В Тернополі вже рік діє група анонімних алкоголіків

Я знайшов тут справжніх друзів! – каже один із учасників групи, чоловік середнього віку. – На першому занятті я мовчав. Мені було важко розповідати про себе. Свою історію я несподівано почув від… іншого учасника групи. Хоча насправді той говорив про себе. Отакі ми всі однакові.

Розповідають учасники групи АА:

 

Валерій (63 р.), 17 років і 3 місяці тверезості:

– Уперше з рухом АА познайомився у 1989 р. Тоді лекцію у Львові читав американець. Але серед присутніх мене насторожили кілька чоловіків, які видалися колишніми комсомольськими функціонерами. Вони, вочевидь, вирішили, що рух АА – це “золоте дно” і на цьому можна заробити. І це мене відштовхнуло. Нутром алкоголіка я відчув, що щось не так. Сказав собі: “Та пішли вони всі!” – і пішов у черговий, дуже важкий запій. Пропив ще 5 років.

Удруге перетнувся з АА в 1994 р. Лекцію читала психолог наркодиспансеру. Я почувався дуже зле – півтора дня без горілки, саме виходив із чергового запою. Далі була індивідуальна бесіда з психологом. Вилив на неї, бідну, все лайно, що в мені назбиралося. Але погодився ходити на групу АА. За мною пішла й дружина. Вона свого часу, як і немало дружин алкоголіків, теж почала пити, аби чоловікові менше діставалося. Тепер вона теж не п’є.

 

Іван (53 р.), 15,5 років тверезості:

– У 1992 році я вирішив кинути пити. Та “відставка” тривала три роки. Тримався без сторонньої допомоги, самотужки. Але зірвався. Саме тоді почув про рух АА. На першу групу прийшов у Львові наприкінці 1995-го. І з того часу я – тверезий алкоголік.

Із 1995 по 1998 рік ходив у групу АА в Тернополі. Чимало її учасників стали тверезими і залишили її. Багато з них залишаються тверезими досі. Наступна спроба відновити діяльність групи була в 2001-2003 рр. Чудово, що зараз ми зібралися знову. Адже навіть “сухим” алкоголікам дуже необхідні такі зустрічі.

Спокуса випити залишається завжди. Я не раз ловив себе на думці, що, можливо, варто спробувати. Думав: а може, мені тепер вдасться пити контрольовано, без запоїв. Але це – найбільший міф. Перша ж випивка повертає алкоголіка до його найглибшого дна. Єдиний вихід – залишатися тверезим. І в цьому допомагають група АА та підтримка Вищої Сили. Низько вклоняюся тим, хто живе поруч із алкоголіком. Не знаю, як терпіли мене і як терплять нині жінки інших. Від імені всіх алкоголіків не перестаю просити у них пробачення за причинене їм зло через нашу хворобу.

 

Світлана, донька, сестра і дружина алкоголіків:

– Рік тому я стояла перед питанням: що робити далі? Я добре знала, яким є мій тато і побачила, що тепер чоловік стає все більше подібним на нього. Мені було дуже страшно. Як і всі співузалежнені жінки, я переживала за дітей. Почала готуватися до розлучення і змирилася з тим, що буду виховувати їх сама. Чоловікові сказала, що це – все, остання крапля. Або він щось робить, або ми розлучаємося. І коли він подивився мені в очі з шаленим почуттям провини і сказав: “Поможи мені!”, я не змогла просто покинути його.

Сталося так, що я мала нагоду кілька днів побути наодинці, обдумати все. Знаючи чоловіка, добре розуміла, що внутрішні духовні зміни йому даватимуться дуже важко. Знала й те, що коли алкоголік, тонучи в болоті, подає тобі руку, то тягне тебе за собою. І ти мусиш знайти в собі сили і самій вибратися, і витягти його. Врешті переконала чоловіка ходити на терапію. Думаю, ми на правильному шляху і дякую всім, хто нам допомагає.

 

Близько тридцяти учасників груп АА зібралися на відкриту зустріч з нагоди першої річниці діяльності групи АА в нашому місті. Більшість – тернополяни, хоча приїхали й гості із львівської групи. Серед учасників – чоловіки та жінки-алкоголіки, а також співузалежнені – ті, у кого в родині є алкоголік.

Спроба створення групи АА у Тернополі – вже третя, нагадала психолог облнаркодиспансеру Тетяна Кравець. Вона – одна з ініціаторів створення такого осередку. У перші місяці координувала його роботу. Тепер група вже має координаторів із числа самих учасників.

– В якийсь момент я зрозуміла, що теоретичних знань, які отримала за сім років навчання – недостатньо, аби по-справжньому допомогти узалежненим, – визнає Тетяна Кравець. – Врешті познайомилася із рухом АА. Зрозуміла, що починати працю з такими людьми треба з основної проблеми – залежності від алкоголю. І на заняттях групи АА робити це найприродніше.

Єдиною передумовою членства у товаристві є бажання не пити, – нагадує умови роботи групи ведучий зустрічі.

– У нас немає вступних чи членських внесків, – пояснює він. – Товариство існує на добровільні пожертвування. АА не пов’язане із будь-якими сектами, релігією чи політикою, установами чи організаціями. Наше головне завдання – дотримання тверезого способу життя і допомога іншим алкоголікам досягти тверезості.

АА, як нагадали присутнім, не надає послуг із лікування. Не забезпечує житлом, харчуванням, одягом, роботою чи фінансами. Не складає і не зберігає списки членів, їхні адреси й історії хвороб. Не надає характеристик адвокатам, працівникам судових органів, соціальних служб чи роботодавцям.

Після традиційного зачитування програми 12-ти кроків (настанови, якою керуються у групі АА, – прим. ред.) учасники розповідали, як їм вдається залишатися тверезими.

“Стаж” тверезості у всіх, до речі, – дуже різний. Від більш ніж 17 років у 63-літнього чоловіка – до півтора місяця у 40-річної жінки. Проте всі вони визнають, що утримання від пляшки стало можливим лише після того, коли вони змирилися, що не можуть впоратися із нею самотужки і попросили про допомогу у Вищої Сили.

Ірина Погоріла, “20 хвилин”

 

Довідка

Заняття у групі Анонімних Алкоголіків – безкоштовні. Відбуваються вони щонеділі о 14.30 у навчальній кімнаті церкви св. Йосафата. Адреса: вул. Лучаківського (мікрорайон “Дружба”). Телефон для довідок – 0-67-833-99-61.