У Тернополі добре ставляться до російської мови

На Східній Україні ходять чутки, що російською мовою на вулицях Тернополя краще не розмовляти. Перевірити це спробував кореспондент газети “20 хвилин”.

Я родом зі Східної України з міста Сєвєродонецьк, тому російська для мене – рідна. На вулицях міста підходив до перехожих із різними запитаннями.

– Здравствуйте. Извините пожалуйста, вы случайно не знаете, где находится церковь Московского патриархата? – запитую літню жінку на вулиці Миру.

Поруч такої церкви не було, але запитання не збентежило бабусю. Вона відповіла українською мовою до того ж привітно.

– Добрий день. Ви знаєте, я не пам’ятаю, щоб у цьому районі була така церква, – відповіла мені жінка. – Мабуть, ви помилилися.

Де саме розміщений храм, жінка не сказала. Далі розшукував уже не церкву, а неіснуючий “переулок Советский”.

Підходжу до двох жінок, яким на вигляд приблизно 40 років. Вони були заклопотанні та спілкувалися між собою. Незважаючи на це, я звернувся саме до них.

– Извините, вы не могли бы мне помочь? Я ищу переулок Советский, – спитав я, придивляючись на таблички із назвами вулиць на будинках.

Їхня відповідь мене навіть дещо вразила. Я добре чув, що розмова між жінками йшла українською мовою, але почувши моє питання, вони перейшли на російську.

– Вы знаете, тут вряд ли есть такой переулок, – відповіла одна з жінок. Та обидві почали обговорювати, яка назва вулиці могла б бути схожа на ту, яку я шукав.

Для мене було несподівано почути відповідь саме російською, але як виявилось, ці перехожі були не останні, хто міг легко спілкувався як рідною, так і російською мовою.

Далі підходжу до чоловіка середніх літ, одягненого в смугасту сорочку. Запитую у нього російською мовою, де у Тернополі є російський майдан.

– Можно вас спросить? Вы не знаете, где находится площадь Русская? – запитую його.

Посміхнувшись, чоловік відповів.

– Мабуть, тобі потрібна не площа, а вулиця Руська. Така у нас є, – сказав чоловік. Після чого пояснив, як туди добратися. Розповів детально, на який автобус сісти. Я відповів, що хочу йти пішки, і тоді… чоловік вирішив дати мені грошей.

– Можливо, ти не маєш коштів на проїзд? – запитав чоловік, шукаючи у кишенях дрібні гроші. Довелося викручуватися.

– Да нет. Я просто прогуляться хочу, спасибо за помощь, – відповів я.

Жодної ворожості до російськомовної людини у західному місті я не спостеріг. Хоч, якщо чесно, коли вперше їхав у Тернопіль – було страшно.

 

Коментарі вимкнені.