У Тернополі добре ставляться до російської мови
На Східній Україні ходять чутки, що російською мовою на вулицях Тернополя краще не розмовляти. Перевірити це спробував кореспондент газети “20 хвилин”.
Я родом зі Східної України з міста Сєвєродонецьк, тому російська для мене – рідна. На вулицях міста підходив до перехожих із різними запитаннями.
– Здравствуйте. Извините пожалуйста, вы случайно не знаете, где находится церковь Московского патриархата? – запитую літню жінку на вулиці Миру.
Поруч такої церкви не було, але запитання не збентежило бабусю. Вона відповіла українською мовою до того ж привітно.
– Добрий день. Ви знаєте, я не пам’ятаю, щоб у цьому районі була така церква, – відповіла мені жінка. – Мабуть, ви помилилися.
Де саме розміщений храм, жінка не сказала. Далі розшукував уже не церкву, а неіснуючий “переулок Советский”.
Підходжу до двох жінок, яким на вигляд приблизно 40 років. Вони були заклопотанні та спілкувалися між собою. Незважаючи на це, я звернувся саме до них.
– Извините, вы не могли бы мне помочь? Я ищу переулок Советский, – спитав я, придивляючись на таблички із назвами вулиць на будинках.
Їхня відповідь мене навіть дещо вразила. Я добре чув, що розмова між жінками йшла українською мовою, але почувши моє питання, вони перейшли на російську.
– Вы знаете, тут вряд ли есть такой переулок, – відповіла одна з жінок. Та обидві почали обговорювати, яка назва вулиці могла б бути схожа на ту, яку я шукав.
Для мене було несподівано почути відповідь саме російською, але як виявилось, ці перехожі були не останні, хто міг легко спілкувався як рідною, так і російською мовою.
Далі підходжу до чоловіка середніх літ, одягненого в смугасту сорочку. Запитую у нього російською мовою, де у Тернополі є російський майдан.
– Можно вас спросить? Вы не знаете, где находится площадь Русская? – запитую його.
Посміхнувшись, чоловік відповів.
– Мабуть, тобі потрібна не площа, а вулиця Руська. Така у нас є, – сказав чоловік. Після чого пояснив, як туди добратися. Розповів детально, на який автобус сісти. Я відповів, що хочу йти пішки, і тоді… чоловік вирішив дати мені грошей.
– Можливо, ти не маєш коштів на проїзд? – запитав чоловік, шукаючи у кишенях дрібні гроші. Довелося викручуватися.
– Да нет. Я просто прогуляться хочу, спасибо за помощь, – відповів я.
Жодної ворожості до російськомовної людини у західному місті я не спостеріг. Хоч, якщо чесно, коли вперше їхав у Тернопіль – було страшно.
Коментарі вимкнені.