Такого старого катера, як у Тернополі, нема ніде в Україні

Цього літа на Тернопільському ставі, що має 300 га площі, у центрі міста, після реконструкції знову почав курсувати пасажирський теплохід ПТ-50. Тарас Парій, 75 років, перший капітан теплохода, за його ремонт узявся позаторік. Судно 14 років іржавіло на березі, а до цього було затопленим.

— Сьогодні в Україні такого старого судна в робочому стані вже ніде немає. Усі посписували і поздавали на брухт, — переконує капітан, іменем якого й назвали відновлене судно.

Теплохід ПТ-50 виготовили навесні 1964-го спеціально для Тернопільського ставу в білоруському місті Бобруйську. Воно стоїть на річці Березина — притоці Дніпра. До Києва судно спустили річкою, а далі мали везти в Тернопіль.

— Зі столиці теплохід випустили аж у кінці сезону, бо того року було жарке літо, і в Києві не справлялися з перевезенням людей на пляжі, — розповідає Парій. — Тож притримали наш ПТ-50. А у вересні погрузили його на КрАЗ із причепом і привезли до нас. Доставити судно на водойму, яка не мала виходу до моря, у ті часи було ой як простіше. З обкому була команда, і всі відповідні служби давали зелене світло. Перекривали дороги, міліція робила супровід. КрАЗ задом заїхав у воду, і я катером, із третього разу, стянув наш ПТ-50 униз.

Доти на Тернопільському ставі вже ходили два невеликих прогулянкових катери. Потреба в більшому судні з’явилася після 1963-го — тоді на протилежному від центру міста березі відкрили пляжі. ПТ-50 почав перевозити туди людей.

— Квиток коштував 15 копійок. Пасажирів було багато, солярка дешева, але теплохід усе одно вважали збитковим. Бо працював три-чотири місяці на рік, а решту часу треба було утримувати команду з чотирьох людей — капітана, механіка і двох матросів. Останні часто мінялися, бо то не дуже добра робота: цілий сезон — і в неділю, і у свято — зранку до вечора крутити канати. Вихідних не було, і працювали по 12 годин на день. Бо вважали, що відпочити зможемо в дощові дні і в зимовий період. У перші роки роботи я мав ставку 180 рублів, потім підняли до 220.

Нещасних випадків на теплоході не було. Та діставати людей із-за борту доводилося.

— Десь на початку 1970-х рятували хлопця з води в перший же рейс сезону — 1 травня. Якраз парад закінчився, люди вже в ларьочках по 100 грам прийняли — пасажирів із 50 було. Зайшли далі як за половину озера. Відчуваю — крен на одну сторону. Зразу зрозумів, що хтось скочив у воду, і люди на один борт зразу перейшли. Включив тривогу, перейшов на циркуляцію — пустив теплохід по кругу, щоб до хлопця підійти. Але близько не можу — боюся, щоб не забити гвинтом, бо ж кримінал буде. А той дурак ще й в одязі плигнув — нащо йому то було? Спочатку ще трохи тримався, а потім бачу — як сокира йде на дно. Кричить: “Спасай, у мене двоє дітей”. Рятувальний круг, який ми йому кидаємо, навіть не може схопити. Урешті матрос скочив за ним. Коли витягли, я його в рубку закрив, щоб не втік, доки до міліції довезу. Певно, штраф йому впаяли.

Після розпаду Союзу теплохід передали на баланс тролейбусного депо й одразу віддали  в оренду приватній фірмі на 10 років. Та за рік ПТ-50 став. А 1995-го судно затонуло біля причалу.

— Директор депо організував кран, насос. Відкачали 17 тонн води, виволокли на берег. Зняли мотор, щоб не розікрали. Так воно все й іржавіло потрохи.

Позаторік Парій подав у міськраду пропозицію відновити судно. На той час це був тільки іржавий каркас. Його оцінили в 3 тис. грн. Два роки роботи — і відновлене судно знову возить людей Тернопільським ставом.

 

Андрій ЯНОВИЧ, gazeta.ua