 років і конфіскацією майна.

Заарештований на допитах намагався себе захистити і приховати свою активну діяльність в ОУН і УПА, щоб не отримати більше років каторжних робіт або навіть розстрілу.

Свідчення Кузика Арсентія Пилиповича жителя села Гніздичне Почаївського району Тернопільської області надані 1 жовтня 1946 року слідчий Кременецького РВ МДБ молодшому лейтенанту Абрамову

“У 1945 році станичний нашого села Петлюк Микита Михайович заставив мене піти в банду УПА до сотні “Вільного”. Там я отримав для озброєння російську гвинтівку і мені там надали кличку “Бурий”. Пробувши там два тижні я кинув зброю і втік додому та почав переховуватися. Через деякий час до мене у вечері прийшли Петлюк Микита та Мельничук Антон і запитали чому я вдома, на що я їм відповів що дуже хворий. Тоді вони завербували мене в ОУН і призначили помічником господарчого, яким я був до теперішнього часу. Про Петлюка Микиту я можу сказати таке, що він у 1919 році був у Петлюрівській армії сотником. Під час німецької окупації Петлюк привіз цілий віз зброї для бандитів УПА. Зброю він збирав по селі. В останній час він як досвідчений націоналіст після вбивства його сина Миколи був станичним. Він заставляв хлопців збирати продукти для повстанців”.

Спогади Петлюк Микити Михайовича.

“Я виховувався у українській патріотичній сім’ї, де мені з малиньку прищепили любов до українських традицій. Коли я навчався в школі, то любив вчити на пам’ять вірші Шевченка, читати про козаків і співати українські пісні. У 1919 році я сам розрахувався з роботи і пішов на фронт у Петлюрівську армію. Але мене поранило і я пішов додому підлікуватися. Потім коли на нашій землі почали керувати поляки, я одружився. Моя дружина:

Петлюк (Рибчинська) Ганна Миколаївна 1898 року народження, село Малі Дедеркали Шумського району, освіта вища, педагог, З дитинства її прищепили любов до України і свох дітей виховувала в патріотичному дусі. З малих років читала їм багато історичних оповідань про козацтво, навчала українських пісень і віршів. Любимою її книгою був “Кобзар”.

Ми перебралися з села Білозірки у село Гніздичне у 1931 році. А в 1936 році я поступив з дружиною і місцеву організацію “Просвіта”. Ми разом почали займатися створення української історичної бібліотеки. Також брали участь у святкових концертах. Мої діти виступали, декламуючи патріотичні вірші про Україну. Вони також брали участь у невеличких виставах. У моєї дружини був гарний голос. Вона співала у церковному хорі і також брала участь у святкових вечорах, що організовувала місцева “Просвіта”. До приходу совітів наша бібліотека нараховувала до 400 книг. У 1937 році я поступив в ОУН. З приходом комуністів ми пішли в глибоке підпілля, але місцеві запроданці почали зраджувати. Багатьох заарештували і розстріляли. Коли прийшли німці, ми розпочали активну діяльність. Багато молоді пішло в ОУН. У 1943 році у селі розпочалася військова підготовка молодих членів ОУН. Також формувалися бригади в УПА. Коли відступали німці селом проходили мадяри. Вони віддавали свою зброю та військовий теплий одяг на цивільний. Наші люди залюбки це робили. Тому зброї у селі було багато. Кожен хто йшов у повстанці вже мав гвинтівку і патрони. Активно займалися і мої сини:

Петлюк Михайло Микитович народився у 1923 році в селі Білозірка Лановецького району, освіта 7 класів. Псевдо “Ігор”, “Дикало” У 1943 році поступив в ОУН. Станичний села Гніздичне. Мобілізований у березні 1944 року до лав радянської армії. Заарештований 09.06.1944 року ВКР “Смерш” ХВО під час служби в РА у місті Святогорськ Харківської області. Засуджений 18.11.1944 року особливою нарадою при НКВС СРСР на 10 років ВТТ. Помер 02.06. 1945 року у ВТТ.

Петлюк Микола Микитович народився 1927 року в селі Білозірка Лановецького району, освіта 7 класів. У 1943 році став членом Юнацької ОУН. Псевда “Холодний”, “Червоний”. В сімнадцять років пішов в УПА. Брав активну участь в походах на Східну Україну. У березні, а саме 17 березня 1945 року під час облави енкаведистів він відстрілювався і останню кулю випустив у себе. Він застрелився щоб не попасти на страшні муки енкаведистам. Йому тоді було 18 років. Загинув за нашу неньку Україну.

Петлюк Анатолій Микитович народився 1929 року в селі Білозірка Лановецького району. Псевдо “Пишний”Керівник Юнацької ОУН і селі Гніздична. Заарештований 15.08.1945 року. Закатований енкаведистами під час допитів в селі Старий Олексенець Кременецького району. Місце поховання невідоме.

Мене заарештували серед білого дня в дома. До будинку підійшло четверо військових і двох в цивільному. Військові були озброєні, двох залишились на вулиці роздивлялись по сторонах, наче відслідковували чи я не буду утікати, ще один залишився на дворі а решта зайшли до хати. А саме був з своєю донечкою. Яка побачивши чужих людей сильно перелякалась наче відчувала щось недобре. Адже такі нелюди вже забрали життя її трьох рідних братиків.

Петрлюк Олена Микитівна народилася 1937 року в селі Гніздична. У 1947 році перебралася разом з мамою в село Молотьків Лановецького району. У 1949 році 15 березня виселена разом з мамою в Хабаровський край (Росія). Повернулась на Україну в місто Ланівці у 1965 році.

Мені зачитали обвинувачення за зраду і розпочали обшук. Перевертали все вишукували так зброю та переписували майно. Адже як засудять то треба щось і забрати від моєї дружини та доньки. А саме страшніше коли один із енкаведистів побачив голубу стрічку і почав кричати що це “націоналістіческая бандеровская сімволіка”. Оленка розплакалася і почала просити що це її бантик до волосся. Та екаведист почав вписувати у протокол як речовий доказ конфіскації націоналістичної символіки. Отже і моя малолітня донечка націоналістка через голубу стрічку. Через годину мене вивели, я попрощався з дружиною та з Оленкою і зрозумів що йду на муки в НКВС. Дорогою я весь час думав про своїх загиблих синів і про свою залишену в дома плачучу донечку та дружину.”

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ