У дитинстві нового Предстоятеля УГКЦ усі називали… Сонечком

…Реанiмацiя районної лiкарнi. “Швидка” щойно доправила сюди хлопчину. Безвусого, ще зовсiм дитину. – Пульс! Пульс пропадає!.. – Серце зупиняється! Вiн йде вiд нас! Навколо пацiєнта метушаться стурбованi лiкарi. Пiт рясно скроплює їхнi скронi.

Утiм, зусилля марнi. Смерть сильнiша за людей. Люди в бiлих халатах поволi
виходять з реанiмацiйної. А один з них залишається. Стає навколiшки,
починає щось шепотiти.

– Святославе, вам погано? Що ви робите? Вiн же помер!

– Не хвилюйтесь, сестро, все гаразд. Я лише помолюся за цю людину.

… Ця iсторiя сталася майже двадцять два роки тому. Ще не було незалежної України. Ще мало хто ходив до церкви. Ще нiхто не здогадувався, що зовсiм скоро, за якихось кiлька мiсяцiв, життя почне стрiмко змiнюватись.

I, тим паче, нiхто не мiг би повiрити, що ось тут, на потрiсканiй плитцi районної лiкарнi, стоїть на колiнах майбутнiй глава багатомiльйонної української Церкви – владика Святослав.

З цiєї митi минуть ще довгi двадцять два роки, i Бог вкаже на нього. Мабуть, тодi Вiн почув цю щиру молитву. I захотiв, щоб саме ця людина вiдтепер молилась за всiх нас – живих i мертвих, грiшних i праведних. Молилась i служила. Людям i Богу.

…Саме цьому молодому священиковi довiрили очолити велику греко-католицьку громаду усього свiту. Голосували єпископи таємно.

Вибiр став абсолютною несподiванкою. Усi експерти, що робили прогнози, помилились.

“Хто вiн? Чому вiн? Чому саме вiн?” – перепитували одне одного люди.

Iнтронiзацiю нового Глави УГКЦ сьогоднi обговорюють не лише в Українi, а й у свiтi. Це велика подiя. Андрiй Шептицький, Йосиф Слiпий, Мирослав Iван Любачiвський, Любомир Гузар… Цi великi iмена золотом викарбувано не просто на скрижалях нашої iсторiї, а в серцях українцiв. А тепер – його черга.

…Святослав, старший зi синiв Юрiя i Вiри Шевчукiв, народженний у мiстi Стрию, що на Львiвщинi. П’ятого травня цього року отцю Святославу сповниться 41 рiк.

Хто вiн – новий Глава УГКЦ Святослав Шевчук?

“Вдома його усі кликали Сонечком”

… Тиха вуличка у Стрию. Будинки небагатi, але ошатнi. Тут, за 70 кiлометрiв вiд Львова, iнше життя. Негаласливе, розмiрене i спокiйне. У недiлю вуличка оживе – люди йтимуть до церкви, а нинi замiтають подвiр’я, квiти насаджують по городах. Весна iде.

Про нового Главу УГКЦ тут говорять з гордiстю. “Наш”, – кажуть.

Саме у такому небагатому будиночку на тихiй вуличцi, вiддаленiй вiд центру Стрия, i зростав  Святослав Шевчук. Хату, де нинi живуть його батьки, знайти легко. У дворi священницький чорний одяг сушиться. З батьками живе 29-рiчний Всеволод з дружиною. Молодший брат Святослава – також священик.

Обiйстя Шевчукiв по-мiсцевому називать хатою Крокiсiв. То по дiдовi Василю й бабусi Святославовiй – Катеринi, яку всi лагiдно кликали на вулицi Касею. Квiти баба Катря вирощувала.

– Вiн все менi маленьким перед очима. Баба Кася на ослiнчику сидить, а Святославчик – бiля неї. Якось я на городi порався, а Святослав – може, мав де рокiв зо три – до мене рученята простяг: “Прошу взяти мене на ручки!” – усмiхається спогадам дядько Тарас, сусiд Шевчукiв. Каже, досi йому дивно: малий був, а так поважно просився на руки. Жалiє, що взяти не змiг. Паркан високий.

Про дитячу поважнiсть майбутнього Патрiарха говорять багато.

– Одного разу я прийшла зi садочка його забирати, а Святослав каже: бiльше не пiде. Допитуюся чому, а вiн менi: “Нащо маю сюди ходити, як маю дiда i бабу?” – мама Вiра намагається сльози заховати вiд стороннiх очей. Вона часто плаче. Так усi матерi плачуть. I чим вищi посади обiймають їхнi дiти, тим густiше засiває сивина коси. Бо таке вже серце материнське.

Святослав таки випросив собi за дитячий садочок дiда i бабу. Вони хлопчину i пильнували змалечку. Вочевидь, саме дiдо Василь i баба Катерина й заклали у маленьке серце Святославове, якого всi вдома кликали Сонечком, велику любов до Бога i шану до людей.

– Дiдо Василь був дуже начитаний, цитував напам’ять Бiблiю, притч знав багато. Вони з бабусею були надзвичайно релiгiйними людьми, дружили багато рокiв з отцем Олексiєм Зарицьким, – пан Юрiй, батько нинiшнього Глави УГКЦ, оповiдає про тестя i тещу з великою шаною. У цiй родинi пошанiвок одне до одного глибокий.

А розповiдати цiкавому до всього хлопчинi дiдо Василь i бабця Кася мали що. Познайомилися на роботах у Нiмеччинi. Дiда Василя зi села Пiдлисся нинi Золочiвського району Львiвщини, а його Катрусю зi села Голубутiв, що неподалiк Стрия, забрали. Вiйна була. У Нiмеччинi й побралися.

Як вернулися Крокiси в Україну, то купили стареньку хату в горах та перевезли її до Стрия. Злiпили мазанку. Дiдо її Святославовi вiдписав. Тут народилася Святославова мама Вiра iз сестрою Iриною. Обоє – музиканти. Закiнчили Львiвську консерваторiю. Згодом Iрина стала хрещеною мамою Святослава й навчала хрещеника гри на скрипцi. А мама – гри на фортепiано.

“Ми у владики списували геометрiю”

…Тарас Кузела, Тетяна Чайкiвська, Святослав Шевчук, Роман Жук, Оксана Максимець, Мирон Гнатiв, Анатолiй Бондарчук… 42 учнi. Випуск 1987-го. Серед випускникiв є юристи, учителi, моряки, пiдприємцi. А вiдтепер i Глава Греко-Католицької Церкви владика Святослав.

– Ми були бешкетниками, а Святослав – нi. Вiн був урiвноваженим завжди i
чесним, – клас, де навчався молодий Глава УГКЦ i сьогоднi дружнiй. Однокласники згадують, як списували у нинiшнього очiльника Церкви математику. Та й не лише математику, а й фiзику, правопис. Адже син Шевчукiв вчився на вiдмiнно.

– Геометрiю точно списували у владики всi! – смiється спогадам однокласниця владики Святослава Тетяна Чайкiвська. Вона вчителює у Стрию. Уже її учень – студент духовної семiнарiї.

Тетяна каже, що найкраще Святослава Оксанка Максимець пам’ятає. Вони
товаришували ще зi садка, а потiм за партою разом сидiли.

Святослав якось пiдiбрав пташку з пораненим крилом, то, здається, була ластiвка. “Ми її лiкували-лiкували, а вона померла. То зiбрав Святослав iз цiлої вулицi дiтлахiв, i ми влаштували похорон тому пташенятi. Й панахиду вiдправили, i хрест поставили…” – згадує Оксана.

…Перша вчителька Святослава Анна Ясiнь приклала долоню до очей.

– Хто ж там iде? Може, Святослав приїхав? Був недавно у Стрию, проповiдь
таку файну людям виголосив. Не мав як до мене зайти, нинi в нього часу вже
зовсiм мало, – втирає непрохану сльозу старенька вчителька. Для неї всi
школярики лишилися її Святославчиками, Катрусями, Тарасиками…

– То мої дiти. Святослава пам’ятаю найбiльше. Вiн вiдрiзнявся вiд iнших, i дуже. Мав глибокий розум, здiбностi великi, вчився надзвичайно добре, завжди такий акуратний i уважний. Та найбiльше мене вражала якась доросла поважнiсть у цiй дитинi, – каже Анна Григорiвна. – Такi дiти, як Святослав пам’ятаються добре, бо трапляються вельми рiдко. Було видно, що хлопчинi
багато уваги батьки придiляють. Дбали про нього дуже.

– Нашi сини звикли як до книжки, так i до роботи. Святослав i дров нарубає, i траву покосить. Дiдо його вчив. Города великого у нас немає, але кролiв тримали, тож трави треба було накосити та косу поклепати, – батько Юрiй дбайливо поглажує кут хати. Зi Святославом ремонтували стару оселю. I прибудову разом змурували.

– Святослав нiколи не цурається нiякої роботи. Вiн уже ректором духовної семiнарiї був, а як приїздив додому, то вiкна перед Великоднем мив, аби мамi полегшити працю, – розповiдає Всеволод. Старший брат – то велика гордiсть молодшого. Вiн виростив його. Рiзниця мiж синами Юрiя, яким батько дав iмена великих князiв, – 12 рокiв.

– Вiн мене все на руках носив. А як Святослав у перший клас мене приводив,
то дiти казали, що я маю дуже молодого i гарного тата, – усмiхається Всеволод.

Молодшому братові  й шлюб дав, і висвятив

… 12 березня цього року Глава УГКЦ Святослав Шевчук висвячував свого молодшого брата Всеволода Шевчука на священика. I шлюб Всеволоду та Галинi також старший брат давав. Подiбне, де брат брата на священика висвячує, було вперше в iсторiї Греко-Католицької Церкви. Кажуть, що це добрий знак.

– То для мене така честь, що брат висвячував. Я так мрiяв про це. I ми з дружиною не одружувалися ранiше, чекали, аби брат з Аргентини приїхав i дав нам шлюб та благословення, – згадує Всеволод. Обидва брати схожi мiж собою як краплини роси. Мама Вiра довго їх молоком годувала. I говорити її сини почали дуже рано – ще до року.

– Святослав десь у вiсiм мiсяцiв заговорив. I вiдразу цiлими фразами. Й ходити рано почав, – вдивляється мати у свiтлину сина. Вона часто бачить його лише на фотографiях. Як поїхав її Святослав у неповних 15 лiт вчитися до Бориславського медичного училища, то так i пiшов у науку, в дороги далекi.

… Перша марка – Мадонна з дитям на руках. Марок в альбомi багато, то дитяче захоплення Святослава. Та допитливий хлопчина збирав не лише марки, а й монети, займався легкою атлетикою, їздив чи не на всi олiмпiади, фотографував. А на вулицi хлопчика чекали поштовi голуби. Птахи неба. Туркотливi й бiлi-бiлi, як янголи…

– Англiйську, польську, iспанську, грецьку… Розумiє нiмецьку, старослов’янською читає вiльно, знає латинь, – пан Юрiй, за освiтою радiоiнженер, перераховує мови, якими володiє його високосанний син. Каже, Святослав латинь у медучилищi полюбив. А англiйську – в армiї вивчав. Батьки мрiяли побачити в Святославовi лiкаря. Та й медичнi свiтила пророкували вiдмiнниковi велике майбутнє.

– Мого сина доля чекала iнша. Я переживала дуже, коли вiн вибрав такий шлях. Без сiм’ї. Служити Боговi – важкий хрест. Та потiм зрозумiла: бути священиком – то його покликання, – мама Вiра знає, що в медицину її старший син пiшов задля неї. Цукровий дiабет, хворе серце… Руки 64-рiчної учительки музики перестають тремтiти лише тодi, коли пальцi торкаються клавiшiв фортепiано, скрипок обох своїх синiв-священикiв та Святославової сопiлки. Пастир греко-католикiв, крiм скрипки i фортепiано, ще й на сопiлцi грає.

– Святослав надзвичайно любить музику. Особливо класичну. Вiн немовлям
плакав, аби музику включили. Так пiд музику i засинав, – згадує мама. Вона й коли пiд серцем своє дитя носила, то грала класичнi мелодiї для свого первiстка. Без пiснi в цiй хатi не було нiколи. – Святослав i колядки, i пiснi козацькi пiд мамине фортепiано спiвав. Вони, як усi троє сядуть бiля iнструмента, то аж душа вiд спiвiв заходиться, – усмiхається батько. Каже, що сини голосами в мамину родину вдалися. Спiвуча вона в них дуже.

Старший Святослав, вкладаючи свого малого брата Всеволода спати, вчив його молитися. I прокидатися вчив з “Отче Наш…” Бо так у цiй родинi завжди було заведено. Бабуся покiйна все казала: “Без Бога нi до порога”. I хлiб, що впав, навчали цiлувати. Ще малими хлопчаки знали – дiдусеву Бiблiю треба ховати так, аби нiхто не бачив. Часи такi були. Радянськi. З партiєю i без Бога.

– Ми дружили з двома черницями. Вони переховувалися, бо ж Католицька
Церква була заборонена. Старша з них, Марiя була нiмою, їй енкаведисти при катуваннi язика вирвали. Марiя померла у Стрию i заповiла поховати її на Тернопiльщинi, де колись був монастир, – батько владики Святослава згадує, як автiвкою вiз мертву черницю до її вiчного спочинку. – Уночi й без труни. Зупинили б – i вiдразу б у в’язницю. Та тiєї ночi мiлiцiю з дороги забрала злива…

…У родинi Шевчукiв-Крокiсiв нiколи не було отцiв. Лише рiдна сестра пана Юрiя – монахиня, уже пiзнiше, “пiсля Союзу”, чоловiк материної сестри Iрини висвятився на священика. Але доля обох глибоко релiгiйних родин надзвичайна…

– У нашiй хатi потай правили богослужiння. Я ще малим хлопцем прислужував священику i розносив церковну лiтературу. Носив людям городами, уночi, аби нiхто не бачив i не донiс, – оповiдає пан Юрiй, батько владики Святослава, який народився у селищi Брошнiв-Осада на Iвано-Франкiвщинi. Каже, мав бути священиком, але зрозумiв ще юнаком, що не вiдчуває стiльки сили, аби вiдмовитись вiд земних спокус.

Малим хлопцем Юрко добре затямив: за вiру греко-католикiв вiдправляють до Сибiру. Знав i те, як совiти та поляки розпинали греко-католицьких священикiв у тюрмах. Але не знав, що у Стрию живе маленька дiвчина Вiра Крокiс, котра згодом стане йому дружиною та матiр’ю їхнiх синiв-священикiв i в хатi котрої… також збираються таємно греко-католики на спiльну молитву.

Святославу про переслiдування греко-католикiв дiдуньо вечорами розповiдав замiсть казки…

Медучилище – армія – реанімація – Буенос-Айрес…

У хатi, де зростав Глава УГКЦ, iз великих статкiв – книги. Усi стiни – то книжковi полицi.

– Я хлiб їв, а наша мама – книги. I дiтей ними годувала завжди, – усмiхається батько сина-єпископа. Зiбрання творiв Франка, Леся Українка, Карпенко-Карий, Пантейлемон Кулiш – цi книги Святослав читав змалку. Пiзнiше вiн уже сам поповнюватиме батькiвську бiблiотеку. I бiля українських класикiв на полицях –  богословська лiтература рiзними мовами…

Медучилище в Бориславi Святослав Шевчук, як i школу, закiнчив на “вiдмiнно”. Юнака забрали до армiї. Служив медбратом у медичнiй частинi Луганського вищого авiацiйного училища. Там почав вивчати англiйську мову.

Пiсля армiї по поверненнi до рiдної оселi майбутнiй глава УГКЦ працював у реанiмацiйному вiддiленнi Залiзничної лiкарнi у Стрию. Саме там юнак побачив зблизька людське страждання. I смерть побачив, перед якою всi рiвнi. I чув, як тодi кличуть люди Бога для порятунку. Як падають навколiшки багатi й бiднi, знанi й невiдомi – жити…

1991-й. Працюючи в реанiмацiї, Святослав вступив до греко-католицької органiзацiї “Українська молодь Христовi”. До молодих українцiв якось завiтав священик з Аргентини. Спитав, хто з молодих греко-католикiв хоче стати священиком? Навчання в Аргентинi, в Буенос-Айресi. Мова – англiйська й iспанська…

…1992 – 1994 роки. Львiвська духовна семiнарiя. Дияконськi свячення
отримав 21 травня 1994-го (святитель владика Филимон (Курчаба), священичi – 26 червня 1994-го (святитель Блаженнiший Мирослав Iван Кардинал Любачiвський).

У 1994 – 1999 роках навчався у Папському унiверситетi св. Томи Аквiнського (Рим, Iталiя).

У 1999 – 2000 роках – префект Львiвської семiнарiї Святого Духа. 2000 – 2007 роки – вiце-ректор цiєї ж семiнарiї. З 2001-го – вiце-декан богословського факультету Львiвської богословської академiї (вiдтак Українського католицького унiверситету). 2002 – 2005 роки – голова секретарiату та особистий секретар Блаженнiшого Любомира, керiвник патрiаршої курiї у Львовi. З червня 2007-го – ректор Львiвської семiнарiї Святого Духа.

14 сiчня 2009 року Святiший Отець Бенедикт XVI благословив рiшення Синоду єпископiв Української Греко-Католицької Церкви про призначення отця доктора Святослава Шевчука, ректора Львiвської духовної семiнарiї Святого Духа єпископом – помiчником єпархiї Покрова Пресвятої Богородицi в Буенос-Айресi (Аргентина). Новому єпископу удiлено титулярний престол Castra di Galba. Архиєрейська хiротонiя вiдбулася 7 квiтня 2009-го. 10 квiтня 2010 року призначений апостольським адмiнiстратором єпархiї Покрови Пресвятої Богородицi.

На виборчому Синодi, який проходив 21 – 24 березня 2011 року в Брюховичах (Львiв), Святослава Шевчука обрали Главою Української
Греко-Католицької Церкви.

– Його Бог завжди вiв. Як їхав вчитися на священика, то путч у Москвi почався. А ми квиток купили до Аргентини. Я руки заломлювала: де та Аргентина? У Москвi стрiляють: куди сина вiдпускаю? – мати Вiра ще не може повiрити, що її старшому синовi Святославу випала така висока честь: стати Главою УГКЦ.

Але це вже факт. Тепер саме йому вести людей за собою Божою дорогою…

Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, Експрес