Волонтерство та меценатство, – як Корпорація “Збаразький КХП” Олександра Шпака наближає Перемогу

Коли розпочалась повномасштабна війна багато українців виїхало закордон, позакривалися підприємства та й взагалі життя у багатьох зупинилося на позначці 24 лютого 2022 року. Але для багатьох ця дата стала новим стартом – найсильніші з українців пішли воювати, а чимало інших стали волонтерами та меценатами, щоб підтримувати наших захисників та разом боронити Україну.

Корпорація підприємств ТОВ «Збаразький КХП», ТОВ «Скіфія» та Збаразький Тарний Комбінат з початком повномасштабної війни, як і більшість інших, теж зіштовхнулася з чималими проблемами. За словами директора Олександра Шпака, в кінці лютого 2022 року все зупинилося. Залізниця не працювала, тепловозів не було, партнерів не стало. Близько чотирьох місяців підприємство простоювало, а тоді директор з колективом почали шукати рішення і поступово відновили роботу.

• В критичний період ми не мали нічого. Але люди почали звертатися. Ми з колективом обговорили проблемні питання та по новому розподілили обов’язки. Наприклад, в нас було зерно та соняшник, тому розпочався пошук партнерів, щоб робити борошно, крупи та олію. Їх ми роздавали людям, які цього потребували. Ми найбільше виживали в самі критичні періоди. А коли треба виживати – починаєш більше думати, ініціювати. І так само колектив дає ідеї, ми переформатовуємося і дійсно виходить краще. Найлегше сказати: «є проблема, я закриваюся, я тікаю».  Люди, які залишилися в країні, все можуть. Але вимога одна – влада нас має чути і бачити, тоді країна буде казково процвітати, – каже Олександр Шпак.

Ось так поступово підприємство відновило роботу, а працівники почали отримувати заробітну плату. І попри всі негаразди в країні Олександр Шпак зайнявся меценатством, а його працівники – волонтерством.

 Ремонт та закупівля автомобілів, придбання запчастин, шин, паливо-мастильних матеріалів, акумуляторних батарей, одягу, рюкзаків, газових балонів, вогнегасників, квадрокоптерів, зарядних станцій ECO FLOW, продуктів, продовольчих та санітарно-гігієнічних наборів. На території підприємства працівники виготовляють боржуйки – на передову відправили вже близько десяти. Директор оплатив ремонт двох операційних кімнат у Збаразькій лікарні.  І це ще не весь перелік, чим вже допомогло підприємство нашим військовим.

Наталя Дзюбик на підприємстві працює бухгалтером і заодно координує роботу по співпраці з волонтерами. Саме вона знає кому, куди та скільки необхідно передати. За її словами, всі працівники підприємства активно долучаються до допомоги війську.

• Ми щомісяця збираємо добровільні внески. На них, за запитами наших військових, закуповуємо все необхідне. З останнього, ми купили Мавік (квадрокоптер DJI Mavic – ред.) для наших захисників. За ініціативи директора ми почали робити різні крупи. І це все роздавали, коли почалася повномасштабна війна. Дуже часто надаємо допомогу в ремонті автомобілів. Шини купуємо, допомагаємо дизпаливом, – розповідає Наталя.

Зараз Україну від російських загарбників захищає сім працівників підприємства. Про них і їхні сім’ї в корпорації теж не забувають.

• Своїм найбільше допомагаємо. Ми завжди на зв’язку з ними та їхніми сім’ями. Постійно комунікуємо щодо проблемних питань. Весь колектив волонтерить – якщо нашим хлопцям щось потрібно, то не відмовить ніхто. Це навіть не обговорюється, – каже Наталія.

У працівниці підприємства Катерини Журби двоє синів у війську і Олександр Шпак ніколи не відмовляє в допомозі їм.

• Потрібно було сину передати причіп. Я підійшла до директора і попросила, щоб допоміг купити його в рахунок зарплати. А він каже: «ти що одна, ти в колективі  і розписався «до оплати»». Олександр Вікторович  завжди каже: «як ви до людей, так і люди до вас», – розповідає жінка.

Також на базі підприємства є столова, де готують не тільки для працівників. Кухар Любов Чепурна розповіла, що на початку повномасштабної війни на кухні готували обіди для військових, пекли різні солодощі, смажили відрами гречаники, а зараз періодично кухарюють в місцеву лікарню для поранених захисників.

• Наші люди дуже щирі і, щоб приготувати пораненим військовим в лікарні – треба ставати у чергу. Спершу я узгоджую меню з лікарнею і тільки тоді готуємо для них. Наш директор не шкодує продуктів, а ми вкладаємо душу. Вони мені дякують по телефону. Ми б готували їм частіше. Але це не можливо, бо всі хочуть їх годувати.

Але дбають на підприємстві не тільки про військових. На фірмі працює понад 100 робітників. Щоб працювалося комфортно, для них організували побутовий корпус з переодягальнею, душовими кабінами та навіть готельними кімнатами, де можна відпочити в гарячий період жнив. Любов Чепурна розповіла, що якщо у когось стається біда, директор ніколи не залишається осторонь.

• Ми поважаємо нашого директора та молимося за нього. Він дбає про нас, підказує та вчить нас. Якщо біда якась на фірмі, наші люди швидко організовуються. У нас всі милосердні та допомагають один одному. Був такий випадок, що у співробітника дитина захворіла. Ми швидко та не вагаючись купили необхідні ліки.

Директор Олександр Шпак не вважає себе волонтером, але дуже захоплюється ними та, зокрема, пишається своїм колективом.

• Я не волонтер, швидше всього, я меценат. Волонтери такі люди, які з власної ініціативи все збирають, до всіх звертаються. Це титанічна, саможертовна робота. Це люди, які заслуговують великої поваги в суспільстві – якби не вони, не знати, що з нами було б. Волонтери піднялися, а ми ті люди, які їм допомагаємо. Я не їжджу на фронт, але всім, хто до мене звертається, я стараюся допомогти. Пан Залужний сказав, це завдання кожного громадянина України. А так, як я люблю свою країну, тому і допомагаю тим, хто цього потребує. Але я не один. Мій колектив активно долучається до волонтерства. Окрім цього, вони щомісячно здають кошти. Зараз на війну, а після Перемоги будемо долучатися на лікування, протезування тощо, – каже Олександр.

За словами директора підприємства, корпорація допомагає військовим від початку війни з 2014 року. Це їхній маленький вклад в Перемогу. Волонтери та меценати  – одні з тих, хто завжди стоїть за спиною військових та допомагає їм. Сьогодні вони – найпотужніша частина громадянського суспільства України.