Феномен тернопільського села
Кажуть, що ще у радянські часи село Залісці, що на Збаражчині, вважалося дуже релігійним. Адже, не зважаючи на перестороги того часу, чимало молодих людей прагнули вивчитися на священиків. А сьогодні там важко знайти оселю, де б не мешкав бодай один «батюшка».
До Залісців я потрапила у велике для залісчан свято: відзначали там 150-річчя з дня зведення каплички на честь князя Олександра Невського. Було велелюдно,і, що вразило особливо, серед прихожан було чимало дітей. При цьому навіть ті, які влаштувались на руках своїх матусь чи батьків – не капризували, не втікали, тому здалося, що тут вони вже не вперше. Розпитуючи прихожан про свято, почула: сьогодні в Залісці приїхало чимало отців, вихідців із села. Однак особливою шаною тут користується протопресвітер Матвєй Стаднюк. Старенький священик вже більше тридцяти років служить у Московському Катедральному соборі Богоявлення. Однак щороку приїжджає із своєю матушкою в рідне село. Зізнається, що робити це дедалі важч, адже роки вже не ті. «Однак лише так я можу подякувати цим трудолюбивим людям, якеі тут живуть і прославляють Господа Бога» , – пояснює він. Кожне слово дається йому нелегко. Після перенесеного декілька років тому інсульту ніхто вже не мав надії на те, що отець не лише стане на ноги, але й говоритиме. Однак вісімдесяти п’ятирічний Матвєй Стаднюк вразив всіх своєю вірою і бажанням служити. До слова, він порпрацював свого часу секретарем при патріархах Алексію І, Пмену, Алексію ІІ, та при діючому зараз, Кирилу. А це, погодьтесь, неабияка кар’єра у релігійному світі. Та й служити довлось і у Карпатах , і в єгипетській Александрії, і в Штатах.
Поспілкувавшись із стареньким отцем та з іншими священиками, яких з нагоди свята зібралося біля каплички чимало, ми були запрошені на гостину до батька двох священиків, який жив неподалік. Дуже незвичним для мене, хоча й приємним, було його звертання до мене, адже називав він мене не інакше, як «матушкою». І, оскільки я сиділа порябд із справжньою матушкою (дружиною священика) то не завжди розуміла, до кого ж звертається господар гостинного дому.
Отці розмовляли про те, що нас, журналістів, цікавило. Кількість бажаючих стати на шлях служіння Господу у Залісцях «зашкалює», а пояснити цього не може ніхто. Як спробував пояснити протоієрей Андрій Герасим, настоятель Свято-Покровської Церкви с. Залісці:
– Кажуть: «Дух святий дихає, там де сам він бажає». Тобто сам Господь вибрав це село. А чого Господь вибрав – це вже тайна Божа. Видно були якісь такі причини… Ми вже чисто як люди можемо казати: Почаївська лавра рядом, хороші настоятелі були, сам отака навколишня природа – вона способствує до міркування духовного.
Зауважу, що сам отець Андрій – немісцевий, як не парадоксально. Родом він із Рівненщини, і схоже, дуже пишається тим, що служить у Залісцях вже десятий рік. Вважає, що село – надзвичайно одухотворене.
Зрештою, цю думку важко спростувати. Адже навіть школярі, які прислуговують при церкві, переконані, що також стануть «батюшками».
Зараз на навчанні у духовних семінаріях перебуває 13 виходців із села. Це – багато, за словами отця Андрія, адже не кожна область може похвалитися такою кількістю бажаючих стати священнослужителями.
Траплялося в історії села таке, що навіть ті, хто здобув освіту, не пов’язану із церквою, і навіть працювали за іншим фахом, поверталися на шлях служіння Господу. Однак здебільшого питання майбутнього фаху для залісчан навіть не стоїть. Прагнення бути священиком – у них в крові, стверджує виходець із Залісців, настоятель Свято-Покровської церкви с. Мусорівці ієрей Андрій Возьнюк:
– Якщо чесно, я навіть не думав, куди поступати. От закінчив 11 класів і якось Господь сам устроїв, що я поступив у Почаївську духовну семінарію, – зізнається він.
Залишається сподіватися, що село, яке зажило слави другого Ватикану, й надалі залишатися оазою моральності і духовності. І так не хочеться, щоб в релігійних чварах, таких необхідних для утримання влади в певних руках, страждали ці щирі, приємні люди.
Ольга Терещук
Коментарі вимкнені.