Як Трофимчукам удалося врятуватися під час атаки в Тернополі?
Ольга Трофимчук відчувала неспокій ще з вечора. Жінка бачила попередження про обстріл і вже не могла заснути, коли почула тривогу. Тієї ночі вдалося поспати тільки з 4 ранку до 6:30. Розбудили дуже сильні вибухи.
“Я почала кричати, щоб усі швидко підіймалися, збиралися до укриття, бо місто під ворожою атакою. Першим схопила сина, одягнули те, що було під рукою. Добре пам’ятаю, що була в нічній сорочці, а далі все як у тумані. Чоловік пішов до своїх батьків, бо мамі було зле, вона не може ходити самостійно. Я лише повторювала, що треба швидше, бо дуже боялася, панікувала”, – згадала вона.
Родина хотіла йти до укриття місцевого підприємства, та в той бік летіли “Шахеди”. Тому пішли до укриття школи №22.
Батьки, зрештою, відмовилися йти.
Ми лише почали бігти до школи, як почули крики, вибухи, знову вибухи, і крики – все було в диму. Я зрозуміла, що це наш будинок: або пряме влучання, або зовсім поруч,
– розповіла Ольга.
За її словами, тоді не вірила, що батьки вижили. Чоловік побіг до них.
Сусіди з верхніх поверхів кричали, благали про допомогу. Поруч зі мною кричав у істериці син – йому було дуже страшно. Трохи оговтавшись, я залишила сина з сусідами і побігла за чоловіком, щоб допомогти вивести батьків. Вхідні двері в під’їзд довелося розгрібати, але нас врятувало те, що другий поверх вцілів. Ми встигли їх забрати. Тому й кажу, що Бог подарував нам друге день народження, усій нашій родині,
– поділилася вона.
Зараз Трофимчуки мають тільки базові речі – все, що наживали роками, згоріло.
