Колишній “беркутівець” намагався забрати джип, який тернопільські волонтери везли бійцям АТО
Черговий гуманітарний вантаж у зону бойових дій теребовлянські волонтери везли на Схід трьома машинами. Але дорогою сталися з ними неприємні пригоди. Бо одне авто таки, як вони кажуть, «здохло» і його залишили в Житомирській області. Тому за м. Чугуєвим (Харківська обл.) вирішено було роз’єднатися: одна машина подалася в бік Дебальцевого, с.Кримське, а інша – до Луганської ТЕЦ, далі – на с. Червоний Жовтень і с. Колодіївка.
Остання група волонтерів спершу роздавала передані родинами та просто небайдужими людьми харчі, особисті посилки й листи, військову амуніцію та засоби захисту. Все, що було замовлено конкретно воїнами-земляками в районі Луганської ТЕЦ, а далі подалися до інших вояків. Повертаючись, волонтери їхали повз те саме місце і… просто не впізнали його: замість будівель та дерев було поле в ямах-воронках. Казали, що їм від побаченого аж мороз поза шкіру пішов… А ще розповідають, що таке було не вперше, напевно, все-таки хтось із місцевих платних коректувальників «зливає» інформацію ворогам.
Інша група волонтерів із ГО «Теребовлянська вежа», минувши Дебальцеве, рухалась на передову, в самі жорна боїв. Їх зупинили на одному із блокпостів і командир військового підрозділу далі не пускав, сказавши: «Ви що, хлопці, не бачите й не чуєте? Та вся ця «зеленка» прострілюється ворогами!» Все ж волонтерам вкрай було необхідно доставити вісточку землякам, вони ж дали своє тверде волонтерське слово, тому на свій страх і ризик таки подалися манівцями у те пекло. Хлопці чемно виконували настанови командира блокпоста і рухалися зі швидкістю понад 80 км/год. Напевно, це і врятувало їх від мін та снарядів «Градів», які рясно вибухали обабіч та позаду, зрідка – спереду.
Передаючи харчі й спорядження, волонтери постійно бачать, та й те підтверджують самі воїни, що продуктів на передовій таки не вистачає, як і теплого одягу, засобів обігріву в бліндажах та окопах. Деякі захисники Вітчизни ходять у теплому цивільному вбранні поверх військового обмундирування, у таких же зимових чоботях тощо. Чому ж і досі держава і саме Міністерство оборони не дбають про кожного свого солдата? Вони таким же чином підтверджують, що держава і Вітчизна – то зовсім різні речі. Що, панове «в шоколаді», ви хочете дочекатися до того, щоб наші воїни виглядали так, як німці під Сталінградом взимку 1941-го року – в жіночих теплих хустках, шубках, з обмотаними ганчір’ям ногами?
Є й інші негаразди у цій війні і, на жаль, їх дуже багато. Ось приклад одного з них. Теребовлянець-підприємець, патріот-волонтер і той, хто найперший у Теребовлі відправив власний бус, завантажений продуктами та одягом на Євромайдан Києва, вже не одне авто придбав власним коштом, спорядив й особисто з іншими волонтерами доправив у зону АТО. Це Руслан Троїцький. Нещодавно Руслан купив за кордоном позашляховик у доброму стані, його завантажили гуманітарним вантажем та й послали до конкретного військового підрозділу в зону АТО, де командиром у званні майора служить наш земляк і товариш Руслана – Юрій Пушкін. Не доїжджаючи до того підрозділу якихось кілометрів з 20-ть, джип зупиняє військовий пост ДПС і його мордатий командир починає прискіпливо й нудно перевіряти документи: то не так і се не так, усе не так – номери машини закордонні, немає розмитнення і т.д. Хлопці аргументують: «Та ж така машина може перебувати на нашій території 10 днів, а після того ми її повернемо… вщент простріляну-побиту». Не допомогли й інші докази, що вантаж вкрай необхідний для воїнів в умовах ведення війни. ДПС-ник був невблаганним, вказав регулювальною палицею на штрафмайданчик, а очі його в той час жадібно світилися, видно, сподобався йому джип-красень. Наші волонтери не розгубилися і вмить зателефонували майору-земляку, після чого почали одягати «броніки» з тих, що везли. Командиру поста ДПС від того полізли очі на лоба … Волонтери у короткій та трохи різкій бесіді з’ясували, що це був колишній «беркутівець», а далі спокійно відійшли у бік та покурювали. За якихось 20-30 хвилин з боку передової почувся шум машин й з’явилися дві БМП з вояками на броні. Серед них – і майор-земляк. Він хвацько зіскочив з машини, за ним – зо два десятки його підлеглих та й питають на російський лад: «Что за шум, а дракі нєту?!» Командир ДПС зблід увесь, затрусився, відповідав заікаючись: «Та ні, що ви, що ви, пане майоре, усе гаразд, ось документи…». Наш пан майор узяв його під руку, відвів за блокпост і щось йому сказав. Думаю, що екс-«беркутівець» від тих слів умить став патріотом.
Виходить так, що нашу армію потрібно чистити не лише з голови, а й з ніг. Добре, що цього разу інцидент вичерпався мирно, а могло би бути і з кров‘ю, адже багатьом воїнам передової, як кажуть, повністю чи частково «зриває дах» від постійної напруги та жахіть війни.
А ще волонтери просили повідомити всім мешканцям Тернопільської області про внутрішні негаразди, прояви яких були помічені останнім часом у Теребовлянському районі. Це про псевдоволонтерів, або, вірніше, про зграї злодіїв, а можливо, і засланих ворожих агентів. Так ось, такі особи збирають кошти від людей просто так, на віру, в крайньому випадку – скриньки, дехто з них робить записи прізвищ доброчинців у простих учнівських зошитах. А далі кошти, харчі, зимовий одяг та взуття, інше зникають безслідно. Родини телефонують своїм воїнам у зону АТО і повідомляють, що передали, та ніхто нічого не отримує. В самій Теребовлі та й по селах району були помічені подібні зграї людей поживитися на крові України навіть біля церков. Волонтери ГО «Теребовлянська вежа» вже й написали звернення до населення, повідомляючи, як запобігти подібним обкручуванням. Усе дуже просто: кожна волонтерська офіційна організація має свої відповідні банківські реквізити, пункти збору доброчинних пожертв людей (в м. Теребовлі таких пунктів є два), і нести потрібно лише туди, а не віддавати на віру першому зустрічному, хоч би як він гарно «не співав», граючи на патріотичних почуттях.
Віра, надія, конкретні справи за свободу нашої Вітчизни, розумна пильність – цим ми і здолаємо не лише зовнішнього агресора, а й внутрішніх ворогів.
Коментарі вимкнені.