Ярослав Голубович з Тернопільщини слідкував за кожним рухом українських націоналістів. Протокол допиту. Частина п’ята

Протокол допиту Ярослава Йосифовича Голубовича  Р 31. Справа ч.: 100/46 

Голубович Ярослав Симпатик ОУН “Місько” А/в МГБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворон” Р-н Залізці Дня 27.XII.1946 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ 

«Цього дня ми відійшли на Волинь до села Башуки і там заквартирували. 20 лютого наш відділ перейшов на хутір коло села Гніздичне. Там ми стрічалися з ком. “Гордієнком” (середнього росту, около 22 роки). 21 лютого ми відійшли до села Дідківці і там заквартирували. В цьому селі ми стрічалися з місцевою боївкою. Ранком після снідання я ходив на квартиру боївки, яка квартирувала в третій хаті від нас. Я розпитував їх, як вони ходять такими малими групами. Вони відповіли, що так не страшно ходити, тільки треба призвичаїтися. По кількох хвилинах я повернув назад на свою квартиру. Вечором я, “Палій”, “Чуй”, “Горошок”, “Тарас” і “Смішний” ходили в село організувати харчі та одяг. Я з “Чуйом” зайшли до хати, а інші зайшли до стайні, забрали свинку і відійшли. Коли ми з господарем прийшли до стайні то свинки вже не було і ми зараз відійшли на квартиру. В ночі наш відділ відійшов до села Вертелки. Около 10ої години розвідка донесла нам, що йдуть большевики і тому ми відступили до ліса. Після одної години розвідка донесла, що в селі спокійно і ми повернули назад до села. Повернувши до села мене вислали на стійку. По кількох хвилинах я побачив, що в мойому напрямі ідуть большевики і тому запитав хто іде. Вони відповіли, що свої, та почали розбігатися. Я скоро повідомив про це свій рій. Спаніковані стріл[ь]ці почали втікати до ліса. Командир “Байда” сам взяв кулемета та почав стріляти по большевиках. При цьому вбив трьох большевиків а решта втекли. Вечером наш відділ перейшов до с. Носовиць і там заквар тирував. Тоді я ходив до сусіди, в якого була дівчина (середнього росту, бльондинка, около 17 років). Її розпитував, чи багато підпільників в їх селі, до кого заходить теренова боївка, котрих дівчат посилають на розвідку. Вона відповідала мені, що боївка квартирує дуже рідко, а дівчата на розвідку не ходять, бо бояться. Тоді я запитав її, чи вона пішла б в розвідку. Вона відповіла, що не піде. Звідсіля я ходив до одного хлопця (чорний, 13 років), від якого взяв кріс і німецьку десятизарядку та пішов на свою квартиру. 24 лютого ми квартирували в селі Лопушанах. Вечором того дня ми прийшли до села Гарбузова. Після ранньої зорі я з “Явором” ходив в село, де зайшли до одної жінки (середнього росту, бльондинка, около 28 років, має одну дитину, батька і матір). “Явір” розпитував в кого можна зорганізувати шинелю і блюзу. Вона відповіла, що точно не знає в кого. Знала тільки, що в одного господаря є шинеля, але сказала, що він її не дасть. Звідсіля ми пішли до Іванки (низька, бльондинка, около 20 років). З нею  говорив тільки “Явір”, бо я її не знав, а він тут був раніше в боївці. Після півгодинної розмови ми відійшли на свою квартиру. Вечором відійшли на хутір Верес. На цьому хуторі я нікуди не ходив, бо в селі Лукавці були большевики і відділ майже цілий день простояв в лісі. Вечором ми відійшли на хутори Межигори коло села Маркополя. На другий день був такий порядок занять: в шостій годині рання зоря, в сьомій снідання, від восьмої до дванадцятої – польові вправи, від дванадцятої до другої – обід, від другої до четвертої – був виклад про кріс. Вечором ми перейшли до села Вожигівчика Ожигівчик і там заквартирували.

 Ранком 28.2. прийшов до нашого роя чотовий “Бистрозір” та сказав, щоби добре вивчити кріс і кулемет “Дехтярева”. Вечором чотовий зробив збірку, а відтак відбувся перегляд зброї. Після цього дав наказ, щоби ніччю не ходити по селі, бо там квартирувала теренова боївка і могли бути непорозуміння. Відтак ми розійшлися по квартирах. На другий день ранком я дозволився в роєвого, щоби піти в село і зорганізувати амуніцію. В селі зайшов до одного господаря, де не квартирували стріл[ь]ці та на писав донос, який був меншбільш слідуючого змісту:

 Донос. Товаришу начальник! Доношу Вам про все те, що діялося в мойому окруженні від останнього доносу до сьогодні ( Тут описав все те, що діялося в мойому окруженні за весь цей час). До свіданія! 1.3.1945 р. “Ніжний” 

Донос сховав в полу своєї куртки і повернув на квартиру. Роєвому сказав, що амуніції не дістав. Вечором відділ відійшов до села Серетця і там заквартирував. Дня 1.3.1945 р. около 12 години в ночі, коли відділ розійшовся по квартирах, я не дозволяючися в роєвого, взяв в господаря коня і повіз донос на мертвий пункт на хуторі Ліщина. З пункту забрав записку, і повернув на свою квартиру. Тоді роєвий “Крук” запитав мене, де я був, я відповів, що ходив пити молоко до одного господаря і там заснув. Ранком 2.3.1945 р. після снідання пішов до сусідньої хати і прочитав від начальника записку, яка була меншбільш такого змісту:

 Товариш “Ніжний”! Приказую Вам прийти до мене на стрічу, яка відбудеться 3.3 цього року, коло цього корча, де клав доноси, це є на південь від  хутора Ліщини около 200 м. Коли не прийдеш, то можемо посваритися з тобою і знищити твою родину. Кличка: два рази закашляти і така ж відповідь. До свіданія! 

28.ІІ.1945 р. Т П В. Після прочитання записку знищив. Цього дня я нікуди не виходив з квартири. Вечором наш відділ перейшов на хутір Петрівку. 2.3. цього року я ходив до родичів. Дома розпитував, коли був брат і що розказував. Мати розповіла, що брат розказував, коли я прийду, бо хоче запитатися мене чи його прийняли б до відділу, тому, що хоче покидати роботу в рні. Рівнож сказав, що будуть вивозити всіх тих, що їх сини є в відділах. Я відповів, що нехай приходить, а його напевно приймуть. Відтак я запитував ще мами, чи приходить “Сірко” і “Світ”. Мати відповіла, що ні. Після цього відійшов на свою квартиру. Ранком на другий день, після снідання, я дозволився в роєвого піти додому. Дома був майже до вечора. Вечором я зголосився на квартирі до роєвого і попросив дозволу, щоб піти відвідати бабцю. Діставши дозвіл, пішов прямо на стрічу. ІІга стріча. На місці стрічі не було ще нікого. По якійсь хвилині я почув з долини, що хтось два рази кашельнув і я дав таку саму відповідь. По хвилині підійшов до мене начальник і сказав: “Здоров Славко”, я відповів “товариш начальник” і ми почали розмовляти.  Як поживаєш? Звичайно, як при війську. Коли ти пішов, чи Вас багато є в тім війську, хто командир, де Ви стоїте? 10го лютого я вступив до відділу “Байди”, але в той час був його заступник “Леміш” командиром цього відділу і він мене принимав. Нас всіх є сотня. Стоїмо зараз на хуторі Петрівка. Про те все я вже Вам описав в доносі. Скажи мені, як є з тим наказом, що я тобі дав, здєлаєш, чи не здєлаєш. Таке неможливо зробити. Можливість є, тільки ти не хочеш. Коли не має бою, то старайся зайти на його квартиру, коли він спить і взяти його живого та привести до нас. Якщо ні, то напиши перед подаванням доносу, де може квартирувати відділ і в котрий день. Ми наскочимо на Вас і ти будеш мати нагоду сам вбити його. В бою зле, бо може хтось завважити з хлопців, а тоді все одно пропаду. В бою ти повинен ходити крок за ним і знайти догідний момент вбити його. Цего ніхто не побачить. По короткій перерві почав дальше говорити: “Вважай котрі дівчата і хлопці є звязковими, котрі з них ходять в розвідку, хто є станичний, або більші підхлібники бандитів. Також сліди за тере новими боївками, де вони перебувають, де харчуються і де їх криївки. В відділі розвідуй звідкіля хлопці, з яких сіл, як пишуться, які посади, як відносяться до командирів і противно. Також треба приглядатися, яка в них зброя, скільки мають амуніції, де беруть ліків для ранених. Про харчування треба розвідувати; чи господарі самі приносять харчі, чи стрільці йдуть самі організувати і до яких бідних чи багатих господарів та яке їх відношення до бідних. Всі місця постою і переходу позначуй такими знаками про які я тобі говорив, на стрічі в грудні. Між населенням і стрілецтвом веди пропаганду, що Рад. Союз побіджає Німеччину і скоро буде по війні, а тоді всі банди пропадуть. В роботі веди себе дуже обережно. Розвідуй в цей спосіб, як я вже тебе поучував. Між стрільцями старайся багато говорити і при цьому розвідувати”. В той час я сказав, що мені вже пора йти, бо можуть підозріти, що так довго мене не має. При відході начальник сказав, щоб про все описувати і подавати на означені пункти кожного 30 в місяці. Відтак подав руку і сказав: “До свіданія Славко! Держись міцно”. На цім стріча закінчилася, і ми розійшлися. 

 Коли я повернув до відділу, то роєвий запитав мене, де я так довго був. Я відповів, що був у своєї бабуні і пішов спати. Цієї самої ночі наш відділ перейшов до села Башуків, Почаївського рну. Тут ми квартирували два дні. Протягом півтора дня я був у нашому штабі і чистив кулемета “Максима”. Сам ком. “Байда” показував як його розбирати і збирати. Слідуючого дня після полудня я повернув на свою квартиру, перечистив кулемета і положився спати. Вечором о 9ій годині з цієї причини, що до села приїхали большевики, ком. зарядив збірку і ми перейшли на хутір села Гніздична, Почаївського рну. Протягом цілого дня нас вчили впоряд. Це відбувалося в стодолі. Вечором перейшли на хуторі Ліщину. Тут ми квартирували два дні і тоді я дозволився в ком. “Байди” відвідати свій дім. Дома брат сказав мені, що він вже покинув працю в районі, але дома боїться 994 скриватися, щоб його не зловили. Тому, сказав він, мусить кудись відійти. При цьому він сказав, що через мене він покинув працю в районі. Тоді я йому сказав, що він піде зі мною до відділу, може ком. якраз погодиться прийняти до відділу. Він скоро зібрався, ми попрощалися з родичами і пішли до відділу. На місці постою відділу було тільки 25 стрільців, а інші разом з ком. розійшлися по хуторах. Незабаром ком. прибув на контролю стійок. Нарешті зайшов до нашого роя. Побачивши брата, спитав його хто він є і чи він є сексотом. Брат відповів, що ні, хіба про мене хтось так думає. Але тому, що не мав часу довше з ним говорити, сказав до нього, щоби він прийшов до штабу і там поговорять більше. Після цього ми полягали спати. Цієї самої ночі з нашого роя пропав без вісті стрілець “Вишня” (родом з Білоголов, малий, білий, з 1927 р.). Ранком під наш хутір почали підходити большевики. Тоді ми звели короткий бій і відступили в напрямі Старого Олексинця, а відтак аж до села Дітьковець, В.Глубіцького рну. Підчас бою зістали ранені два стрільці: “Тріска” (родом з Чорного Ліса, високий, білий, з 1928 р.) і “Олег” (з Оріхівчика, чорний, середнього росту, около 24 роки), яких командир десь оставив. Звідсіля ми перейшли на хутори Дубина коло села Вертелки. Тут на хуторях ми стрінули чотири озброєних хлопці, які були вбрані в руських шинелях. Коли ми сказали, що будемо тут квартирувати, то вони зараз забралися звідтам. Вдень я розпитував господині, що то були за хлопці. Вона відповіла на це, що вони прийшли перед вечором і сказали, що будуть квартирувати в мене. Відтак я питав її ще чи до неї приходять сільські хлопці. Вона відповіла на це, що до неї ніхто не заходить, бо її мати полька. В той час прийшла з села до її дочки якась дівчина (чорнява, 16 років) і вони разом кудись пішли. Тоді я запитав господині, де пішла її дочка. На це господиня відповіла, що пішла до села на толоку. Більше я нічого з нею не говорив бо зараз прийшов командир жандармерії “Чайка” (Недогін Адам з с. Панасівки), який покликав мене на свою квартиру. Там спитав мене, чи я не хотів би вступити до жандармерії. Я відповів, що це не залежить від мене, а від наказу. Наперед вилікую руки, а тоді буду могти вступити до жандармерії. Цієї розмови ми не закінчили бо командир зарядив збірку. Після збірки ми перейшли до села Городищ. Тут мене забрали до жандармерії, а брата призначили чотовим на місце “Бистрого” та вибрали нового роєвого. Їх звільнили тому, що вони підчас бою на хуторах Ліщина були втікли десь. Від тоді я вже часто ходив з “Чайкою” на розвідку в село. “Чайка” висилав на розвідку і дівчат. 

Около 16.2.1946 р. ми перейшли квартирувати до села Нетерпинці. Коли відділ розквартирувався,  “Чайка” вислав в розвідку дівчат до села Ренева і Носовець. Дівчата повернувши з розвідки повідомили, що в Реневі є 10 большевиків, а в Носівцях немає нікого. Тут взяли до відділу “Бурю” і “Дуба” (обидва з села Нетерпинці). Вони принесли з собою дві СВТ, одного кріса і одного ППШ. Вечором ми перейшли до села Лопушан і там заквартирували. Протягом дня було спокійно. По полудні хтось сказав, що до села з Гукаловець йдуть большевики і тому цілий відділ зробив на них засідку. Одначе большевики до Лопушан не прийшли і ми розійшлися по квартирах. Вечором командир дав наказ, щоб зібрати всіх мужчин з села в одно місце. З усіх 15 мужчин вибрав до відділу, а решту відпустив до дому. Цієї самої ночі ми перейшли до села Монилівки. Тут після снідання частина пішла в село організувати убрання, білля, зброю, амуніцію. Я заходив до одної господині, яка мешкає коло церкви, як йдеться до села Беримовець, по правій стороні четверта хата. Я питав її чи нема в неї військових речей. Вона відповіла, що вже все військове від неї забрали і сказала мені йти на долину туди, як до села Лопушан і там буде під бляхою хата, в якій багато ще військових речей. Туди хлопці позаносили все, що раніше зібрали в селі. В іншого господаря я зорганізував двоє штанів (силою забрав їх) і одну німецьку блюзу. По якомусь часі я повернув на свою квартиру. Вечором командир дав наказ, щоб ловити мужчин до відділу. Тут ми взяли до відділу 20 мужчин, а відтак перейшли до села Беримовець. Тут ми забрали ще 30 мужчин до відділу, але закім привезли до села Монилівки, то вже п’ятьох втікло. Тут командир роздав всім кріси і амуніцію, а відтак ми перейшли до села Гукаловець. В тому селі ми квартирували два дні. За ці дні ройові вчили новобранців муштри. Звідтіля ми перейшли до села Гарбузова. Тут квартирували один день. Протягом цього часу зловили п’ять злодіїв. Їх забрали на окрему квартиру, трохи вибили і взяли до відділу. Слідуючого дня ком. зарядив збірку і почав розпускати старших віком мужчин домів. Підчас того вдарив по обличчі одного господаря з села Беримовець, за те, що сам голосився до дому. Після цього ми розійшлися по квартирах. По якомусь часі ком. викликав стрільця “Голуба” (східняк) і вдарив його два рази по обличчі та при цьому сказав: “Стріляй мене”. Це він сказав до нього тому, що одного разу коли командир вдарив в обличчя одного стрільця, то “Голуб” на це сказав, що він застрілив би. “Голуб” на це відповів: “Скажіть за що Ви мене вдарили”. Тоді командир витягнув пістоль і застрілив його. Після цього ком. сказав, що коли ще раз почує подібне говорення, то за це буде карати карою смерти.  Вечором ми перейшли на хутори Підлукавець коло села Манаїв. Тут квартирували три дні. Протягом цього часу вчили новобранців військового впоряду. В тому часі ми привезли спід села Кругів міни до гранатомета. Слідуючого дня ми перейшли до села Батькова і тут квартирували два дні. Після цього два дні квартирували в селі Маркопіль. В той час дальше вивчали впоряд і ходили по селі і збирали амуніцію. Я з “Палійом” (Гринчук Антін, родом з с. Серетця) забрали в одного господаря (мешкає коло церкви) німецького кулемета. Звідсіля перейшли до с. Серетця. На другий день рано я ходив зі стрільцем “Чуйом” направляти чоботи. Опісля назад повернув на квартиру, де застав Теклю з села Підберізець, і ще одну жінку. По якомусь часі була незамітна хвилина і я почав писати донос. Одначе доносу не скінчив писати, бо зараз хтось скричав, що до села підходять большевики. Я скоро знищив донос і вибіг на подвір[’]я. В той час большевики були вже в крайніх хатах. Командир дав наказ: “Занимати становища”, але стріл[ь]ці його не слухали, а панічно почали втікати в напрямі села Кутищі. Одна група втекла в напрямі села Кутищ, а ком. жандармерії і я подалися в напрямі Чорного Ліса. З нашої сторони були легко ранені – чотовий і один стрілець. Після цього ми заквартирували на хуторі Баранівка коло села Панасівка. Всіх нас тут було 14 осіб. Там квартирували три дні. Відтак перейшли на Чорний Ліс і заквартирували на хуторах Іванці. Тут по полудні нас обскочили большевики. Ми були змушені залишити торби, коні і відступити аж за Загіря. В той час я захворів і вже не міг далі йти. Тоді ком. до мене сказав: “Якщо хочеш то лишайся тут, але вважай, щоб тебе не зловили большевики“. Тоді я зайшов до Карого Івана, де полежав хвилину, а опісля подався поволі додому. Це було около 5 квітня 1945 р. 

Дома я пролежав до кінця квітня. 10 квітня приїздив брат “Долоня” з “Чайкою”, забрав від мене остроги і сказав: “Якщо ти здоровий то ходи до відділу“, але “Чайка” відповів: “Він ще зовсім хворий, хай буде ще дома.” 23 квітня приходив до мене “Горошок” і “Палій” і сказали, щоб я зібрав харчів. Вони тоді квартирували коло нас в лісі Березина. З цим я звернувся до Блажків Теклі і Довгань Анни та сказав їм зібрати харчів. Коли вони зібрали на хуторах харчів, тоді я заніс разом з ними до відділу. В лісі я запитав ком. “Байду”, чи мені вже йти до відділу, чи ще лишитися дома. Він відповів: “Якщо здоровий, а хочеш йти то ходи. Коли ще хворий то будь дома, бо я напевно буду відділ розпускати”. Тоді я зголосив відхід і пішов до дому. По дорозі вступив до родичів “Некурящого” і запитував його мами, за що і хто вбив її сина. Вона  відповіла, що з села Волиці втік станичний сітки ОУН до Почаєва. Тоді він приїхав з Почаєва з большевиками до нашого дому і викликав його на двір. В той час один большевик витягнув пістоль і вистрілив йому в груди. “Некурящий” впав на землю, а тоді большевики стягнули з нього вбрання і від’їхали. Після цього мати взяла його до хати і він відійшов. Ще цього самого дня покликали до нього лікаря, який сказав, що куля перейшла коло самого серця. Лікар дав йому два застрики, одначе це не помогло. Перед вечором “Некурящий” помер.»

Продовження буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ