Таємниця повстанської могили в Тернопільському районі

Моя честь, Україна! берегти її гордість!
В журавлиному клині шикуються строї,
Найсвятіша відзнака нехай буде орден –
Білий хрест на землі, що проріс після бою!
О. Смик.

Ото повертався з освячення гробів на нашому цвинтарі і зайшов на могилу повстанців. На могилі напис: “Воїни УПА Качуровський Михайло П. 1911-1945; Сушко Григорій Т. 1922-1945. Вічна пам’ять”… І як завжди в голові ціла купа питань.. Хто ці бійці, вже давно забутої війни за нашу незалежність? Як їх тіла ховали у нас в селі? Чи збереглися у родичів їхні фотографії? Життєписні дані? і тому подібне…

Що відомо зараз про цих героїв? Деякі дані про них були вміщені у підпільних виданнях: Книзі «Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р.» та брошурі «Хроніка сотні Буйних» та інших…

Сушко Григорій Теодорович – псевдо «Стріла», точна дата народження не відома… відомо, що народився у с. Острів, закінчив у селі школу та працював на господарстві при батьках. Брав активну участь в культурно-освітньому житті села. З початком війни між ІІІ Рейхом та Радянським союзом у червні 1941 р. став членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). З німецькою окупацією у тому ж році спільно з іншими членами, прихильниками та симпатиками ОУН організовували Українську міліцію у селі. Національне піднесення тривало не довго.. міліцію і усі українські починання осінню 1941 р. розігнали, а активних членів ОУН переслідували, арештовували та розстрілювали…

Сушко Григорій – “Стріла”

З новою радянською окупацією, що настала у 1944 р. Григорій перейшов у повне підпілля з метою вести боротьбу з новим окупантом за Українську самостійну соборну державу. Наразі не виявлено даних, яку посаду він обняв з переходом у підпілля, проте, можна припустити, що був стрільцем у боївці обласного провідника Служби Безпеки ОУН Ґоянюка Василя – “Максима” чи самооборонному кущовому відділ (СКВ).

У березні 1945 р., оточений «винищувальним батальоном» військ НКВД у хаті с. Великі Гаї – загинув у бою.. прошитий ворожою кулею.. Загинув разом з ним Марків Ярослав – «Сашко» (зі Скалатщини). Тоді ж потрапив у полон Сеник Іван, із с. Великі Гаї. Звіт підпілля ОУН свідчить: «20.03.[1945 р.] до села Гаї [В]еликі перед вечером приїхали стербки [народна назва «винищувальних батальонів»] в кількості 30 чол. Зробили засідку, в якій вдалося їм вбити двох боєвиків, одного ранили, одного зловили живим.»

Качуровський Михайло Іванович – псевдо «Пугач», точна дата народження невідома… Народився у нашому селі. Селянин, тобто той, хто працював на землі. Довголітній громадський і культурно-освітній діяч у селі. Ймовірно, мав музичну освіту – грав на гармонії. Відомо, що з довоєнних часів став членом ОУН. У 1941 р. спільно з іншими патріотами організовував Українську міліцію у селі… Коли у Тернопільщині в 1943 р. ОУН розпочала формування бойових підрозділів Української Народної Самооборони (УНС), що згодом були перейменовані в Українську Повстанську Армію (УПА), Михайло у листопаді того ж року відійшов до створюваної Тернопільської сотні «Буйні» (за тодішнім говорінням – «Буйних»).

Запис із книги “Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р.”

Ймовірно, на початку 1944 р. закінчив підстаршинську школу воєнної округи УПА «Лисоня», де отримав функційне призначення – ройовий, згодом очолив повстанський рій (еквівалент відділення у сучасній армії України) у другій чоті сотні «Буйні». Історію сотні переповідати не буду, лише зупинюсь на постаті ройового «Пугача». У «Буйних» Качуровський Михайло вславився, як знаменитий гармоніст та гуморист, завжди, попри бої з окупантами, брав активну участь у самодіяльних театральних сценках та різного роду виступах. Ймовірно, також долучився до створення Маршу сотні «Буйних», придумавши до нього мелодію. У хроніці сотні часто згадується псевдо «Пугач», одну згадку на мою думку варто подати: « (весна-літо 1944 р.)…як ліс добре розвинувся і показались перші суниці, ройовий Пугач часто виходив на зруб лісу, приграваючи на гармонії, а за ним тягнулась горма повстанців. Розсіявшись розстрільною по лісі, повстанці заглядали по під корчі та збирали червоні суниці. Гарно було тоді і весело.

Раз в таборі, коли д[ру]г Пугач вигравав на гармонії різні мельодії вальсів і підскочних, приступає до нього курінний Остап [Омелян Польовий – командир ВО 3 «Лисоня», командир куреня та загону УПА у 1944 р.] і каже: “О, той чоловік то все веселий. Як там ваша жінка, друже Пугач? – Не знаю за котру питаєте, бо я одну лишив вдома – відповідає Пугач. Курінний розсміявся і пішов дальше в напрямі алярмової площі, де стояла готова до відправи варта.». Близько 25 червня 1944 р. дві чоти «Буйних» разом з двома чотами «Рубачів» зробили засідку на дорозі, що веде з с. Ферлеїва (тепер с. Липівка) на м. Рогатин, кудою проїжджали німецькі війська (близько 100 німців, 5 мотоциклістів–автоматників і одна танкетка (ймовірно легкий броньований автомобіль?). У цьому бою був тяжко поранений стрілець з сотні „Рубачів”, а з „Буйних” – ройовий „Пугач”.

У наказі військового штабу ВО “Лисоня” засвідчено, що “ройовий “Пугач” за бойові заслуги і чини” відзначений 6 степенем нагород УПА – Вирізненням у наказі КВШ УПА-Захід від 1.01.1945 р. (похвалою, про яку повідомлять в наказах по усіх частинах УПА-Захід). Із розформування сотні у жовтні 1944 р. Качуровського Михайла, ймовірно, відправляють у СКВ с. Петриків, де доречі служило багато хлопців з нашого села (Манишівський Михайло Павлович, Лушпінський Броніслав Григорович – “Нетяга” (ймовірно також був у сотні “Буйні”?) та ін..). У складі цього ж СКВ друг «Пугач» прийняв останній бій. 3 травня 1945 р. на полях біля с. Петриків, у бою був важко поранений – дострілився… У цьому ж бою загинув Лушпінський Броніслав – «Нетяга».

Вічна пам’ять! Вічна слава! Вічна шана воякам УПА, членам ОУН та всім підпільникам, що в ті часи боролися за Українську самостійну соборну державу.

Кому відомі якісь подробиці з життя цих осіб чи й інших, події у цей час у селі, фото, документи – діліться! В майбутньому це все пригодиться для історії нашого села.
Сергій Волянюк.