Ярослав Голубович з Тернопільщини слідкував за кожним рухом українських націоналістів. Протокол допиту. Частина дев’ята

Протокол допиту Ярослава Йосифовича Голубовича  Р 31. Справа ч.: 100/46 

Голубович Ярослав Симпатик ОУН “Місько” А/в МГБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворон” Р-н Залізці Дня 27.XII.1946 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ 

«Через три дні я нікуди не виходив. 18.ХІ. я ходив до Касі Вайдової. Вона розказувала мені, що в неї в криївці, день перед тим квартирував “Явір” (Борис Петляк з Гаїв Розтоцьких) і ще трьох чужих. Якраз в цей день большевики в неї робили ревізію, але криївки не знайшли. Зараз вечором ці хлопці відійшли. Від неї я повернув додому. На другий день вечором прийшов брат Андрій, “Явір” і “Ярий” і сказали до батька, щоб їх десь заховав. Батько завів їх до цієї криївки, що ми її викопали ще в 1944 р. Вечором вони розпитували мене, що говорили мені в районі. Я відповів, що мені казали, щоб всі йшли голоситися і їм видадуть документи. Тоді “Явір” сказав, щоб я нікому про це не говорив, бо за те мене можуть застрілити. Брат радив, щоб нічого до дому не звозити, а все щоб було по чужих людях, бо через нього нас можуть вивезти на Сибір. Тому казав мені добре стерегтися. Після сього брат сказав, щоби Красовському Іванові дати свого коня, бо в нього забрали ті, що вбили Ковалика. Коли нам буде потрібно коня, то він нам мав дати іншого. Відтак почав сваритися зі мною за те, що я зголосився, бо через мене він може пропасти. Слідуючого дня на хуторах були большевики і переводили ревізії в Дідика Івана, Мудровського Ілька і Лемика Василя. Підчас ревізії не знайшли нічого.

 20.ХІ. я їздив до Залозець до млина де був через два дні. З млина не ходив нікуди. Коли повернув до дому то застав двох чужих “бандитів”. Вони говорили, що хочуть долучити до відділу і тому казали, щоб я завів їх на звязок, але де не казали. Одначе я їх нікуди не водив і вони зараз відійшли. Слідуючого дня Настя і Маруся (сестри “Некурящого”) привезли до мене одного чоловіка (середнього росту, чорний, мав ППШ і пістоль) та сказали, щоб я його відпровадив на звязок, або на станицю. Я запровадив його до Боярського Івана та сказав йому, що це свій чоловік і його треба відпровадити дальше по звязку. Він його прийняв. При кінці листопада я ходив до села Нового Олексинця і там через два дні молотив машиною збіжжя. Коли я молотив в Жилки Мирона, до мене прийшла мати і принесла записку з воєнкомату, в якій писали, щоб 30.ХІ. 1945 р. зголосився на воєнкоматі і з собою приніс харчі на 15 днів. Слідуючого дня я зголосився на воєнкоматі і там мені сказали, що я мав йти на 15 днів на “обучение”. З воєнкомату я пішов до рибгоспу, думаючи стати там на роботу. Одначе мене там не прийняли бо я не мав документів. Звідтіля я повернув знову на воєнкомат і попросив, щоб мене лишили десь на роботі. Начальник 1 часті Бондар сказав мені стати за фірмана в Довганя, але я на це не погодився. Тоді він мені запропонував працю в артілі “Червона Зірка”, а якщо ні, то мали мене судити. Відтак сказав: “На тобі список всіх тих, які мають іти на учот з с. Загіря (повернувші з Німеччини, броніровані і каліки) і з ними прийдеш на воєнкомат 7 грудня.” Рівночасно видав мені посвідку, в якій було написано, що я вступаю на роботу до артілі “Червона Зірка”. Тоді я пішов до Колісника (голова промартілі), щоб він потвердив на посвідці, що я в нього працюю. Одначе його не застав дома і звідсіля пішов на НКГБ. В канцелярії НКГБ застав тільки якогось НКГБіста (чорного, високого, около 35 р., у військовому уніформі) і запитав його де є начальник. Він відповів, що виїхав десь на облаву. Він мене нічого не розпитував і я пішов до промартілі відібрати посвідку, яку я перед хвилиною оставив для підпису. Вона вже була підписана. Звідсіля я повернув до дому. Вернувши до дому, розказував всім, що я вже вступив на працю до промартілі. Слідуючого дня я носив список всіх тих, що мали йти на воєнкомат і доручив його голові сільради. Звідсіля я повернув до дому. Слідуючого дня я ходив до Дідика Івана. Він розпитував мене чи  я був в районі і, що чув. Я сказав йому, що був і приніс список, в якому повідомляють, що і він має йти на воєнкомат. Відтак він розказував, що минулої ночі переходило через хутори вісім озброєних мужчин, які заглядали в него попід вікна. Коли він вийшов надвір, то завважив, що вони відійшли в напрямі села Панасівка. Більше ми нічого не говорили і я відійшов до дому. Протягом слідуючих трьох днів, я був дома. Около 21 листопада я ходив до Гуник Зофії на хуторах Серетеччина. Вона розпитувала мене, як я зголосився і, що я зараз роблю. Я відповів її, що зголосився звичайно, як всі і зараз працюю в промартілі колісником. Пізніше розказувала, що на неї напосілися сусіди і насилають на неї хто б не прийшов з повстанців. “Минулої ночі, – говорила вона, – прийшло до мене трьох і забрали кілька кілограмів сала та кілька літрів меду і сказали, що я забагато говорю і забирають це за кару.” Хоча вона виходила на двір за ними, але не бачила куди вони пішли. Від неї я повернув додому. 

7.ХІІ. до району на “обучение” не ходив. На другий день вечором покликав мене брат Андрій до Боднара Яцка. Вечором я пішов туди і застав там в хаті брата і “Чайку” (з Гаїв за Рудою). Тоді брат сказав, щоб я з родичами вступився з дому, або добре пильнувалися, бо він довідався, що будуть вивозити такі родини, що були арештовані і звільнені, або коли хто криється з такої родини. “Коли б ти дальше скривався, – сказав брат, – то я забрав би тебе з собою, а якщо мене тут не буде, то тебе забере “Явір”.” Коли я повернув до дому то про все розказав родичам. Тоді батько сказав: “Зараз треба повивозити все з дому і будемо дальше скриватися, коли так.” Через два дні я все з дому порозвозив по хуторах. По двох днях до на сприйшов “Явір” і “Ярий” та сказали мені, щоб я йшов з ними на хутори збирати масло. Тоді я з ними заходив до Козаревського Дмитра, Галушки Степана, Рудака Прокопа, Дериха Івана і до Малецького Михайла. Вони дали нам по пів кілограма масла. Відносилися до нас добре. З хуторів я повернувся до дому, а вони пішли в напрямі Серетеччина.

 14.ХІІ. я написав донос, в якому описав всі події, що розвідав. В доносі описав всі події на наших хуторах від 16.ХІ. до 15.ХІІ. 1945 р. 15.ХІІ. я взяв донос і пішов до району на стрічу. Х. стріча. В канцелярії НКГБ а застав Федя. Я поздоровив його і він попросив сідати, а відтак запитав, чи я приніс донос. Я подав йому  донос і запитав, чи є начальник. Він відповів, що зараз прийде, і сказав, що я здається не буду працювати в районі, а буду мусів скриватися. В той час до канцелярії прийшов начальник, привитався і сів коло мене та запитав, чи я приніс донос. Тоді Федя подав йому донос. Він почав його переглядати. Відтак я розказав йому, що я був на НКГБ 30.ХІ., але тут нікого не було і я повернув до дому. На це він нічого не відповів. Відтак начальник почав говорити: “Тепер ти мусиш з району відійти, бо може впасти на тебе підозріння тому, що ти записався на роботу, а ніде не працюєш тільки сидиш дома і деколи заходиш сюди. Отже підеш дальше до дому і будеш скриватися. Коли б тебе хто запитав, чому ти скриваєшся, то ти скажи, що тебе хотіли арештувати за те, що записався на працю в промартілі, а працювати не ходив і тому мусиш скриватися, бо боїшся тюрми. Коли будеш скриватися то за місяць часу повідом нас в доносі де і в кого ти скриваєшся. Старайся пролізти до праці на станиці або в кущі. Тоді старайся знати про всі звязки, якими послуговуються, хто заходить на станицю, звідки, як пишеться, які їх псевда, які накази. Старайся бути дуже чесним, а тоді тебе напевно приймуть. Всюди розказуй, як і чому ти втік, так як я тебе раніше поучував. Сліди за станичним і провідниками, де мають які стрічі, хто виходить до них з цивільних, в кого є криївки, як їх будують, як виглядають в середині, в котрому місці є криївка, як збудований вхід і в котрому місці. Прислухайся, що хто говорить, як відносяться бандити до населення, а населення до бандитів, що одні до других говорять. Доноси клади там, де клав до того часу, як мав зголоситися. Ми скоро поб’ємо тих бандитів, а тоді заживеш. Ти хороший чоловік (при цьому погладив мене по обличчі), але чи ти будеш працювати так, як я тобі говорю.” Я відповів, що буду так працювати. “Навіть коли б тебе бандити арештували, – продовжував начальник, – то ти нічого не признавайся, бо вони тебе знищать, а ми за це знищили б твою родину. Ми все будемо знати. Найбільше сліди за тим, на кого бандити і населення говорять що він сексот; по чім вони впізнають, чи сексоти самі признаються, чи бандити і люди пізнають їх по роботі.” Федя в той час нічого не відзивався, тільки слухав і щось писав. При кінці, коли я вже відходив, то сказав, що відбудуться вибори до Верховної Ради СРСР і тому я повинен слідити, що будуть говорити люди, де бандити будуть розліплювати летючки і в котрих місцях. Рівнож сказав, щоб ці летючки непомітно здирати. На цім стріча закінчилася. 

1021 Коли я прийшов до дому то всюди почав говорити, що напевно ще раз буде комісія і будуть забирати в армію. Так перебув я дома до 19.ХІІ. 18.ХІІ. я одержав повідомлення, щоб зголоситися на воєнкоматі і мати з собою на три дні харчів. В той час з села Загіря, всі ті, що були в Німеччині, дістали подібні повідомлення. Дня 19 грудня 1945 р. я пішов разом з Блажковим Іваном, Красовським Антоном і іншими на воєнкомат. На воєнкоматі вже відбувався перегляд. В той час я сказав, що після перегляду можуть відразу забрати до армії і тому я вже втікаю до дому. Тоді допризовники запитали, що буду робити. Я відповів: те буду робити що й колись – буду скриватися. Після цього я зараз пішов до дому. Коли прийшов додому, то сказав родичам і сусідам, що я втік з воєнкомату і буду дальше скриватися, тому що забирають до армії, а я не хочу йти. Від тоді я почав скриватися в Дідика Івана. 21 грудня приїхали большевики і обскочили нашу хату. Родичів в той час вже не було дома. Вони рівнож почали скриватися. Тоді саме большевики заходили до Мудровського Ілька і розпитували його, коли вибралася моя родина. Мудровський відповів їм, що вчора перед вечором вони ще були, а що сталося то він не знає. Большевики відповіли, що напевно сам Андрій приїхав і забрав їх. Звідтіля большевики пішли по хуторах і “голосно” розпитували всюди чи хто не бачив або не знає де є Голубовичі. Рівнож говорили, що коли зловлять Славка, то відразу застріляють, бо він зголосився, а зараз знову втік з воєнкомату. Перед вечором вони відїхали до Залозець. Коли відїхали большевики, я зараз пішов по сусідах і розпитував, що вони говорили. Найперше зайшов до Мудровського Ілька. Від нього довідався про все те, що діялося протягом цілого дня. Після того протягом трьох днів я сидів в соломі в Дідика Івана. 

Около 24.ХІІ. приїздило 10 большевиків і забрали з нашої господарки двери і вікна з усіх будинків. Тоді саме робили ревізію в Сонсядек Ксеньки. Її розпитували, коли був Чернецький, Деревянка, “Ігор” та Голубович Андрій. Після трусу відїхали до Залозець. Протягом двох днів я нікуди не ходив. 

26.ХІІ.1945 р. вечором я ходив на хутори Серетеччину до Боярського Григорія. Від нього я довідався, що в день був у нього Довгань та казав, що жінка Голубовича зголосилася в районі і сказала, що в него є її речі і тому він мусить їх віддати. Боярський йому відповів, що жодних речей Голубовичів на має. Від нього я пішов до Дідика Івана, де скривався. Протягом кількох днів я нікуди не виходив.  Около 30.ХІІ. вечором я ходив до тітки Сонсядек, де застав брата і “Явора”. Брат розпитував мене, як я втік з воєнкомату. Рівнож розпитував про родину, де скривається і чи всі речі вивезли з дому. Я про все те йому точно розповів. При цьому сказав, що мені зле самому скриватися і просив, що коли будуть принимати до кущової боївки, то щоби він мене повідомив запискою. По цій розмові ми розійшлися. Около 2.І.1946 р. через хутори Петрівку ніччю переїздило десять підвід якогось війська в напрямі Волині.

 4.І.1946 р. вечором я пішов до Нового Олексинця . Там я перебув цілий тиждень в Бобрика Степана. В нього скривалася рівнож і моя родина. В часі Різдвяних Свят до Бобрика Степана приходив “Тютюнник” ще із трьома незнайомими мені повстанцями. В нього погостилися около пів години і відійшли. На коляди я ходив з Жилкою Іваном, Гудимою Миколою, Бобрик Анастасією, Ханенко Ксенією і з Жилка Зеновієм колядувати.

11.І.1946 р. я повернув до Дідика Івана. На другий день вечором приходило трьох повстанців за вовною, але я їм не показувався, бо думав, що то большевики. Обходилися можливо. 14.І.1946 р. коли Дідик повернув з церкви то сказав, що до Загіря прибув гарнізон. На другий день з того ж гарнізону 6 бійців були на хуторах Петрівка. Тоді саме вони заходили до Дідика Івана. В той час я був на стриху. Пізніше Дідик говорив, що большевики розказували, що в кожному селі буде гарнізон, а тоді всіх бандерівців знищать. Також розпитували де скриваються Голубовичі. Коли він сказав, що не знає, то большевики відповіли, що вони скриваються на хуторах Петрівка і вони їх зловлять.

16, 17, 18.І.1946 р. около 10 большевиків робили ревізію майже на всіх хуторах, крім таких господарств: Козаревського Дмитра, Романюка Степана, Дериха Івана, Онищука Йосифа, Тимчишиного Григорія і Лемика Василя. (Хутори Петрівка). На хуторах Серетеччина не робили ревізії в таких господарствах: Ляшонки Степана, Красовського Евгенія і Бутин Катерини. В той час я скривався на стриху в соломі. Там большевики робили ревізії, але не докладні, на стрихи зовсім не залазили. Протягом двох днів я з Дідиком варив самогонку. 

21.І.1946 р. в 12 год. до Дідика Івана приїхало 30 большевиків з Почаївського гарнізону МВД і робили ревізію. Викидали всю солому на подвір’я, перекопували землю в стайнях і шукали за криївкою. В той час я сидів на стриху на стайнях. Вони туди також заглядали. Після ревізії забрали два кірці вівса і перед вечором відїхали до Почаєва. Рівнож забрали зі собою господаря. Того вечора я перейшов до Олексинця Нового і через цілий тиждень скривався в Ханчика Віктора.  Вечорами ходив до Бобрика Якима де оповідав про свої переживання. Крім цього в Олексинці Новім стрічався з родичами, яким оповідав про Дідика Івана, що його забрали до Почаєва. Вечором 28.І.1946 р. я перейшов до Дідика Івана. 

29.І.46 р. я написав донос, в якому описав всі події і те, що розповідав. Рівнож зазначив, що квартирую в Дідика Івана. Вечором цей донос заніс на пункт (під корч глоду). З пункту забрав записку від начальника, адресовану “Борис”, яка була меншбільш такого змісту: Товариш “Борис”! Повідомляю Вас, щоб Ви були на тому місці, яке описуєте в доносі. Протягом цілого місяця нікуди не виходьте, бо ми приїдимо і нібито Вас зловимо. Коли зловимо, тоді поговоримо про дальшу нашу робору. До свіданія! 

28.І.1946 р. Н Л С. Після прочитання я записку знищив. Протягом чотирьох днів нікуди не ходив. Весь час я перебував в Дідика. 4.ІІ.1946 р. вечором я ходив до Дериха Івана. Від нього довідався, що тому тиждень були повстанці та забрали в него свинку, помимо того, що він просив їх взяти тільки половину. Одначе вони не послухали і забрали цілу. Їх було чотирьох, але бачив тільки одного. Після цієї розмови я повернув на квартиру. На квартирі Дідик розказував мені, що на хуторах Серетеччина були якісь озброєні люди і забрали в Красовського Івана около 30 л. меду, 20 кг. сира, 50 кг. муки і 10 курей. Вони говорили поруськи, тільки цей, що був в хаті, говорив поукраїнськи. Господаря на двір не випускали. Це мабуть були большевики. 

10.ІІ.1946 р. вечором я був у своєї тітки Сонсядек Ксеньки. Туди прийшов брат Андрій, але тільки сам. Він оповідав, що переходив з “Чайкою” через Гаї за Рудою і стрінувся з большевиками, які почали стріляти по них. Брат втік в сади, а “Чайка” до хати, яку большевики окружили і підпалили. Відтак він чув ще стріли і втік аж сюди. Втікаючи, впав в рів і потовкся. В тітки він скривався в перешитті, аж до тої хвилини, коли мене зловили. Куди він відійшов дальше не знаю. По цій розмові я пішов на свою квартиру.»

Продовження буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ