Півсотні жителів Тернопільщини в черзі на… органи

Міністерство охорони здоров’я пропонує доповнити Закон України «Про трансплантологію» «презумпцією незгоди» щодо віддачі органів померлої людини. Іншими словами: нині забрати орган від померлого можна лише з дозволу близьких родичів. Новим документом пропонується вилучати органи покійника без згоди рідних. Потенційним донором може стати кожен померлий, якщо він за життя не написав заяви про заборону передачі своїх органів. У медиків та й простих українців є чимало застережень з приводу законопроекту. Аргументи у кожної зі сторін різні.

Для Тернопільщини потрібно 30 нирок

Побоювання громадськості щодо наслідків змін до закону є цілком зрозумілими. Формувались вони не без участі промислу «чорних трансплантологів». У бажанні врятувати своє життя хворий може поступитися моральним принципам та піти на злочин, а зміни до законну від таких ситуацій не страхують. Вилучення органів померлої людини без згоди рідних є сильною та водночас слабкою стороною законопроекту, адже на тлі нововведень ринок людських органів може вийти далеко за рамки дозволеного. Свої побоювання з приводу запропонованих змін висловлюють і медики. Технічне забезпечення більшості лікувальних закладів не дозволяє проводити такі операції.

– Трансплантологія у світі розвивається дуже стрімко, але, на жаль, Україна в цьому плані відстає, хоча має для цього і технічні, і кадрові можливості. Протягом року в нашій державі проводиться всього кілька пересадок серця. Причина такого низького показника  – відсутність органів для трансплантації. В силу релігійних мотивів та виховання родичі не погоджуються дати органи померлого для пересадки іншій людині. Ще одне болюче питання – підтримка пацієнта після пересадки органа.  Вартість імуносупресивної терапії для людини з пересадженою ниркою становить близько 10 тис. грн. у місяць. Без допомоги держави хворі такі кошти зібрати не зможуть, – пояснює заступник начальника головного управління охорони здоров’я ТОДА Лідія Чайковська.

Україна є родоначальником трансплантології, але зараз наша держава не може конкурувати за кількістю проведених операцій з пересадки органів навіть з найближчими сусідами. Торік  в Україні проведено 112 трансплантацій нирок, 14 –печінки та 1 – серця. Наприклад, в Білорусії до 2006 року не виконували жодної трансплантації, натомість за 9 місяців 2012 року здійснено близько 140 пересадок печінки. У Польщі, до прикладу, протягом року виконують близько тисячі трансплантацій нирок та 300 – печінки. На Тернопільщині, відповідно до постанови Кабінету Міністрів, з 2006 року діє два лікувально-профілактичних заклади, які мають право провадити діяльність, пов’язану з трансплантацією. Це університетська лікарня, яка має право вилучати органи у донорів-трупів, та Тернопільська міська лікарня швидкої допомоги, яка має право проводити діяльність, пов’язану з опіковими ураженнями.

– У країнах з усталеним розвитком демократії закон про трансплантологію добре відпрацьований. В Україні ж потрібно змінити його таким чином, щоб людина сама захотіла віддати після смерті свій орган іншій людині. Законопроектом пропонується, щоб людина за життя визначилась, готова вона на цей крок чи ні. Позиція держави дуже чітка – необхідно дати можливість отримати допомогу нашим співгромадянам. Зараз багато українців їдуть на операції з трансплантації за кордон, а потім повертаються в Україну й отримують імуносупресивну терапію. Таким чином з держави вивозяться гроші, які могли б дати поступ на розвиток як науки, так і практичної медицини. Варто усвідомити: трансплантація нирки – це альтернатива гемодіалізу та перетональному діалізу. Протягом року в Україні на гемодіаліз виділяється більше 10 млн. грн. Якби частині хворих пересадити нирки, ці витрати можна було б значно скоротити. До того ж, середня річна імуносупресія у три рази нижча, ніж утримання пацієнта на гемодіалізі. 80% бюджету лікувального закладу спрямовано на утримання гемодіалізних хворих. Натомість трансплантація дала б змогу вивільнити частину цих ліжок, – пояснює головний позаштатний спеціаліст з питань трансплантології ГУОЗ ОДА Олександр Суслов.

На Тернопільщині на пересадку нирки очікують близько 30 осіб. Ще 20 хворих сподіваються на донорів у частині трансплантації печінки, серця та інших органів.

Трансплантація складніша, ніж здається

На думку Олександра Суслова, закон в оновленому вигляді має право на життя, але потребує жорсткого контролю вертикалі влади та громадських організацій. Не менш складним залишається питання техніки виконання цієї процедури. При такому технічному оснащенні, яке має наша область, виконати маніпуляцію з вилучення органів та тканим практично не можливо. Про те, що українська медицини не готова до таких кроків, переконаний заслужений діяч науки і техніки України, професор кафедри загальної та оперативної хірургії з топографічною анатомією Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського Володимир Бігуняк. Він ще у 80-х роках минулого століття мав справу з пересадкою шкіри від померлих, хоча закон про трансплантологію прийнятий лише у 1999 році. Робили це медики на свій страх та ризик, тому що виконати усі необхідні аналізи перед пересадкою шкіри лікарі не могли. Зараз ситуація змінилась.

– Перед пересадкою донору потрібно провести до 12 аналізів. Тільки після цього тканини можна ставити в банк, заморожувати, а потім використовувати для пересадки. Робити це не так просто, незважаючи  на те, що у нас є в цьому досвід. Поняття трансплантації тканин та органів потрібно розмежувати. Тканина для пересадки повинна бути законсервованою в максимально короткі терміни – 3 години. Зараз трупну шкіру Україна практично не використовує, адже держава цілком забезпечена свинячою шкірою. Завдяки цьому вдалося зменшити смертність важких опікових хворих на 30%. Інша справа – трансплантація органів. Донор для пересадки має бути молодим. Тиск донора становити не менше 80 мм ртутного стовпа. До того ж, не можна використовувати жодних кардіостимулюючих засобів. Серце, яке ми беремо для трансплантації, має битися. Його потрібно оперативно доставити до хворого для проведення операції, а це не так легко, – каже Володимир Бігуняк.

Донору потрібна мотивація

Цілком підтримує ідею віддавання органів іншій людині церква, але до оновлення закону у такому контексті громадськість наразі не готова, стверджують священнослужителі.

– Віддавання органів – це надзвичайно шляхетний вчинок, тому для цього людей потрібно мотивувати та заохочувати. Про це неодноразового говорить духовний провід церкви. Трансплантація органів можлива від живої людини та від трупа. Ці поняття варто розмежовувати. Готовність людини віддати свій орган – це благородна справа. Вона повинна бути розглянута в контексті різних загроз, які можуть виникнути для донора. Тіло померлого вже не є суб’єктом права, тому рішення про призначення тіла для отримання вищої користі варте визнання. Мова йде про те, що людина сама за життя повинна визначитися з цим питанням: чи хочу я бути донором? Зміни, які пропонують внести у наше законодавство, є передчасними. Українцям потрібне роз’яснення, що таке донорство, чим воно загрожує для здоров’я людини. Щодо взяття органів від померлої людини у світі бракує позитивних прикладів. Люди не мотивовані до таких дій. Зміни законодавчої бази пов’язані з необхідністю співпраці медичних структур, ЗМІ, громадськості, церкви та правоохоронних органів. Призумпція згоди, яка нам подається, як єдиний правильний вихід, має певні застереження. Людина – не є власністю держави. Кожна людина має свою гідність, яка полягає у праві вільно та свідомо робити вибір. Звичайно, можна допомогти людині зробити цей вибір, мотивувати її до доброго вчинку, – пояснює отець-доктор, голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я Андрій Логін.

Зоряна Гарасимів (“Номер один”)