Гаваї на Тернопільщині. Історія села, яке зникає
Село Духів, що в Кременецькому районі, має дві назви. Одна офіційна, а іншу – Гаваї, йому дали місцеві жителі. Про це Суспільному розповів житель цього села Владислав Карпець.
За його словами, влітку тут гарна природа та чисте повітря. Назва Гаваї прижилася після жарту хлопців.
“Там, де вказівник – знак Духів, хтось із молодих хлопців написав “Гаваї”. Та й так пішло – Гаваї. Приїхав якось молоковоз. А в Горинці, де той вказівник на село Духів, написано Гаваї. Водій був вперше в цих місцях. Повернув на Духів, приїжджає, а написано Гаваї. Розвертається, їде до Горинки. Та й запитує людей, де ж той Духів? А вони кажуть, а ви звідки приїхали, та ж з Духова! А він: “Та ж там Гаваї написано”. Гарно в цьому селі. Але тільки старожили вже залишилися”.
Староста села Духів Василь Бойко каже, що офіційна назва населеного пункту походить із давніх часів.
“За переказами, тут були суцільні ліси. Люди, коли тут кіньми проїжджали, часто блудили. Тому казали, що тут є якісь духи, які заважають знайти правильну дорогу. І так назвали село Духів”.
У місцях, де люди втрачали орієнтири, ставили хрести, розповів у проєкті “Історії (не) забутих сіл Тернопільщини” Владислав Карпець.
“Там є така середня дорога, то я й сам там заблукав. Малював каплицю, треба було терміново, то я до третьої ночі малював. Знаю дорогу, мені не вперше йти. Йду-йду, а кінця й краю не видно. Вже й пси гавкають, вже йду тою дорогою. А потім вже заліз кудись, сам не знаю куди й опинився аж під рівцем. Тоді ще в клубі працював я. І так дійшов до того клубу, орієнтуючись на лінію електропередач. Отак і я тут заблукав” –каже Владислав Карпець.
Перша згадка про село – 1545 рік.
“Люди тут селилися групами, тому й досі зберігається, ніби, така хутірна система за назвами – Залісеччина, Манівщина, Снігуровеччина. Село розвивалося. Тут було 400 жителів, у школі навчалося 140 учнів”– розповів Василь Бойко.
Нині в Духові живе лише 50 осіб.
“Школу закрили 1986 році. На час її закриття було 38 учнів. Тут була вівцеферма, вапняний кар’єр та невеликий завод. Був клуб, фельдшерський пункт, магазин. Зараз усе зачинене. Рейсовий автобус сюди не їздить. Люди повиїжджали, шукають кращої долі по заробітках”, – каже сільський голова.
За словами дружини Владислава Карпця пані Марії, третина хат в селі стоїть пусткою.
“Тут все тепер пусткою стоїть. Ми ще тримаємо курей, корову та коня. Бо треба десь під’їхати, щось привезти”.
Зі своїм чоловіком, який 45 років пропрацював у сфері культури, познайомилася в клубі. Жінці 72 роки, вона співає в місцевому колективі “Веселі молодиці”.
“Здоров’я вже нема, але попросили співати та й погодилася. Нас семеро жіночок співає. Я з малечку співаю, співала в клубі, то так і познайомилася зі своїм чоловіком”.
“Клубу вже нема, але ентузіасти залишилися, то ми їдемо виступати в ті села, де кличуть. Старовинна пісня гріє душу, аж хочеться жити. Якщо ті жіночки перестануть співати, то вмре село, та й усе”, – каже Владислав Карпець.
Коментарі вимкнені.