Суд частково задовільнив апеляційну скаргу у справі неповнолітнього, який в умовах військового стану вчинив крадіжку

Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційні скарги прокурора та неповнолітнього обвинуваченого Володимира М. на вирок Борщівського районного суду від 19 березня 2024 року.

       Як встановлено судом, 3 грудня 2023 року, по обіді, 15-річний Володимир М. на вулиці с. Королівка Борщівської територіальної громади зустрів свого товариша, 13-річного Миколу Б. Під час розмови у підлітків виник злочинний умисел на вчинення крадіжки чужого майна з торгового комплексу “Універмаг” м. Борщів Чортківського району. З цією метою Володимир М. удома поклав до рюкзаку інструменти, ніж, рукавиці, маски для обличчя, і підлітки пішки попрямували до м. Борщова.

       Приблизно о 18 год. вони з тильного боку підійшли до “Універмагу”, викруткою видавили металопластикове вікно та проникли до приміщення магазину “Капітошка”. Тут із шухляди столу викрали 1 тис. 700 грн готівки. Надалі викруткою відчинили вхідні двері та вийшли у коридор, звідти викруткою відчинили двері до магазину “Vape Shop Хата”, де викрали електронні сигарети з ароматичними заправками до них на загальну суму майже 64 тис. 982 грн.

       Вироком Борщівського районного суду від 19 березня 2024 року неповнолітнього Володимира М. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена в умовах воєнного стану), і призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 місяців. На підставі статей 75 та 104 КК України суд звільнив підлітка від відбування призначеного покарання з випробувальним строком на 1 рік і поклав обов’язки, передбачені статтями 76, 104 КК України: періодично з’являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання. Також із підлітка стягнуто понад 14 тис. 293 грн процесуальних витрат, пов’язаних із залученням експертів у кримінальному провадженні.

       Щодо малолітнього Миколи Б., то оскільки на час скоєння злочину він не досяг віку кримінальної відповідальності, суд застосував до нього заходи виховного характеру у вигляді застереження та передав під нагляд педагогічного колективу Королівської ЗОШ 1-2 ст. відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Борщівської міської ради.

       До відома: санкція ч.3 ст. 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.

       Однак прокурор і неповнолітній обвинувачений не погодились із судовим рішенням, просили вирок змінити та пом’якшити Володимиру М. покарання – замінити випробувальний термін на штраф у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становило 850 грн. А також, керуючись ч. 1 ст. 119 КПК України, повністю звільнити його від оплати процесуальних витрат, пов’язаних із залученням експертів. При цьому прокурор просив визнати як пом’якшуючу покарання обставину часткове добровільне відшкодування заподіяної потерпілим шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України).

      У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданих апеляційних скарг, погодилась із обраним місцевим судом видом покарання неповнолітньому обвинуваченому.

      Так, судом враховано показання свідка, майстра професійного ліцею С., що Володимир М. із вересня 2023 року вчився у цьому навчальному закладі та проживав у гуртожитку. Підліток виховувався у багатодітній сім’ї, але через ухилення батьків від виконання своїх обов’язків перебував на обліку в органі опіки і піклування як дитина у складних життєвих обставинах. За місцем проживання характеризувався позитивно, за місцем навчання – посередньо.

      Зважив районний суд і на конкретні деталі вчинення умисного тяжкого злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, і встановлені в ході судового розгляду обставини, а саме, що підлітки заздалегідь підготовили знаряддя для проникнення у торговий центр, а із с. Королівка до м. Борщова дісталися пішки, та призначив покарання у виді позбавлення волі, однак з урахуванням віку обвинуваченого та пом’якшуючих обставин визначив його на нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, на мінімально можливий строк, та звільнив Володимира М. від відбування покарання з іспитовим строком, який також визначив на мінімально можливий термін, врахувавши вимоги статей 50, 65, 103 КК України.

      Щодо доводів апелянтів на підставі ст. 69 КК України призначити Володимиру М. більш м’який вид покарання у виді штрафу, то колегія суддів визнала їх непереконливими і суперечливими. Так, в апеляційних скаргах обох сторін стверджувалось одночасно і про те, що підліток має можливість сплатити штраф (із власних заощаджень та стипендії у розмірі 1 250 грн, що має отримувати у ліцеї), так і про незадовільний матеріальний стан підлітка як підставу для повного звільнення його від відшкодування судових витрат.

      Водночас такі доводи суперечили постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх” від 16 квітня 2004 № 5, що судам варто мати на увазі, що, згідно зі ст. 99 КК України, штраф застосовується лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення. Однак на день апеляційного розгляду сторони не надали жодних відомостей про фактичне отримання неповнолітнім обвинуваченим будь-якого доходу та про його розмір. Зокрема надані стороною захисту характеристики – на студента Володимира М. та за місцем його проживання таких даних не містили.

      Більше того, в ході судового розгляду встановлено, що неповнолітній обвинувачений ріс у багатодітній сім’ї, де виховувалось семеро дітей, на час винесення вироку неповнолітніми були Володимир М. та його молодша сестра. Дітьми опікувались матір із бабцею. Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов, сім’я проживала у глиняному будинку площею 60 кв. м, мала теплицю та займалась веденням особистого селянського господарства. Умови проживання дітей були незадовільними, а запас продуктів харчування обмежений.

      З наведеного колегія суддів зробила висновок, що Володимир М. потребує дієвої, а не формальної уваги органу опіки та піклування; служби у справах дітей; центру соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді; сектору ювенальної превенції та інших установ і закладів, які забезпечують соціальний захист і профілактику правопорушень серед неповнолітніх.

      У даному випадку призначення неповнолітньому обвинуваченому покарання у виді штрафу не забезпечить досягнення такої мети, а тому заміна умовного покарання на штраф не є тим рішенням, що найкраще відповідає інтересам дитини.

      Разом із тим, колегія суддів погодилась із доводами апеляційних скарг, що сума стягнення з неповнолітнього обвинуваченого витрат на проведені експертизи в цій справі неспіврозмірна його майновому стану, а тому вирок в цій частині необхідно змінити.

      З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційні скарги прокурора та неповнолітнього обвинуваченого Володимира М. задовольнила частково, вирок Борщівського районного суду від 19 березня 2024 року в частині стягнення судових витрат змінила та на підставі ст. 119 КПК України звільнила Володимира М. від сплати процесуальних витрат на залучення експертів у даному кримінальному провадженні. В іншій частині вирок залишено без змін.