«Ulitakis» від тернопільського «Tik Tu»: внутрішній гедонізм, ода радості, самоіронія та стьоб

Tik Tu

З часу першого альбому «Shuma» космічно-ніжних і не менш серйозних «Tik Tu» пройшло два роки. Відтоді їхньою музикою звучали київські фонтани, часами реклама й фільми, вона виривалась з навушників і колонок, вмощувалась у голові римами й образами.

З нагоди виходу нового альбому — «Ulitakis» — поговорила з Наталкою Багрій (вокал, флейта, альт, клавішні), Лесиком Дранчуком (ударні) та Романом Божко (бас, клавішні, семплування) про те, які історії вони наготували цього разу

— Ви не поспішали з новим альбомом.

Лесик: Ми егоїстично ставимось до музики — для нас важливий сам процес. Тому працювали над новими треками, коли це приносило задоволення. Наш внутрішній гедонізм можна викупити — це зроблено не надумано й без напруження. Через те й так довго.

— Що змінилось в час між першим і другим?

Наталка: Тепер ми пишемо пісні втрьох. «Shuma» складалась з пісень, які писали чи то я з Бошеком, чи то я з Лесиком. Цього разу ми сиділи від початку до кінця створювали пісні разом. Це був синтез і взаємовплив.

Роман: Так треки мають найбільше наповнення. Тепер ми спокійніше та виваженіше ставимось до музики. Може, вона не лупить фонтаном, але коли щось з’являється, то це щось високовартісне.

Лесик: На першому альбомі побачили, як воно й що. Зараз ми більше експериментуємо, але далі лишається правило, що кожна пісня має стояти сама за себе й мати свою історію, так, аби це не була сіра мишка.

Наталка: Щоби її можна було слухати як сингл і радіти (сміється). Тексти зазвичай пишемо з Лесиком, щоби вони не були занадто няшними чи гіркоправдивими.

— Лесик гірко правдивий, а ти няшна?

(Сміються)

Наталка: Так. Дєтство, малюсіки, пупусіки, какусіки.

Лесик: Так, але «Маленькі малюсіки», як розібратись — не дитяча пісня, а про війну.

 Як би ви охарактеризували пісні, що склали новий альбом?

Наталка: Так само, як перший, він різностильовий. Є даб, психодел, чого раніше не планували. Мені здається, його загальний настрій — заглиблення в себе.

Роман: Для мене кожен трек має це різний настрій, якогось загального він у мене не викликає. В кожному треці є дуже багато відсилів до музики, яку ми слухаємо — така собі гра для музикантів, пазли.

Лесик: Це колаж і різноманіття всього. В плані музики — еклектика, як була, так і є, багатоінсрументальність, різнокольорова звукова палітра, режим live looping, психоделія, постійний пошук всередині себе та в світі, естетика.

Роман: Сумних пісень нема.

Наталка: Нема. Для мене «Tik Tu» — це взагалі ода радості. Там є самоіронія та стьоб. Але це завжди позитивний настрій. Для мене важливо не грузити людей — є багато речей, від яких і так грузишся. Найголовніший, як для мене, посил альбому — любов до світу, любов до людей. Можливо, є трохи сумних ноток, але вони мають бути, аби побачити радість, щоби її відтінити.

Лесик: Для мене важливо, щоби музика була цікава, аби  не була копією чогось. Знайти щось своє. Ми як золотошукачі — перебираємо почуте, навколишніх, самих себе, для того, аби відшукавши, всі троє погодились: в тому є цінність.

Наші треки багатошарові. Треба чимось зацікавити, щось розповісти слухачам, аби пісня була не була тупа, а в певній мірі розвивала. Хотілося б додати туди дрібку якоїсь мудрості. Я схильний думати, що митці, котрі створюють продукт не з ціллю його продати, а того, бо інакше не можуть, передають сучасні тенденції та прогнозують події (звісно, з власними баченням, тарганами й глюками). Можливо, я хотів би нас такими бачити, щоби ми були такими крутими, а, може, так воно і є. Для мене в наших піснях перетинаються задоволення від прослуховування треку як музики і слухання тексту. Ці пісні для тих, хто не любить вслухатись, і для тих хто любить поритись, подомахуватись.

— Ваші пісні – майже завжди півреальні історії з характерними персонажами. Звідки вони? 

Наталка: Може, це своєрідний сюр. Або це можна назвати частинкою казкового. Я взагалі не люблю бути в реальному світі.

Лесик: Деякі історії про реальних людей, частина — про нас. Пісня «Інтроверт» про тих, котрі займаються самоїдством і самокопанням. Це така тонка самоіронія, бо і ми такі, і багато наших друзів таких. У нас взагалі багато самоіронії в альбомі. Зара часто кажуть, що така музичка, як інді, для супермаркету — фонова. І ми написали текст про життєву драму в супермаркеті «Банана».

Наталка: І про фантазію жити в теплих країнах.

Лесик: Я собі шифрував зняти кліп про бабусю й дідуся, котрі заходять в супермаркет і перед ними великий золотий банан — символ достатку. Вони стоять та фантазують про країни, звідки він приїхав, де вони ніколи не були, але вкінці позитивна розв’язка: всім весело, всім танцюють і всім зає***сь.

Наталка: «Безпечніше лишитись дома» про дівчину, котра вийшла на вулицю, і зрозуміла, що вже літо – а вона просиділа всю весну вдома закутана, промріяла про своє. Застав дощик — тре втікати. Опа. І ти не встигаєш за тим, що відбувається, бо настільки занурений в себе.

Лесик: В основі треку про Дієго Марадону Наталчина історія з дитинства.

Наталка: Коли ми з татом дивились футбол, то, щоби мені було цікаво, він коментував матч, розповідав смішні історії про Дієго Марадону. «Кукуті» — литовська пісня для дітей. Там йдеться про ті часи, коли ще не існувало валюти: ти мені шматочок м’яса — я тобі молоко, і так далі.

— І назви альбомів, і тексти нагадують про існування незвичних слів.

Лесик: То Багрійчині причуди.

(Сміються)

Наталка: Мені часом бабця щось таке скаже, то довго ходжу й думаю, що це слово значить. А потім шукаю, дивлюсь, а воно таке старовинне, іноді трохи польське. Такі слова докупки-докупки і так виходить.

Анна Золотнюк

Фото з офіційної фейсбук-сторінки «Tik Tu»

Терен

загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *