Тернопільське видавництво започаткувало нову книжкову серію — «Детективна агенція ВО»

Презентації нових книг у тернопільській книгарні «Є» відбуваються доволі часто. Тож сучасному читачеві дуже важливо не потонути у «морі» нових і досить часто невідомих на загал письменницьких імен. Тут вже треба орієнтуватись на власні смаки й уподобання. Справжнім відкриттям (особисто для мене) став івано-франківський письменник і журналіст Василь Добрянський, який віднедавна «знайшов» себе у нелегкому літературному жанрі, жанрі детективу. Та, прийшовши на презентацію, замість «обіцяного» Добрянського зустріла… Бориса Крамера.

Однак всі крапки над «і» розставив модератор зустрічі Юрій Матевощук. Присутнім він представив трійцю письменників-детективістів і три їхні нові книги: «Переможець отримує все» – Олексія Волкова, «Копія» – Віктора Янкевича і «Пернач полковника Вухналя» – Бориса Крамера. Цими романами видавництво «Навчальна книга – Богдан» започаткувало нову книжкову серію «Детективна агенція ВО». Загадкові дві букви «ВО» – це не що інше, як ініціали знаних тернопільських детективістів Олексія Волкова та Олександра Вільчинського. Ось тут і з’ясувалось, що Борис Крамер – це псевдонім Василя Добрянського. Якраз його книга «Пернач полковника Вухналя» заінтригувала найбільше. Якщо ж точніше, то оте таємниче слово у заголовку – «пернач». Зізнаюсь щиро, почула його вперше. Виявляється, це один із видів холодної зброї наших далеких предків, які жили в часи Київської Русі. Сюжет роману багатоплановий: плавно переходить від сучасності до прадавніх часів. У місті з’являється таємничий лиходій професор Вознесенський, який полює за історичними артефактами і потому відразу згорає хата коваля Циганчука, в якій знаходять не впізнаний труп. Починається слідство. Згодом виявиться, що загинув не коваль, власник хати-майстерні, а хтось інший. За справу береться майор поліції Артем Нагорняк. Він і встановлює, що Борис Циганчук на запрошення професора Вознесенського поїхав на виставку власних робіт… у Париж. Хто ж тоді згорів у його хаті? І чому професор приховує своє істинне обличчя? Борис Крамер (Василь Добрянський) веде читача через довгу інтригу, яка сягає аж Конотопської битви Івана Виговського із московітами. Захоплюючий сюжет завершується розкриттям убивства. Чтиво цікаве – відкласти книгу вбік неможливо, дочитуєш до останньої сторінки. Недарма роман (як і попередній) був відзначений Дипломом міжнародного конкурсу «Коронація слова». У новому романі продовження життя і доль героїв із попередніх книг.
До слова. Події твору відбуваються у неспокійний час нових перемін: замість міліції у нашій країні створюють поліцію. Пригадайте, супер «картинки» про ці, здавалось би, позитивні зрушення, довший час «прикрашали» чи не всі теленовини і газетні шпальти. А як все відбувалось (відбувається) в «глибинці» країни, у найвіддаленіших від столиці куточках? На прикладі головного героя письменник вдало «виписує» ті «зміни». Ось хоча б цей невеличкий шмат тексту (цитую):«Відколи Нагорняка призначили начальником поліції, він ніяк не може позбутися відчуття, що заходить, як і раніше, коли був слідчим прокуратури, у ту саму міліцію. Так само сидить унизу за склом черговий, клюкає червоним носом у чашку з «Мівіною» (треба було би перевірити врешті-решт, чи чиста там у нього ця бурда консервована, чи, може, що додає), гатить долонею по кнопці, звільняючи вертушку, щоб начальник пройшов на свій другий поверх, і ні тобі витяжки та виправки, буденно так, по-свійськи, чого там виструнчуватись, доповідати, коли служба йде, а бухгалтерія пише. Так само у повітрі витає важкий дух кирзових черевиків, хлорки, туалету і липкого поту зляканих душ, які тремтять у тимчасових камерах, втрапивши в сильця закону. Як і раніше вештаються коридорами офіцери й рядові, шелестять паперами, ніби в них головна робота – видати на гора побільше написаного, письменники у погонах… а обкосити двір – руки не з того місця ростуть, скоро навколо поліції лиси будуть дзявкати, як у садку Бориса Циганчука. Цегляний паркан нахилився й падає…».
У будь-якому детективі є вбивство, розслідування, намагання помсти і, звісно, справедливість (розкриття злочину). Мені здається, що писати про все це – треба бути неабияким відчайдухом. Тож згаданий автор вдався до своєрідного перевтілення через… власне прізвище. На його думку, прізвище Добрянський надто «добре», аби працювати у такому жорсткуватому жанрі літератури. Отож, у пригоді став улюблений німецький прозаїк Ремарк. Прочитайте це прізвище навпаки і прислухайтесь: енергетично псевдонім «Крамер» невидимо асоціюється із світом сильних і непереможних чоловіків з «камінним» характером. Чи ж не літературна знахідка? І ще одна думка. У сучасному світі класичних детективів насправді мало. Вони «пересипані» іншими жанрами і мають різні помітки: як от любовний детектив, кримінальний, містичний, історичний детектив тощо. У талановитого письменника Бориса Крамера чудова перспектива спробувати свої сили у всіх аспектах цього популярного жанру. Головне – початок. А він йому вдався. Тож запам’ятайте це ім’я – Борис Крамер (Василь Добрянський). У цього письменника велике майбутнє.
Валентина СЕМЕНЯК, Газета “Сільський господар плюс”