Операція «Вісла» – це геноцид українського духу! – Микола Люшняк

Виселення українців зі своїх етнічних земель почалося 1944 року. Тоді між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення було підписано угоду про “взаємний обмін населенням”: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі. 28 квітня 1947 року розпочалася операція комуністичного режиму Польщі проти етнічних українців, яка полягала в насильницькій депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини.

«Швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені території (передусім північну Пруссію), не утворюючи компактних груп і не ближче, ніж 100 км від кордону». 28 березня – постанова Політбюро ЦК ПРП.

– Комуністи діяли у «кращих традиціях» тоталітаризму, коли немає людини – немає проблеми. Так згуртованих, активних українців було вирішено розпорошити в глибині Польщі. Не дарма розселяли їх далеко від кордону та ще й не більше як по 3 родини в одне поселення. Українців не просто хотіли асимілювати з поляками, але й перервати всі зв’язки між ними самими, – переконаний народний депутат Микола Люшняк.

На Монастирищині, від якої нардеп і був обраний, щороку проходить масштабний фестиваль «Дзвони Лемківщини». На захід традиційно з’їжджаються тисячі лемків і їх нащадки, вони демонструють збережені особливості культури та згадують події, які назавжди змінили їхні життя.

Офіційним приводом до початку операції «Вісла» стала смерть 28 березня 1947 року в бою з  УПА заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчевського, після чого Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії ухвалило рішення про проведення акції. Для її реалізації створили спеціальну оперативну групу «Вісла», до складу якої входило близько 21 тисячі військових.  24 квітня 1947 року Президія Ради міністрів Польщі запустила операцію “Вісла”.

– Я постійно спілкуюся з мешканцями Монастирищини, серед них є і жертви операції «Вісла». Вони розповідають в яких умовах людей забирали з рідних хат, коли військові кільцем оточували села і наказували збиратися в дорогу. На пакування давали всього дві години, а інколи й менше, часто встановлювали обмеження щодо ваги багажу – до 25 кілограмів на особу, – розповідає обранець.

На 31 липня 1947 року, за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув’язнено в концтаборі Явожно 3800 чоловік, убито 655 чоловік, заарештовано 1466 членів українського руху Опору.

– Це дійсно трагедія для нашого народу, для нашої нації. Цілі громади українців, які могли розвиватися, зберігати традиції і культуру – просто розкидали по різних територіях, розділили і ослабили. Чи повинні ми забувати про це? Звісно, що ні. Це своєрідний геноцид, коли вбивали не тіло, а дух українців – господарників, які жили роками у своїй хаті на своїй землі. Проте і такі дії нас не зламали, лемки добре пам’ятають своє коріння, спілкуються між собою, в черговий раз показуючи, що українська нація – сильна і що її не зламати, – наголошує Микола Люшняк.