Солодково-медова Надія Хоптян

Надія ХоптянІнтерв’ю голови Гусятинської районної організації Партії регіонів, керівника Гусятинської райради Надії Хоптян для газети «Свобода».

Нещодавно ми побували на Гусятинщині, де  один робочий день провели з головою Гусятинської районної ради Надією Хоптян.  Своїми  спостереженнями про цю, відверто скажемо, цікаву зустріч сьогодні ділимось з читачами нашого часопису.

Ділова і водночас привітна й доброзичлива Надія Андріївна після кількох хвилин знайомства одразу перейшла до справи, точніше лише до частини справ, якими займається кожного робочого дня, а нерідко й вихідного. Оскільки обов’язків у голови районної ради чимало, то цього разу ми вирішили порозмовляти про так звану гуманітарну сферу, словом, про те, що найбільше хвилює пересічних людей, – насущні щоденні життєві проблеми. Це добре розуміє і пані Надія, яка народилась на Київщині, тривалий час працювала на Хмельниччині І вже півтора року очолює Гусятинську районну раду, а заодно є керівником районної організації Партії регіонів.

Тож для початку наша співрозмовниця повідомила, що буквально кілька днів тому першою в області успішно провела районну партійну конференцію. І хоч однопартійці до заходу підготувалися відмінно, все ж хвилювань було чимало, адже в гості до них з’їхалися представники з усіх районів Тернопілля, відтак хотілося  виглядати якомога краще. А говорити на конференції було про що, багатопланова робота районної влади і політична діяльність тут органічно переплітаються, бо, як сама наголошує, конкретні дії злагодженої команди управлінців – запорука успіху партії влади, адже усі разом роблять одну конкретну справу державної ваги.

Діяти в одній упряжці

Як пригадує Надія Андріївна, починати свою діяльність на посаді голови районної ради було нелегко:  „Депутатів багато, у кожного свої політичні переконання, власний погляд на вирішення тих чи інших проблем і навіть амбіції, та з перших днів роботи усі зрозуміли кредо моєї діяльності –  ми повинні працювати в унісон, бо тільки консолідація сил і чітке розуміння одне одного може привести до успішних результатів”.

На щастя, депутатський корпус Гусятинщини зрозумів цю концептуальну тезу і тепер на сесіях райради панує ділова, конструктивна і, найголовніше, об’єднавча атмосфера, яку, на жаль, не сприймають  деякі опоненти. А перше, що Надія Андріївна запропонувала народним обранцям району, – це заснувати єдиний день прийому громадян, ним стала остання п’ятниця кожного місяця. Адже кожен з депутатів, йдучи на вибори, у власних програмах обіцяв своїм прихильникам поліпшення їх добробуту, вирішення тих чи інших проблем. Проте час, на превеликий жаль, біжить дуже швидко, а проблеми залишаються, тож є нагальна необхідність зустрітися з тими, хто віддав за нинішніх депутатів голоси, аби знову почути про питання, які й досі потребують невідкладного вирішення. І це, до речі, дуже ефективний крок співпраці та взаєморозуміння влади і громади. А приклад у цій справі подає голова райради, в якої прийомний день не тільки у визначений час. Мешканці району зі своїми невідкладними проблемами можуть потрапити до неї у будь-яку хвилину.

Плекаємо молоду еліту нації

У своїй активній діяльності голова Гусятинської районної ради ніколи не обділяє увагою молодь, оскільки добре знає, наскільки серйозною сьогодні є проблема молодих кадрів. Тож у цьому зв’язку гусятинська влада (йдеться і про голову райдержадміністрації Олександра Володимировича Собаня, його заступника Романа Євгеновича Сагайдака, інших очільників району) бере на озброєння програму Президента України „Молода еліта нації”.

І хоч сьогодні робоче місце – чимала проблема, проте при бажанні можна його знайти. До речі, на стажування у районну раду приходять чимало молодих спеціалістів,  тут ніколи й нікому не відмовляють. Сюди охоче беруть юристів, фахівців соціальної сфери,  менеджерів з управління персоналом і економістів. Тут вони вчаться управлінської діяльності, діловодства, державного підходу до справи.

І нині на стажуванні в апараті  районної організації Партії регіонів є три молодих спеціалісти, які закінчили тернопільські виші.

Взагалі діяльність  апарату районної ради і партійного активу – це не тільки сесійна робота, прийом громадян,  діловодство чи політика. Наприклад, коли мова заходить про  чисте довкілля, активісти як свідомі громадяни дружно займаються прибиранням навколишньої території. Як і всі гусятинці, вони збирають сміття, косять бур’яни, сіють траву й садять дерева, і плоди такої праці – очевидні. Зрештою, ми й самі звернули увагу на те, що біля будинку районної влади, де ще торік росли чагарники, тепер щедро проростає зелена травичка. Те ж саме і на центральному стадіоні „Збруч”, де замість посохлих  дерев навесні висадили молоді.

Словом, голова райради усе бачить і до всього має справу, усе прагне змінити на краще. Тож не випадково хтось із журналістів якось запитав її, мовляв, звідки Надія Андріївна черпає сили та енергію для численних добрих справ. Вона, не задумуючись, щиро відповіла: „Зробила одну справу – побачила позитивний результат, з’являються нові ідеї. І тоді знову хочеться щось робити. І роблю…”

До речі, коли розмова торкнулася питання співпраці Гусятинської районної ради і райдержадміністрації, Надія Андріївна порівняла її з квітучим деревом, яке, коли його постійно плекати, щедро плодоносить. Так і гілки влади, хоч різні за функціональними обов’язками, але покликані робити єдину благородну справу – повсякчас боротися за поліпшення життя наших краян.

І серце таке  ж чутливе

Якось мимоволі мова зайшла і про етичний момент владних повноважень дружини губернатора. Нерідко можна почути, мовляв, добре їй  у районі, коли чоловік керує всією областю.  Надія Андріївна відверто мовила: «Повірте, що від цього у мене з’являється ще більше відповідальності і прискіпливого ставлення до себе, а не привілеїв. Ніхто і нічого не приносить мені, як кажуть, на тарілочці. Наяву інші реалії і правда. Можливо, і є бажаючі скомпрометувати губернатора через слабкість дружини». І тут же, усміхнувшись, додала: «Повірте, щоб знайти у мені цю слабкість, не вистачить навіть бажання і зусиль усієї Верховної Ради».

Звичайно, не можна сказати, що на початках усе це давалось легко, адже пані Надія, як і всі жінки, вразлива і сльози у неї такі ж,  як і в інших, і серце  чутливе до болю і страждань. З часом вона стала більшим прагматиком і навчилась відрізняти чорне від білого, правдиве від фальшивого. Відтак залишається головне – наполеглива і самовіддана робота на користь краян.

Тим паче, що діти звили свої гніздечка. Тож ціннішими стали зустрічі з рідними, спілкування у колі родини. Тепло і гарно на душі, зізнається Надія Андріївна, коли вся сім’я збирається разом. Коли чарують щирим дитячим сміхом внучки Катруся та Ніка.

Ми запитали пані Надію про її найзаповітнішу мрію.

– Дожити до народження правнуків, щоб побачити їх щасливими у багатій, економічно сильній Україні.

А добрі справи залишаться  краянам

Робити добрі справи для Надії Андріївни – це не тільки службовий обов’язок, а, мабуть, і стиль життя. Вона з гордістю розповідала нам про те, як у Гусятині до 20-ліття незалежності України усією громадою зводили районний стадіон під назвою «Збруч». До його будівництва доклались і містяни, і підприємці, і небайдужі земляки, які уже давно живуть за межами Тернопілля. Він справді красень, великий, просторий, у глядацькому секторі – новенькі крісла, акуратно обкошені газони, неподалік чудовий ліс. Нині тут займаються дорослі – професійні спортсмени, студенти і дошкільнята. А поруч малеча освоює ролики, тримаючись  за мамині руки. Словом, краса невимовна, але й це не всім подобалось. Окремі недоброзичливці зауважували, мовляв, влада на цьому лише піариться. Але словесна тріскотня забулася,  а стадіон десятки літ служитиме усій громаді.
З ініціативи Надії Андріївни традиційні зустрічі у селах району тепер проходять неформально. На них обов’язково приїжджають перші керівники району, начальники профільних управлінь, зрештою усі, від кого залежить  вирішення проблемних питань. Пригадуються збори селян у Новому Нижбірку. Місцеві мешканці скаржилися, що самотужки вони не можуть збудувати новий  пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули в роки Другої світової війни, а це 68 осіб! Голова райради запевнила, що через місяць пам’ятник постане у всій своїй красі. І вже 9 травня відбулося багатолюдне відкриття величного постаменту за  участю голови облдержадміністрації Валентина Антоновича Хоптяна.

Під час відвідин будинку культури  у Новому Нижбірку сільська молодь попросила голову райради допомогти у придбанні музичної апаратури і вона вирішила цю проблему.  І хоч Надія Андріївна особисто не змогла приїхати, все ж представники райдержадміністрації вручили юнакам і дівчатам обіцяну апаратуру на Великодні  свята, яку для них придбав член Партії регіонів, підприємець Павло Миколайович Богоніс.

А скільки добрих справ Надія Андріївна зі своїми соратниками й однодумцями зробили для окремих людей, про яких ніхто не згадував упродовж десятиліть! Зазвичай голова райради вишукує одиноких, інвалідів чи соціально незахищених краян, які конче потребують сторонньої допомоги.

У цьому зв’язку  хочемо розповісти про гірку долю двадцятип’ятирічного юнака Івана Косьмини з Вільхівчика, який після важкої травми уже два роки прикутий до ліжка. Спочатку він міг хіба що говорити.

Незрівнянно болісно досі жилось і пані Надії із Оришківців, яка 20 років могла пересуватися по кімнаті лише за допомогою табуретки. А як тут не згадати і двадцятисемирічну Ніну Вагилевич з Копичинців, яка напрочуд гарно малює картини.  Нині ж за старання Надії Андріївни, депутатського корпусу Гусятинщини, обласного представництва з реалізації гуманітарних проектів ЮНЕСКО, яке очолює небайдужий активіст Віталій Степанович Семенюк, місцевих підприємців, французьких меценатів, благодійниці і нашої землячки Галини Стрийняк, яка  проживає у Німеччині, усі вони отримали не тільки сучасні інвалідні  візки, необхідний інвентар чи матеріальну допомогу. Вони здобули головне – віру у власні сили і надію на те, що комусь потрібні в цьому світі!

А хіба можна без хвилювання слухати ще одну історію, яка стосується двох юних краян (не будемо називати конкретної адреси з етичних міркувань). Ще до весілля  у них народилась чудова двійня. Але проза життя і побутові негаразди стали причиною наміру неповнолітньої матері відмовитись від своїх кровинок. Важко навіть уявити, скільки жіночої психології, материнського тепла і управлінського хисту Надія Андріївна доклала до того, аби зберегти молоду сім’ю, допомогти їм матеріально, провести до їхнього помешкання воду, а двох дітей з багатодітної сім’ї влаштувати до школи-інтернату.

Для реалізації соціальних проектів Надія Андріївна не шкодує ні часу, ні сил, ні життєвої енергії. Недавно вона налагодила ефективну співпрацю з благодійним фондом “Гуманітарна  допомога м.Білефельд”, який уже організував не одну благодійну акцію для багатодітних і малозабезпечених сімей Гусятинщини.

А на початку червня вона зустрілася з французькою делегацією, яка представляє гуманітарну місію в Україні. Серед почесних гостей були мер міста Харцвіллер Марсель Струбель, активіст гуманітарної організації п.Роже та директор Європейської філії меблевих заводів  американської корпорації “Стілл кейз” Себастьян Струбель. Як наголосила Н.А.Хоптян, завдяки допомозі  пана Струбеля уже вдалося  реалізувати кілька гуманітарних проектів, котрі суттєво змінити життя інвалідів району.

…Того дня  голова райради організувала нам екскурсію до центральної районної бібліотеки, на розкішний стадіон, ми відвідали дитячо-юнацьку спортивну школу та Гусятинську загальноосвітню   школу, яка сьогодні постає із руїн недбальства. І скрізь, де ми побували, нуртує життя, люди працюють з поглядом у перспективу,  з вірою у завтрашній день. Звичайно, ми далекі від ідеалізації ситуації, але незаперечне одне: там, де влада і громада працюють спільно, де слово не розходиться з ділом, де в центрі уваги влади перебуває пересічна людина, туди неодмінно приходить упевненість у тому, що все у нас буде гаразд.

Зіна КУШНІРУК, Богдан НОВОСЯДЛИЙ.

Газета “Свобода”

-1 thoughts on “Солодково-медова Надія Хоптян

  • 18:31 | 29 червня, 2012 at 18:31
    Permalink

    Дуже хочуть з Надією Андрієвною поспілкуватися мешканці сіл Товсте, Саджівки, Красного, Паївки і всьго Гримайлівського куща і “подякувати” за турботу щодо клубів і доріг. А заодно побажати Вам шановна медово-солодка відпочити в названих селах в клубах і поїздити по таких дорогах. А щоб Вас не розтрясло по дорозі до цих сіл, то візьміть з собою героя Гуту. Стидно панове, і не коштів Вам бракує, а елементарної совісті.

Comments are closed.