Штаб-криївка СБ ОУН в селі Бодаки, що на Вишнівеччині, активно діяла три роки. Частина п’ятнадцята

 Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області

Початок червня 1945 року. На Вишнівеччині розгорнувся кривавий терор проти наших хлопців. Арешти, катування тюрма або розстріли. (Спогади Юрія Бойчука . На основі архівних документів). 

« А тут мене чомусь почав переслідувати “Макар”. Я так і до самого кінця не зміг зрозуміти причини. Але напевне хтось з моїх ворогів доніс йому брехливу інформація, а другий обманщик підтвердив. Тому я у свого тесця перехавувся майже цілий рік. Мене також розшукували і Вишнівецьке РВ НКВС. А переховувся у  старій стодолі. Я там викопав і замаскував криївку. Там було тепло і сухо. Моя дружина з своїми батьками не жила на Мухавці. А криївку викопав тоді, коли у тесця вже була велика труска, де все поперекидали і нічого навіть близько підозрілого на знайшли. Мій тесць жив на Мухавці. З повинною я, до совітів йти не міг, бо боявся і вони мене засудили б до розстрілу, або сказали б підписати документ про сексотсво. Я не міг здати своїх побратимів, бо їх у мене було дуже багато. Ще коло 150 — ти моїх хлопців ходили з зброєю в руках і я знав де вони можуть перебувати. На страшний шлях зради я не пішов. Але я розумів що так довго сидіти я не можу і переховуватися роками не можу. Треба було шукати вихід. Їсти мені носили батьки моєї дружини. Моя рідко навідувалася до мене, щоб не виникло підозри у енкаведистів, а тим більше у тесцевих сусіді. Адже кругом на Мухавці розплодилися сексотські кубла, які за кусок хліба могли придумати все на невинну людину. Мою дружину почали енкаведисти сильно переслідувати. Її почали погрожувати висилкою в Сибір. Ми також почали шукати вихід. Це питання ми дуже довго обговорювали. Воно було дуже болісне, але щоб дружина і моя дитина не була виселена в страшну Сибір, ми домовилися, що вона вийде заміж за енкаведиста Кравченка. Вечоринка відбулася у січні 1946 року.  Вони разом дого не прожили через півтора року цей енкаведист був вбитий повстанцями. І вона стала вдовоє військового. Мене тоді стали вважати, як вбитого при перестрілці і більше не розшуковували. Весною 1946 року, я зустрівся з своїм однокласником Границьким і забрав у нього документи, які переоформив на себе у Львові. Адже він був учасником Великої Вітчизняної війни, мав медалі. Я у Львові почав займатися спекуляцією і трохи підзаробив. У 1947 році я переїхав у Дніпропетровськ до  своєї тітки Федоренко Ганни Іванівни. Вона мала у Дніпропетровську квартиру, але у ній не проживала. Чоловік її був в військовим високого рангу і загинув на фронті, а Ганна Іванівна проживала у своєї дочки і доглядала внуків. Так що квартира була пуста. Я там поселився і вже був Границьким. Там я по домовленості розписався офіційно з однією жінкою, але ми не проживали. Так її треба було і мені. Ми домовилися про все. Через рік я розвівся. На роботі я був у  будівельній організації прорабом. В 1948 році я сконтактівав з своєю першою дружиною і вона приїхала з нашою дочкою до мене. Ми розписалися і  у нас народився хлопчик. З цей час я поступив і закінчив хіміко-технологічний технікум. Коло Дніпропетровська побудував власний будинок. де проживали з сімєю. У будинку було шість кімнат. У 1967 році у Вікнинських полях знайшли документи  ОУН . Ці документи зберігалися у металічному бітоні. Там були мої звіти. Я не можу сказати, як саме знайшли, чи випадково, чи хтось здав. У 1970 році, а саме першого квітня мене заарештували. Після арешту я дуже захворів»

Повстанці патріоти Вишнівеччини які перебували в певні періоди у криївці в селі Бодаки .

КАЗНОВЕЦЬКИЙ ПАНАС ІВАНОВИЧ народився в селі Бутин Вишнівецького району Тернопільської області 1924 року. Псевдо «Вовчок». Освіта початкова. Проживав в селі Дзвиняча,  Член ОУН, вояка УПА є 1943 року. Заарештований 13 січня 1949 року Вишнівецьким РВ МДБ. Засуджений 01 червня 1949 року особливою нарадою при МДБ СРСР на 10 років ВТТ. Звільнений 1956 року. Повернувся і проживав в селі Кинахівці.

 «Я добре пам’ятаю, коли наше село Бутин було під польською владою і як нами керували поляки і як вони жили і заставляли нас малих вчити їхню мову та шанувати їхні традиції та віру. А коли мені було п’ятнадцять років, до нас прийшли нові царі – совіти. Тоді одні люди в нашому селі говорили що прийшла «червона чума» і разом з цією «чумою» прийшла страшна біда  і «смерть». Інші говорили, а таких було мало, що ми заживімо добре і все для нас буде безплатно, ми станемо багатими і ситими. А мій рідний брат Григорій, ще в кінці вересня 1939 року сказав що ми були польськими рабами на своїй рідній землі, а тепер  совіти хочуть нас зробити своїми рабами, забравши в нас рідну землю і вивезуть далеко в страшні сніги і холод і там будуть робити нас і наших дітей та внуків рабами.

КАЗНОВЕЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ псевдо «Моргун», народився 1918 року, село Бутин Вишнівецького району Тернопільської області, член ОУН з 1938 року, вояка УПА з 1943 року. Станичний села Бутин. У березні 1944 року мобілізований до лав радянської армії. Воював у штрафній роті. Заарештований 14 січня 1949 року Кременецьким РВ МДБ. Засуджений 10 грудня 1949 року особливою нарадою при МДБ СРСР на 10 років ВТТ. Покарання відбував у місті Інті  (Росія). Звільнений16 травня 1956 року. Проживав у селі Бутин.

Він рабом не хотів бути. Знаю, що ще до приходу совітів він мав оунівські брошури і часто ходив з сільськими хлопцями на якісь збори. Як прийшли нові, червоні «визволителі» то багатьох в нашому селі по арештовували і висилали в Сибір або садовили в тюрми, чи розстрілювали. Нас почали в селі грабувати, забирали коні, молотилки, витаскували зерно з комор. В 1941 році прийшли нові загарбники і знову наші люди почали радіти що буде покращення. Але наступили нові біди, почалися грабежі, вивозили молодь в Німеччину на каторжні роботи. А саме страшніше настало в 1943 році. Наступала ніч і наступав страх. Люди були так перелякані. По хатах ходили групи живодерів. По появлялися ковпаківці з лісу, то появлялися грабізники з чужих сіл, то залякували поляками. Щоб захищатися від банд і грабежів, кожен старався мати свою, власну зброю. В нас було своє група, рій УПА яку створив мій брат Григорій. він був станичним в селі і ми почали охороняти своє село. Коли мені було 19-ять років мені, мій брат сказав щоб я йшов в ОУН. Тоді мені дали кличку «Козак» і призначили  в місцевий, Бутинський рій, яким керував Теслюк Василь.

ТЕСЛЮК ВАСИЛЬ псевдо «Князь», «Вовчок», народився у 1922 році в селі Бутин, Вишнівецького району Тернопільської області. Член ОУН, вояка УПА з 1943 року. Ройовий в селі Бутин. Перебував в сотні «Сокола» і в сотні «Чесного». Загинув у 1950 році під час облави військової групи Вишнівецького енкаведе в криївці села Бутин. Щоб не попасти в руки ворогові, останню кулю випустив у себе.

Тоді в жовтні 1943 року у місцевому рою нас перебувало сімнадцять бійців. Всі ми були добре озброєні і проводили часто військові навчання. Мій брат «Моргун» в цій групі не перебував. Він часто ходив по селах з іншою групою. Тоді він перебував під керівництвом «Сокола» і був в СБ ОУН якою керував Кукурік Олександр.

КУКУРІК ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ псевдо. «Крук», «Буревій», «Беркут», «Грім», народився в селі Горанка Кременецького району Тернопільської області в сім’ї вчителя. Проживав в селі Мухавець. Закінчив Кременецьку духовну семінарію і Варшавську духовну академію. Працював з 1940 року вчителем у Старо-Вишнівецькій школі. Член ОУН. Вояка УПА. Надрайоновий провідникна теренах Вишнівеччини, Шумщини, Кременеччини, Лановеччини. Одружений. Загинув у травня 1945 року у сутичці з групою енкаведистів між селами Снігурівка-Чайчинці. Похований в селі Чайчинці.

У нашому місцевому рою був дуже активним Тибольчук Ростислав. Він мав кличку «Пекельний». Батько його був вчителем в нашому селі і також був активним оунівцем. У березні 1944 року «Пекельний» перейшов в сотню «Чесного».

ТИБОЛЬЧУК РОСТИСЛАВ ХОМИЧ, народився в селі Бутин Вишнівецького району Тернопільської області, псевдо «Пекельий», «Крук». Член ОУН, вояка УПА з 1943 року. Загинув, попавши в засаду, у вересні 1946 року під час облави військової групи енкаведе Кременецького РВ коло села Горинка.

Наш рій часто у вечері в листопаді місяці збирався у школі і з нами багато часу проводив батько Ростислава. Він нам розказував дуже цікаві речі про нашу Україну, як боролися українці роками за свою Незалежність. Ми вивчали важливі документи ОУН.

ТИБОЛЬЧУК ХОМА ІВАНОВИЧ народився в селі Ташевці Люблінського воєвудства (Польща) у  1892 року. Псевдо «Шумко». Проживав в селі Бутин, освіта середня спеціальна, вчитель. Член ОУН з 1937 року. Заарештований 13 березня 1945 року Вишнівецьким РВ НКДБ. Засуджений 23 травня 1945 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна на 5 років позбавлений прав. Помер 28 вересня 1947 року у ВТТ.

Ми активно збирали зброю, яку акуратно змащували і переховували у схрони, Також займалися заготовленням харчів і теплої білизни. З німцями ми не воювали, бо практично вони у нас в селі не появлялися, часом до нас в село приїздив на конях з Вишнівця, серед дня і швидко тікав. Ми часто вели перестрілки з ковпаківцями які грабували людей. Тут постійно декілька місяців ходила група яких потів розстріляли повстанці. Вони постійно провокували місцеве населення і вели боротьбу не проти німців, а проти нас. Їх побили коло села Кинахівці. Наш рій участі в цій перестрілці не брав. Це я взнав потів від свого брата Григорія.  Коли вже німці відступили, а саме на початку березня 1944 року в коло села Поляни , а саме на хуторі Мацки в глибоку криницю хтось покидав побитих поляків. Це знали всі люди по всіх кругом селах. І це знала радянська влада, яка прийшла після німців. Хто це зроби, невідомо. Адже банд було багато і на людському добрі завжди намагалися нажитися загарбники. Адже як в 1942 році грабували євреїв і відправляли в ГЕТТО. Це ті хто хотів задарма збагатитися. Члени ОУН цим ніколи не займалися. Під видом повстанців. На наших теренах багато по селах було різних банд, які хотіли розжитися на других людях.

До нас в село часто навідувався хлопець з села Лози, що за Вишнівцем. він завжди був озброєний і приходив до дочки мельника, Червінського Антона.  Потім я від свого брата взнав що це був Лозівский езбіст ОУН «Мок».

ГОМЕНЮК ЯКІВ ДАВИДОВИЧ народився в селі Лози Вишнівецького району Тернопільської області в 1922 році. Закінчив гімназію, член ОУН, вояка УПА, був станичним СБ ОУН в селі Лози. В 1944 році перебував на теренах Рівенщини.У грідні 1944 року був заарештований у своєму селі військовою групою Вишнівецького РВ енкаведе. Під час слідства зазнав жорстоких катувань. За вироком суду його привселюдно повісили у Вишнівці на ринковій площі.

Потім я чув, що його зловили в селі і через місяць повісили у Вишнівці. Його катували і примушували щоб він зізнався, але так кати нічого не вивідали і при великій кількості, примусово зігнаний місцевих людей повісили і ще два дні він бідолаха висів на стовпі, а три охоронці з місцевих «стрибків», добре озброєних стерегли. Та на третю ніч, коли падав густий сні, його викрали і кажуть похоронили місцеві повстанці в Лозах на цвинтарі.

Я, часто з своєю групою (роєм) ходили на Лановеччину, Зборівщину, одного разу на Шумщину. Коли ми відвідували та села. То люди з радістю зустрічали нас, годували, брали на ніч нас в свої хати.  Вони з ненавистю відзивалися про колишні влади, особливо про совітів, які так страшно наслідили за два роки свого перебування на наших землях. Особливо згадували страшний час початку війни з німцями, коли комуністи нищили всіх підряд, хто був у тюрмах. Я добре запам’ятав як у червні 1941 року до нас в село прибули карателі з Вишнівця. Крик, шум, плач, собаки гавкають на все село. Прибули наводити порядок у нашому рідному селі Бутин енкаведисти. Тоді вони заарештували трьох наших людей. Людям російською мовою пояснили що ці наші, люди «врагі отечества». Якого? Проти «отечества» виступали, не стали захищати «отечество». І це «отечество» стало мені поперек горла. Я не міг тоді зрозуміти, що це означає, і запитав свого старшого брата Григорія. Він довго думав і відповів, що ворог з Сходу, який прийшов на нашу рідну землю України, буде примушувати і вкорінювати нам любити їхню землю, не нашу. І щоб кожен з нас і наші діти та внуки  захищали їхню землю, не нашу України, і ці їхні землі носять назву «отечества».  Вже після війни, коли пройшли десятки років, їхня влада на могилах наших загиблих людей під час війни з німцями писали «погіблі за отечество», а могили наших патріотів, борців за Волю України, переорювали тракторами, нищили, а тих кого вони вбивали, кидали в глибокі ями чи криниці.

КРАВЕЦЬ ІЛЛЯ ГРИГОРОВИЧ народився 1903 року в селі Бутин. Член ОУН з 1936 року. Голова осередку ОУН в селі Бутин. Заарештований 02 червня 1941 року Вишнівецьким РВ НКДБ. Засуджений 21 серпня 1942 року особливою нарадою при НКВС СРСР на 8 років ВТТ. Помер 01 травня 1943 року в тюрмі міста Златоуст (Росія).

ЖИЛА ЯКІВ АНТОНОВИЧ народився 1907 року в селі Бутин, освіта початкова, член ОУН з 1936 року. Заарештований 02 червня 1941 року Вишнівецьким РВ НКДБ. Засуджений 20 лютого 1943 року особливою нарадою при НКВС СРСР на 8 років. Помер через два дні після суду 22 лютого 1943 року у ВТТ.

КУШНІРСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ народився у 1917 році в селі Бутин. Освіта початкова, член ОУН з 1936 року. Заарештований 02 червня 1941 року. Загинув у липні 1941 році під час конвоювання заарештованих з Кременецької тюрми в Росію.

Цих людей, які боролися за нас, за нашу Україну, за нашу рідну  мову –  не стало. Її так і ніхто не пом’яту, хіба що родичі. А влада роками ні разу їх не згадала, бо вони вмирали не «за отечество».

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ